Як не дивно, але саме в Інституті штучного інтелекту в Донецьку 15 вересня відбулася рок-вистава „Стусове коло”. Чому дивно? Бо Василь Семенович Стус близько півстоліття тому закінчив у шахтарській столиці філологічний факультет ДонНУ.
Цей літературно-музичний мистецький проект привіз на Донеччину Дмитро Стус, син відомого письменника-дисидента. Феєрична вистава зібрала повну актову залу, студенти сиділи на підлозі, люди стояли в проходах. Не дивлячись на брак місця та не найкращу акустику, в багатьох на очах кілька разів з’являлися сльози. І зрозуміло, чому. Адже доля Василя Семеновича – це було випробування не для слабких. „Все, що довкола, не має значення – бо свій світ можна створити будь-де”, - з цих слів розпочав свій виступ нащадок письменника та публіциста.
Формат дійства можна назвати динамічним. Вийшло справжнє шоу, бо різні форми виступу втілилися на сцені. Дмитро Стус розповідав біографію батька та додавав ремарки від себе. Самого Василя грав актор: він не лише читав листи поета до родини, але й майстерно декламував вірші генія.
Рок-гурт „Сестри Тельнюк” співав пісні на слова письменника, і вони виходили дуже щиро. Вдале поєднання експресивної гри гітари, клавішних та неабияких вокальних даних Лесі та Галини Тельнюк змушували публіку тремтіти. Потужна енергетика поєднання слів, а на задньому плані - великий екран, де транслюються фотографії Стуса...
Чорно-білі зображення притягували погляд, адже зі старих фотокарток дивилося мужнє, майже сталеве чоловіче обличчя. Ось тут Василь Стус читає, тут сперечається, тут просто посміхається, а ось він і бавиться із сином. Дмитро про батька: „За 9 місяців, що він був удома між таборами, він навчив мене майже всьому, що я знаю в житті. Він сказав, що поразка – це благо, вона має стимулювати на нову перемогу”.
Можна довго розмірковувати з приводу долі письменника, „таборів, таборів, таборів”, де він провів багато років та помер; з приводу його відчуття провини перед родиною за шлях, обраний ним єдиний раз у житті ; з приводу того, що з дружиною він жив лише 6 років... Але не можна не пишатися тим, що ця сильна духом та тілом людина ходила по землі Донеччини, творила і була в той нелегкий час справжнім громадянином України.

Автор: Олена Федоренко
Джерело: http://www.ngo.donetsk.ua/donsociety/2977