“А хто там такий крутий будується?” – вигукує пасажир маршрутки, забачивши при в’їзді до селища Батурин величезний особняк з колонами, обставлений риштуванням. “То не будуються, то садибу Розумовського відбудовують”, – відказує йому інший. Автобус легко ковзає по гладенькій, мов відпрасоване полотно, дорозі. До Батурина, зруйнованого у 1708 році російськими військами, веде добре відремонтована “московська” траса. Батурин на вигляд небагате селище: звичайні хатки, невиглянцовані подвір’я. Щоправда, місцеві кажуть, після того, як почали відбудовувати фортецю, взялися за населений пункт. Відремонтували пошту, лікарню, школу, розширюють дорогу…

Батурин – той, що належить Баторію. Перші писемні згадки про поселення датовані 1625 роком: польський король Стефан Баторій збудував укріплене місто і звелів його наректи Батурином (той, що належить Баторію). Місто згодом стало резиденцією трьох українських гетьманів: Дем’яна Многогрішного (1669-1672), Івана Самойловича (1672-1687), проте найбільшого розквіту набуло за гетьманування Івана Мазепи (1687-1708).

У ці роки Батурин стає центром політичного та суспільного життя Гетьманщини: тут розміщені основні державні органи, тут мешкає та працює еліта країни.

Біда прийшла у місто 2 листопада 1708 року. За наказом Петра I російський військовий загін під керівництвом Олександра Меншикова дощенту руйнує Батурин. “Меншиков ударив на міщан беззбройних, - пише “Історія Русів”, – що були у своїх домах..., вибив усіх їх до ноги, не милуючи ні статі, на віку, ні самих молочних немовлят”. Такою була помста Петра за те, що у Північній війні між Швецією і Росією Мазепа перейшов на сторону Карла XII: тоді це був реальний шанс для України звільнитися з-під влади Москви. На жаль, так не сталося: шведам та козакам не вдалося перемогти супротивника, а самому Мазепі невдовзі оголосили анафему.

Вже за часів незалежності, у 1993 році, у Батурині заснували історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця”. У 1995 році на території фортеці почалися розкопки, та через деякий час їх довелося припинити – грошей забракло. У 2005 році на державному рівні вирішили: Батурин треба відбудувати. Тепер тут повним ходом ідуть відновні роботи. До 13 листопада, коли вшановуватимуть пам’ять загиблих під час Батуринської трагедії, роботи планують завершити.

Знайшли хід, але ще той. Археологи, розпочавши розкопки, довго не дошукувалися підземних ходів, про існування яких свідчить не лише історія, а й часті обвали на території колишньої фортеці. “Археологи зупинили розкопки на рівні чотирьох метрів, - розповідає Наталія Дроб’язко. – Більше їм потрібно не було. Будівельники, розпочавши відбудову Воскресенської церкви, копнули на сім метрів. Пішла злива, і раптом відкрився хід.

Орієнтовна довжина ходу більше сорока метрів, заввишки він 2 метри 5 сантиметрів, завширшки 1 метр 20 сантиметрів. Дев’ять метрів археологи пройшли самі, далі тут працюють фахівці – шахтарі з Донецька. Вони рухаються зі сторони виходу (за межами фортеці), і за кілька днів вийдуть на території Воскресенської церкви”.

“Це часом не той історичний хід, крізь який війська Меншикова і потрапили в Батурин?” - запитую у Наталії Василівни. “Ні, - відказує мій екскурсовод. – Хоча, не виключено, що його колись таки відшукають. А у вже віднайдений не хочете заглянути?”. Запитуємо дозволу зайти на територію недобудованої церкви, де розташований вхід до ходу. “Батурин відбудовують фахівці зі всієї України, приїздять у пошуках роботи до Києва, а звідти вже сюди”, - пояснює Наталія Василівна.

