Веб-сайт «Європейська Україна» продовжує ознайомлення із публікаціями про Чернігів, написаними учасниками всеукраїнського проекту «Україна очима редактора».
Цього разу до Вашої уваги стаття Олександра Сінкевича, газета «Сім'я і дім» (Волинська область).
ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ БУВ НА ПІВМЕТРА ВИЩИМ ЗА ВІТАЛІЯ КЛИЧКА!
...Міфічні велетні і містичні дракони, буддистські і єгипетські символи на капітелях колон православних храмів. Скарби гетьмана Мазепи, що їх охороняють привиди... І душі монахів, які являються кандидатам історичних наук... Ласкаво просимо до Чернігова – міста, де можна побачити пуп світу й де перетинаються релігії, культури та континенти...
КОЛЕСО БУДДИ І ЛІЛІЯ ФАРАОНІВ
Про пуп світу ми згадали не задля красного слівця. Оця пуповина, що поєднує Землю з Небесами, – у Борисо-Глібському соборі Чернігова і має вигляд каменя особливої форми. Науковці твердять, що саме такий омфалій (символ серця Всесвіту) – ледь не єдиний на планеті. Щоправда, усіляких див та чудесних зцілень довкола нього не відбувалося. А якщо й були, історія про це мовчить.
Втім історична наука більш-менш зрозуміло відповісти може хіба що на запитання «що?», «де?» і «коли?». А от «як?» і «чому?» залишаються повною Тмутараканню, з якої на початку ХІ століття син Володимира Великого Мстислав із військом рушив на Київ змагатися з братом Ярославом (Мудрим) за великокняжий стіл. Столиці князь не здобув, а от варягам на чолі з київським князем по одному місцю мечами наляскав. Саме під Черніговом. Проте тодішнім владцям, на відміну від нинішніх політиків, стало глузду розійтися миром.
Літописи ж подейкують, що саме у Тмутаракані, зійшовшись у двобої із ханом Редедею, Мстислав Володимирович заприсягся Богородиці у разі перемоги збудувати величний храм «во славу Божию». Колись володарі принаймні Божої присяги не ламали, тому, вокняжившись у Чернігові, Мстислав починає зводити Спасо-Преображенський собор – ровесник Софії Київської. А добудовує його Ярослав, якого сучасники назвали Мудрим через те, що хоч і чварився з братами, але справи державні з особистими не плутав.
Згідно з літописом, у Спаському храмі поховано сім давньоруських князів. Князівських поховань археологи не знайшли. Знайшли щось значно цікавіше. Коли провели зондаж (розкриття) первинної основи колон, що постраждали від пожежі 1750 року й були обтиньковані під штучний мармур, на капітелях ХІ століття побачили... буддистські та єгипетські символи!
– Вісім променів, вписаних у коло, це не власне буддистський, а радше прадавній індоєвропейський язичницький солярний знак – символ Сонця і Світла, – розповідає Ольга Травкіна, кандидат історичних наук і головний зберігач фондів Чернігівського національного архітектурно-історичного заповідника. – А от символ лотоса, який ще називають лілією фараонів, справді міг примандрувати до нас із Єгипту, де його зображенням часто прикрашали єгипетські усипальниці. Принесли його візантійські зодчі, які й будували найдавніші давньоруські святині.
Голосники ж, спеціальні керамічні пристрої для підсилення акустики, отвори яких видно під склепінням храму, вперше застосували... під час будівництва Колізею! Такий модулятор звукових коливань був вмонтований під кожним сидінням найбільшого у світі амфітеатру. Згодом цю технологію запозичили будівничі християнських храмів.
Втім одна із веж Спаського собору, також звільнена від багатовікових нашарувань штукатурки, є, на думку деяких учених, цілком автентичним... сонячним годинником, про що свідчить хитромудрий декор із плінфи.
ІРАНСЬКІ БОГИ ПРАВОСЛАВНОГО ХРАМУ
Плінфа – давньоруська цегла. На вигляд дуже тонка, але витримує навантаження 200 кг на квадратний сантиметр. Сучасна – лише 50! Вміли ж наші предки будувати! Надто у Чернігові, де, попри численні навали, пожежі та війни, збереглася одна шоста частина усього (!) давньоруського архітектурного фонду домонгольського періоду.
