Вибори в Києві відкрили просту істину – епоха сучасних політичних еліт завершується. І якщо БЮТ із Партією регіонів ще смикаються, то з “Нашою Україною” можна вже прощатися. Принаймні так вважають експерти, прогнозуючи натомість оновлення політичного обличчя країни.
І “Наша Україна” з “Народною самообороною”, і Блок Юлії Тимошенко наступили на свої ж граблі – люди не вірять, що ці політичні сили спроможні забезпечити якщо не розвиток країни, то хоча б виконання власних обіцянок.
Відгукнулася опозиційна інертність і Партії регіонів. Дивно, але факт: у країні, де люблять “обділених і нужденних” (як це було з опозиційними свого часу НУ і БЮТ), за опозицію не проголосували. Це означає, що опозиція – не період спочивання і грізного кивання владі пальчиком, а реальна робота. Хоча, звісно, основний електорат регіоналів таки не в столиці, тож проектувати київський результат на ймовірний всеукраїнський не зовсім доречно.
А загалом можна констатувати велику поразку тих політичних сил, якими ми звикли милуватися в українському парламенті. Жодна з них навіть не повторила своїх попередніх результатів натомість – понизила. Свідчить це багато про що, але головний висновок – народу набридли суперечки, набридло дивитися, як нардепи товчуть воду в ступі, а також безрезультативність і бездарність нинішньої влади.
І саме це є причиною того, що в Київській раді засідатиме Блок Черновецького, Кличка, Катеринчука тощо. Сумно, але така реальність – будь-хто, аби не ті самі. Будь-яка альтернатива, виявляється, має шанси перемогти на чергових виборах, які можуть бути на теренах України. Саме тому можна припустити, що почався відлік нової фази для нашої держави – з новими людьми, новими обличчями, новими силами. Наразі не відомо, якими будуть ці люди, не відомо, яке майбутнє матиме Україна під їхнім керівництвом, але відомо одне – зі старими політиками час прощатися. Мине трохи часу – і ми їх більше не побачимо.

для газети

Олег Соскін, політолог, директор Інституту трансформації суспільства
Завершилася не лише епоха “помаранчевих”, а й епоха всієї політичної влади й еліти, бо проголосувала все-таки фактично половина. Такого в Києві ще не було. І це означає, що люди вже не довіряють тим, хто перебуває при владі. Також скінчилась епоха колись потужного проекту “Наша Україна”. Фактично завершується епоха Ющенка і його команди. Крім того, закінчилася епоха “червоних”. Відбулася природна декомунізація Києва: вже немає ні комуністів, ані соціалістів. Це безпрецедентне явище, яке поширюватиметься по всій державі. Серйозного удару завдано Партії регіонів. Вони якщо й пройшли в Київраду, то ледве-ледве, як то кажуть, на животі. Це ті нові явища, яких ми досі не бачили. Це початок якогось нового етапу, нового процесу. Врешті-решт, відбувається переформатування. Тепер можна сказати, що на поверхню вийшла вже загальноукраїнська сила – Блок Юлії Тимошенко. Однак БЮТ програв, адже було очевидним, що Турчинов не міг виграти перегонів. Ще півроку тому я говорив: жоден із представників демократичного крила не може конкурувати з Черновецьким. Тому що це зовсім інше явище. Це явище формування патрона і клієнтських відносин сюзерена з васалом, обрамлене в релігійну оболонку харизматично-протестантських лаштунків. До речі, це дуже серйозний елемент, який використовує і БЮТ. Це явище, коли формуються великі маси плебсу, які цілком віддані та залежать від свого патрона. Так, Черновецький переміг, але це явище не всеукраїнське. Тому вважаю, що загалом Тимошенко та її блок досягли своєї мети. Їй треба було розгромити Президента і Балогу. Вона цього домоглася. Тепер “Леді Ю” готова йти на президентські вибори. І друге завдання, яке вона виконала, – програла Київ, проте не настільки, щоб не можна було “сісти” на загривок Черновецькому. І однозначно, що приходитимуть нові сили. Ми бачимо, що ті старі партійні проекти, які сьогодні захопили контроль у Верховній Раді, себе вичерпали. Нові люди вже з’являються, вони повинні з’явитися в більших кількостях, щось мусить відбуватися. Це прелюдія до чогось нового. До чого саме, складно сказати. Зараз також не можна сказати, хто з часом стане новими лідерами. Думаю, що такі ще не з’явилися. Не вважаю Катеринчука чи того ж Тягнибока, чи Пилипишина новими людьми. Це старі люди. Це ті самі галушки, але з іншим дизайном, вони належать до тієї ж макітри. Проте вони прокладають шлях новій популяції. Потрібен ще один оберт. От коли усунуть Ющенка й остаточно “доб’ють” комуністів, тоді з’являться нові сили.

