Несвятковий репортаж
Свята мають властивості приходити й минати, а проблеми –залишатися і множитися. 225-річчя Севастополя – дата нібито й не дуже кругла, як для архіпомпезних відзначень, але так сталося, що свято роздмухали ледве не до рівня державного. З одного боку це добре: Кабмін виділив 100 млн. грн. на облаштування міста, й ті кошти вдалося освоїти. Місто отримало відбудований Приморський бульвар, Графську пристань, площу Нахімова, набережну Корнілова тощо. З іншого боку, якщо держава надає чималі кошти, то вони мають бути використані таким чином, аби у регіоні утверджувалася державність.
Думається, не варто було змішувати докупи святкування Дня міста з відзначенням Дня незалежності Росії, бо наш північний сусід спить і бачить, як скоригувати українське свято на свій розсуд. Цього разу під веселі співи й витанцьовування він підсунув нам пам’ятника своїй імператриці, котра лише тим і «прославилась» в Україні, що нищила українців. Більше того, статую одіозної самодержиці взялися охороняти у нашому святковому місті воєнізовані формування козаків сусідньої держави.
Слово «незалежність» в тій державі не полюбляють, тож відзначають просто День Росії. І нехай би відзначали у себе вдома, так ні, треба півторатисячному озброєному формуванню під маркою проведення “Международного форума казаков» зібратися у Криму. Отже, свідомі того, що протистояння двох гілок влади у Севастополі досягло апогею, що попри заборону суду депутати міськради Севастополя, у яких більш дружні стосунки з Росією, ніж з Україною, будуть намагатися встановити пам’ятник одіозній російській імператриці, наші брати росіяни просто прислали до міста воєнізовану підмогу. Напевне, форма російських козаків зобов’язувала мати при собі зброю.
Уявімо на мить, що озброєні загони українського козацтва раптом об’явилися на Красній площі. Міжнародного скандалу, може, й не було б, але пов’язали би їх вмить. Ми ж мусили все це проковтнути і з гарною міною при поганій грі продовжувати робити вигляд, що нічого не сталося. То кому потрібне таке свято? Що воно дало державі, яка відірвала від власного бюджету 100 мільйонів гривень?
Українці, котрі опинилися того дня біля пам’ятника титулованій хвойді, чули лише брудну лайку на адресу своєї держави та її народу. Туди тепер приходять найзатятіші шовіністи, аби розповісти одне одному, які недолугі нікчеми оті українці зі своєю Україною. І це все дозволяє наша славна міліція, котрій достеменно відомо, що депутати міськради не мають недоторканності і їхні дії підлягають певній оцінці. Якщо суд заборонив встановлювати пам’ятник, то чому правоохоронні органи не втрутилися й не припинили його зведення, яке тривало не один тиждень у самому центрі міста?
На превеликий жаль, жодна українська громадська організація не протестувала, коли відкривали пам’ятник. Думається, не лише тому, що встановили його пізно увечері, а відкривали через добу, як злодії, о сьомій годині ранку. Просто люди зневірилися у владі всіх рівнів. Більше того, вони не впевнені, що правоохоронні органи захистять їх від знущань, принижень, а може статися, що й від тілесних ушкоджень знахабнілої, випещеної за роки п’ятої колони.
Найсвітлішим моментом святкування Дня міста стало відкриття пам’ятника гетьману Сагайдачному київського скульптора В. Луцака. Але, знову ж таки, столична делегація на чолі з віце-прем’єром Васюником за півдоби до цієї події покинула місто. Бути присутніми на відкритті Приморського бульвару й не дочекатися найзначимішої події свята – трохи дивна позиція як для посадовців такого рангу.
Було ще одне приємне відкриття під час свята: голова міської держадміністрації С. Куницин почав послуговуватися державною мовою, що стало гарним прикладом для його підлеглих.
Що ж до всього іншого, то склалося враження, що нас росіяни “відсвяткували” по повній програмі і на свій розсуд.
Напередодні свята на одному з телеканалів С. Куницин жартома мовив: “Когда меня спрашивают как дела, я всегда отвечаю: все по плану, но план знаем только мы...”
Депутати міськради теж мали плани: поставити пам’ятник російській імператриці й зняти команду Куницина. Пам’ятник вже стоїть, над наступним пунктом вони працюють так затято, що сумніви щодо його виконання виникають лише у найнедовірливіших...

Лідія Степко.
м. Севастополь.
Фото М. Владзімірського.
* * *
Про «заслуги» Катерини II перед українським народом

ЯК НАМ «ПО-БРАТСЬКИ» ДОПОМАГАЛИ ЗАБУВАТИ РІДНУ МОВУ Й ІСТОРІЮ
1762 — 1763 pp. — Катерина II видала два маніфести про іноземну колонізацію Русі-України, вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Пруссії, Австрії та інших країн. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безоплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.
1763 р. — Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.
1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини.
1764 р. — Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
1764 р. — Скасування української держави Гетьманщини.
1765 р. — Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які друкуються в московській друкарні та апробовані Синодом.
1768 p. — Придушення московськими військами антипольського повстання на правобережній Русі-Україні під проводом Ґонти і Залізняка, відомого під назвою Коліївщина, після їх підступного й зрадницького захоплення москалями, які воювали на той час з поляками.
1769 р. — Наказ Синоду, за яким українські книжки в церквах були замінені московськими.
1769 р. — Синод Російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою й наказав відібрати в людей ті букварі, які були вже на руках.
1775 p. — Підступний напад московських військ на Запорозьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців москалям у Московсько-турецькій війні 1768 — 1774 pp. Пограбування козаків, захоплення їхнього майна та висилка багатьох із них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках останнього кошового отамана Петра Калнишевського до самої його смерті 1803 року у віці 112 років.
1777 р. — План виселення кримських татар з Криму, українців — з України, а на обжиті ними місця переселення московитів з Московії. На здійснення цього плану А. Суворов за лічені дні виселив з Півдня України 32000 душ чоловічої статі.
1777 р. — Після смерті від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар. 1745 р. у Глухові), уряд Катерини II забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.
1780 р. — Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Східної Європи.
1781 р. — Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження російської системи управління в 1783 р.
1782 р. — Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання виключно російською мовою в усіх школах імперії.
1783 р. — Закріпачення селян Лівобережної України.
1784 р. — 1747 року на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто на кожну тисячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменшилася вдвічі, серед них українських не було жодної.
1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи вчителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
1785 р. — Наказ Катерини II в усіх церквах імперії правити Службу Божу російською мовою. Російська мова запроваджена в усіх школах України.
1786 р. — Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
1789 р. — У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
1793 р. — Москалі придушили повстання в селі Турбаї й жорстоко розправилися із селянами: понад два десятки селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту, після покарання батогами, вислали до Сибіру або в інші губернії.

Джерело: «Кримська світлиця», http://www.svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=6024