Маленьке селище на півночі Львівської області Тартаків має величезні принади для поціновувачів старовинної архітектури, любителів таємничого духу минувшини та затятих мандрівників.
Нелегка дорога. Добиратися до Тартакова слід в кілька етапів: спочатку до Львова, звідти автобусом чи приміським потягом до міста Сокаль (дизель відправляється з головного залізничного вокзалу, а автобуси з автостанції № 2), а вже звідти за смішний час та гроші можна добратися до Тартакова, розташованого за десять кілометрів від райцентру.
Однак для того, щоб виїхати із Соколя на Тартаків, потрібно озброїтися увагою та наполегливістю. В касі вам скажуть, що маршрутки у це село ходять дуже часто, однак квитка не продадуть, а покажуть на закуток автовокзалу, звідки відправляються містичні буси. Коли ми чекали у цьому закутку, приїздили мікроавтобуси з вивіскою Тартаків, але одразу ж міняли її на якусь іншу та від’їздили у непотрібному нам напрямку.
Слідкуючи за діями місцевих мешканців, яким також треба було у загадкове село, нам таки вдалося сісти на автобус, хоча для цього довелося трохи побігати автовокзалом та купити квиток в касі на вимогу водія.
Палац-школа. Двадцять хвилин у тісняві, задусі та неприємних запахах — і в якості винагороди опиняєшся у казці. За кілька хвилин від місця, де зупиняються маршрутки, порослий високою травою та оточений деревами, стоїть неймовірної краси палац з розкішною ліпниною, витонченими баштами. Він був збудований наприкінці ХІХ століття на місці колишнього замку магнатів Потоцьких.
Ще кілька десятків років тому тут навчалися сільські діти. Однак після страшної пожежі збудували нову школу, а палац лишили напризволяще. Ззовні будівля збереглася непогано, а от всередину заходити небезпечно: обгорілі стіни, повалені перекриття, купи каміння, балок. Один гучний звук чи необережний порух і, здається, все може рухнути.
Палац настільки гарний та містичний, що біля нього хотілося провести багато часу, однак треба було йти далі…
Костьол височіє над селищем. В протилежному напрямку від зупинки є ще одна пам’ятка архітектури, варта уваги туристів. Це костьол Святого Архангела Михаїла, побудований на початку ХVІІ століття. Ситуація з храмом протилежна порівняно із палацом. Ззовні він виглядає жахливо: облуплена штукатурка, відсутність покриття на двох вежах, напівзруйнована дзвіниця, іржавий замок на великих дерев’яних дверях, біля храму розмістилося чиєсь господарство, стоїть вантажівка…
Важко уявити, що костьол виглядає зсередині більш-менш пристойно, а тим паче, що він діючий! Про це ми дізналися зовсім випадково. Походивши навколо храму, ми вже збиралися йти на автобус, як до нас підбігла жінка, що жила навпроти костьолу, та запропонувала відкрити його. Більше того, вона дала нам ключі, а сама побігла поратися на город, який знаходився неподалік.
Вона нам розповіла, що в храмі щонеділі відправляється служба. Для цього приїздять католицькі священики із міста Червонограда. Вони ж потроху реставрують костьол зсередини. Однак на масштабні роботи, як часто буває у нашій країні, не вистачає грошей.

Ксенія ЖУЖА
Джерело: http://20minut.ua