Віктор Небоженко, політолог, керівник соціологічної служби “Український барометр”
Цілком погоджуюся з тим, що епоха “помаранчевих” завершується. Але на те, що прийдуть нові люди, немає жодних шансів. Просто ті, які робили революцію, розбіглися по нових таборах, “кинули” свої “помаранчеві” ідеали і спокійно займаються політикою уже під новими гаслами, парасольками тощо. Це значно страшніше, ніж втрата влади чи зрада. Це радше так: “помаранчевий” електорат залишився, а політики зникли. Та й “помаранчевий” електорат, власне, не прийшов на вибори. Проте я дуже обережно ставився б до нових людей, які здобули перемогу в Києві, тому що бачив тих політиків – їхні жорстокість і цинізм переважають старших політиків разів у десять. Тож, можливо, нові люди – це не завжди добре. Політичне поле України оновиться не раніше, ніж через 5-6 виборів.

Андрій Єрмолаєв, політолог, президент Центру соціальних досліджень “Софія”
Питання не в завершенні “помаранчевої” епохи, це дуже гучний вислів, зважаючи на поточні події. Мабуть, слід говорити зовсім про інше. По-перше, маємо справу з латентним революційним процесом мирного характеру, де порядок денний формується питаннями економічних і політичних свобод і конституційного ладу. Власне, саме це стало поштовхом для тих змін, які відбулися на початку 2000-х років, це стало лейтмотивом “помаранчевих” подій. “Помаранчева” епоха не обмежується подіями 2004 року, ні, тим паче, діяльністю нинішньої коаліції. Це, якщо хочете, порядок денний переходу від пострадянської авторитарної системи з економічними обмеженнями до більш відкритої конституційної моделі влади та відповідного порядку й нових економічних свобод. Трагедія в тому, що “помаранчеві” політики виявилися неадекватними цим завданням. До речі, в історії інших держав були випадки, коли зміну влади ототожнювали з перемогою власне такого революційного порядку денного і на цьому ставили крапку. Потім, через певний час, починалися нові соціальні вибухи. В нашому випадку це не соціальні вибухи, а зміни в настроях суспільства, недовіра до переможців 2004 року. Якщо говорити про символізм київської кампанії, то це не стільки завершення епохи, скільки руйнування “помаранчевого” міфу, який сформувався в контексті подій 2004-го і набув характеристик, які не підтвердилися на практиці. Виявилося, що створили черговий режим, який самі його учасники характеризують як такий, що нічим не відрізняється від режиму Кучми. А це означає, що нікуди не втекти від того порядку денного, яким жила країна до “помаранчевих” ідей. Ідеться знову ж таки про поглиблення економічних свобод, про більш ефективну та довгострокову політику соціального вирівнювання і того, що називають політикою соціальної справедливості, але завдяки новим економічним досягненням. Мова про структурні зміни економіки, а головне – про формування більш ефективної демократичної системи, яка забезпечить ефективніший зв’язок між громадянським суспільством і власне владою. Які сили будуть спроможними впоратися з цим – питання відкрите. Тому що, на жаль, і в стані переможців, і в стані головних опонентів домінують або консервативні настрої, або настрої, пов’язані з волюнтарною авторитарною поведінкою. Це прикрий факт, це та плата за нереалізований революційний порядок денний. Проте якщо не можна говорити, що епоха завершилася, то однозначно можна стверджувати, що настав кінець для певних “помаранчевих” політиків.
А щодо нових людей... Можливо, для ЗМІ й цікаво говорити мовою таких легендаризованих стереотипів. Свого часу було популярно шукати пролетаріат, зараз шукають середній клас, і останнє – нове покоління. Нове покоління – воно ж не за віком, воно за практикою і, як на мене, питання не в тому, що нове покоління з’явиться на заміну, питання в тому, що нове покоління формуватиметься в рамках тих елітних команд і груп, які існують нині. Просто будуть внутрішні зміни. І через фрагментацію, переформатування й ідеологічну структуризацію політичних сил відбудуться реальні зміни. Тому що нове покоління не ходить зараз вулицями у пошуках влади. Воно формується і живе поруч. І часто вивляється, що той, кого вважали спадкоємцем, стає катом. Тож кати нинішніх невдах виростають сьогодні саме в їхніх лавах. До речі, нові обличчя уже з’являються. Причому різні. Подивіться на “обличчя” БЮТ. Хіба це те “обличчя”, яке ми пам’ятаємо з початку 2000-х? Маю на увазі колективний образ. Як на мене, метаморфози дуже серйозні. Там чимало людей, які мене дивують. Наприклад, революціонер Портнов. Ну, це просто чудо! Таке собі дитя БЮТ, просто син полка. Іноді з’являються політичні чудовиська, іноді – політичні таланти. Я, наприклад, із великим інтересом і повагою спостерігаю за політичним зміцненням пана Гриценка. В цьому сенсі – це нове покоління. Вони народжуються, але чекати цього насіння потрібно в лавах дискредитованих переможців, а не десь на вулиці.

Ірина Гамрищак
Джерело: «Львівська газета», http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/05/29/31562/