Аби потрапити до входу, треба спустися вниз хиткою драбиною, а вийти до виходу ще складніше: він на “дні” яру, крутого та глибокого. Та журналістська цікавість бере гору: роззувшись, аби було зручніше рухатися сипкими схилами, прямуємо донизу… Зазираємо всередину: “Хто дух жіночий до забою пустив? Погана прикмета!”, - лунає з тунелю сердитий чоловічий голос. Швидко пофотографувавши, повертаємось нагору.

У садибі Розумовського буде музей. Після оглядин фортеці вирушаємо до садиби Кирила Розумовського, яка зустріла мене при в’їзді до селища. Тут також киплять роботи. Відновлюють сам палац, який будувався з 1799 до 1803 року, відбудовують і два службові флігелі (вони були повністю зруйновані). Розумовський так і не встиг пожити у своїй садибі, він помер у 1803 році. Будинок різне бачив на своєму віку: пережив пожежу, свого часу тут розміщували військові склади. Після відновлення у палаці відкриють Музей гетьманської слави. В одному з флігелів, планують, буде готель для туристів, в іншому – оселиться адміністрація музею.

На руїнах фортеці знаходять багато загиблих жінок та дітей. На території фортеці людно: робітники поруч з археологами, кожен заклопотаний: часу катма, а об’єкт історичний, а отже, складний і непередбачуваний. Батурин відбудовують з нуля. Відшукали й історичний місток, на якому, згідно з переказом, спіткнулася коняка Івана Самойловича, коли той ішов у Кримський похід. Усередині відновлюють гетьманський будинок, Воскресенську церкву. Вже готова скарбниця гетьмана, яку відтворили за замальовкою, що її зробив Тарас Шевченко. Щоправда, Кобзар думав, що зобразив залишки Мазепиного палацу.

Відновлення Батурина спричинило широкий резонанс у суспільстві. Полилися потоки іронії та критики, мовляв, знайшли коли бавитися у відтворення… Тим часом наукові дослідження, які завдяки масштабному державному проекту здійснили на цій території, допомогли розвіяти багато міфів про події тих років. Адже за тією, іншою історією, листопадова різанина в Батурині нібито не була аж такою кривавою: не вбивали вояки жінок та дітей, не ґвалтували панн…

“Археологи під час розкопок знаходять дуже багато скелетів жінок та дітей, - розповідає кореспондентові “ВЗ” науковий співробітник національного заповідника “Гетьманська столиця” Наталія Дроб’язко. – Особливо під фортецею. Хто не був порубаний, той живцем згорів або задихнувся від диму. Знайшли, наприклад, останки дитини, яка лежала, скорчившись. Вочевидь, маля загинуло від димової задухи”.

Військовий ліцей у Батурині, або Виховувати дітей треба на природі. Президент України наказав створити у Батурині військовий ліцей. Та неабиякий: планують, що це буде один із найкраще технічно оснащених навчальних закладів такого типу. Кажуть, зроблять тут і стрілецький тир на 25 метрів, 4 спортивні зали, актову залу на 2000 чоловік, мережеву телерадіостудію, бібліотеку. Ліцей розрахований на одночасне навчання 1500 дітей-учнів 5-12 класів. Навчальний заклад планують побудувати на одному з півостровів, які омиває річка Сейм.

Нова президентська ідея вже зазнала шквалу нищівної критики. “Цікаво, - говорять противники будівництва, – яким чином у чистому полі ви маєте намір виховувати дітей?”. Аргумент логічний. Звісно, фортецю у Батурині відбудовують. Але треба зважити і на те, що сам населений пункт – селище. І виглядає він як селище, і інфраструктуру має “селищну”. Все це обіцяють, звісно, підтягнути. Але чи вдасться? Прихильники ідеї знаходять купу обґрунтувань. Одне з найцікавіших: виховувати дітей треба не в тісному мегаполісі, а на природі, та й у світі найпрестижніші заклади такого типу винесені за межі міст.

У самому Батурині підверджують – ліцей будуватимуть. Вже намагаються збирати благодійні внески на будівництво ліцею.

Ольга ЧИТАЙЛО
Джерело: "Високий Замок", http://www.wz.lviv.ua