По сусідству зі Спасо-Преображенським собором, у соборі Борисо-Глібському, зберігається чимала колекція отієї самої прадавньої плінфи. Кожну пласку цеглинку прикрашено тавром або чудернацьким написом. Оці тавра і написи досі є приводом для наукової дискусії: хто, а головне навіщо залишив на звичайній будівельній цеглі незвичайні знаки? Переважно це стилізоване зображення тризуба – княжого герба Рюриковичів. Є хрести і символи, що їх годі витлумачити. Можливо, то язичницькі родові герби. Або літери... докириличного письма! Така гіпотеза – на межі наукового фолу. Втім нині навіть серйозні науковці дедалі більше схиляються до думки, що грамоти нас навчили далебі не греки та болгари...
...Коли дізнаєшся, що в Борисо-Глібському храмі ти стоїш на пірофілітових плитах, якими ходили літописні князі та патріархи, відчуваєш справжнє священне тремтіння. Є переказ, що за часів Івана Мазепи, коли закладали підвалини дзвіниці, поряд із собором викопали срібного язичницького ідола. Гетьман наказав його переплавити й виготовити Царські врата з іконостасом. Робили їх в Аугсбурзі, але за проектом українських майстрів.
– Подейкують навіть, що срібних ідолів було два, – каже Ольга Травкіна, – і тут постають чималі сумніви. По-перше, літописний ідол Перуна та ідол, знайдений у Збручі в ХІХ столітті, були дерев’яні. По-друге, із прийняттям християнства будь-які натяки на давню віру демонстративно знищувалися. Ми робили порівняльний спектральний аналіз срібла з воріт і давньоруського срібла. Якісь параметри справді збігаються, але стовідсоткової відповідності нема. Якщо ідол і був, під час переплавляння до нього домішали чеське або німецьке срібло, щоб досягти тогочасного стандарту проби.
На срібних ідолах язичницька містика не закінчується. Саме у Борисо-Глібському соборі є дві капітелі із зображенням чудернацьких істот. З приводу одного зображення вчені таки дійшли позірної згоди. Оці дві ікласті тварюки (на фото) – не тотемні вовки чи барси, а... африканські гепарди, яких полюбляли купувати у східних купців руські князі. Начебто послуговувалися ними на ловах, як згодом хортами.
Довкола змісту іншого зображення науковці й досі ламають списи. Наразі згодилися вважати чудовисько з головою пса, крилами птаха і зміїним тулубом таким собі Семарглом. Або Симургом. Божеством іранського походження – охоронцем Світового Дерева, з насіння якого народжується Життя.
БІДНА МОТРЯ
Життя – саме з великої літери. Бо тільки земним існуванням воно не обмежується. Про це кожному охочому в ніч на 28 серпня може розповісти Мотря Кочубеївна, привид якої і досі вештається довкола резиденції Івана Мазепи.
Уздовж валу, дорогою до будинку Якова Лизогуба, свого часу придбаного гетьманом, стоять гармати початку ХVІІІ століття. Щоб удень приваблювати туристів, а уночі відганяти нечисту силу. Відомий роман гетьмана зі своєю похресницею переповідати не будемо. Нагадаємо хіба що романтичні листи, діамантові персні та інші подарунки вартістю в десятки тисяч карбованців... У доносі на ім’я Петра I розлючений батько Василь Кочубей не просто звинуватив Мазепу в розбещенні доньки, але й закинув гетьману застосування «чарів і чаклунства». Бо Мотря нібито так уподобала підстаркуватого булавоносця, що плювала батькам у вічі, коли вони не дали згоди на шлюб. Кочубея стратили, Мазепа помер у вигнанні, а бідна Мотря, яка, за історичними джерелами, потім вдало вийшла заміж, і досі ходить марою довкола будинку, де за легендою сховано золото гетьмана Івана Мазепи. Начебто хоче позбутися страшного материнського прокляття. Треба лише перехрестити її, аби грішна душа показала, де скарб, і в рай відлетіла. Втім вигляд за стільки століть у Мотрі такий кепський, що у випадкових перехожих не лише мову відбирає, а й руки німіють від ляку. Тут аби себе встигнути перехрестити...
А от похований у кургані Гульбище богатир, зустрівши примару, навряд чи став би хреститися. Довжина його меча сягала майже… 1,3 метра! Сучасні богатирі Василь Вірастюк і Віталій Кличко (у разі, коли б їм забаглося пофехтувати) могли б упоратися хіба що зі зброєю завдовжки якихось там 90 см. І це вже не романтична казка, а науковий факт. Як і те, що потойбічний світ насправді є. Але про це – у наступному номері, де на вас чекає подорож загадковими чернігівськими підземеллями.

Олександр СІНКЕВИЧ
Джерело: Газета «Сім'я і дім», http://simya.com.ua/articles/37/11714/

До теми: Чернігів – колиска нації. Всеукраїнська акція «Україна очима редактора»