Сьогодні, 23 жовтня, у приміщенні Чернігівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка відбулася репрезентація книги відомої дослідниці, доцента педагогічного університету Тамари Павлівни Демченко «Батько Шраг».
Унікальна монографія присвячена видатному діячу українського національно-визвольного руху, нашому земляку Іллі Шрагу.
Тамара Павлівна розповідає про головного героя книги – Іллю Шрага.
Як відомо, український національно-визвольний рух – складова частина загальноєвропейської боротьби поневолених (неісторичних) народів – за духовну, мовну, культурну і, зрештою, політичну емансипацію бере свій початок із кінця ХVІІІ ст. Він пройшов довгий і важкий шлях до 1917 р., коли склалися сприятливі історичні умови й сформувалися політичні сили для здійснення спроби державотворення, а відтак було проголошено Українську Народну Республіку.
Чернігівщина і насамперед її центр – старовинне місто Чернігів – теж гартували кадри для цього руху. Їх поставляла чернігівська “Громада” (заснована на початку 90-х рр. ХІХ ст.), чернігівська “Просвіта” (1907 – 1911 рр.), інші товариства та гуртки. Люди досить активно тягнулися до цих осередків українського життя і культури. Згідно з нашими підрахунками, упродовж 90-х рр. – 1917 р. до руху були причетні близько 400 осіб. Звичайно, відданність декого з цих постатей була ситуативною: далеко не всі могли або хотіли йти до кінця – боротися за здобуття самостійної держави. Проте ця заувага аж ніяк не применшує значення діяльності тих особистостей, для яких служіння ідеї стало визначальним фактором в ієрархії духовних цінностей.
Варто наголосити, що успіх пропаганди українських ідей залежав від наявності харизматичного лідера. Чернігівські українці його знайшли в особі Іллі Людвиговича Шрага (1847 – 1919). Народжений у містечку Седневі (неподалік Чернігова) у родині “захожого німця” (як писали в одному з некрологів) та українки – місцевої уродженки, він усе своє свідоме життя пов’язав з Чернігово-Сіверщиною.
Завдяки привабливим особистим якостям: працездатності, відповідальності, енергійності, привітності, відкритості, комунікабельності, котрі сповна проявлялися і в громадській роботі, – І. Шраг став утіленням кращих рис публічної постаті для багатьох мешканців Чернігова та краю. “Ви – двигатель великих діл добра”, – писала в одному з численних листів Ганна Барвінок. Цю точку зору поділяли й київські однодумці. У березні 1900 р. у Чернігові відзначали 25-літній ювілей громадської діяльності Шрага. О. Лотоцький проголосив вітальний адрес від київських “громадян”, текст якого зберігається у фондах Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. У цьому документі, підписаному представниками цвіту наукової та творчої еліти: В. Антоновичем, М. Лисенком, К. Мельник, Т. Рильським, В. Науменком, Оленою Пчілкою, М. Старицьким та його доньками – Людмилою і Марією, В. Доманицьким, С. Єфремовим, В. Беренштамом, О. Черняхівським, Ф. Матушевським, В. Дурдуківським, подружжями Житецьких і Лотоцьких, дуже вдало, на наш погляд, з’ясовано суть особистого внеску ювіляра в українську справу: “Ви віддали свою працю, свій талант і ім’я на користь зневаженого діла. Ви завше, де можна було і де з’являвся для того привід, освітчували перед широким колом суспільства ідеї культурно-національного розвитку нашої вітчизни, доводили усю логічну та практичну необхідність переведення їх в дійсне життя і великою силою переконання та незламною вірою і любов’ю до ідеї часто-густо скидали полуду з очей суспільства, доводили його до спокійного безстороннього і справедливого відношення до діла. В своїй діяльності Ви перш за все бачили саме діло і прагнули до нього, не ухиляючись в бік, не прикриваючись фразами”. І як особливий, безцінний подарунок – трохи перефразовані слова Т. Шевченка: Ви “просто йшли, у Вас нема зерна неправди за собою” . Таким чином, ми бачимо, що в українських колах Києва ще на початку ХХ ст. добре усвідомлювали роль Іллі Людвиговича в загальнонаціональному русі (в адресі відзначено, що його діяльність “обіймає собою інтереси України-Руси”). А ще його цінували за рідкісний талант легалізувати, переводити в практичну площину найскладніші проблеми, пов’язані з українським рухом.
На малій батьківщині Іллі Шрага людський авторитет працював на українську ідею і національно-визвольний рух. У некролозі, вміщеному у журналі “Книгарь” (1919, № 21), С. Єфремов відзначив таку унікальну рису небіжчика: він не мав особистих ворогів, бо “особисті справи розвіювалися, мов дим на повітрі, перед лицем цієї гармонійної чистої серцем і великої духом людини”. Звичайно, політичних противників у Шрага було достатньо. Так, чорносотенна преса постійно нападала за нього, докоряючи німецьким походженням або дружиною-єврейкою. Проте виставити претензії щодо корисливості, нещирості, інтриганства ніхто не наважувався, бо не було жодних підстав. Мабуть, тому його поважали навіть ті, хто не поділяв його політичних уподобань.
Якщо підсумувати все, що зробив Шраг для рідного міста і України в цілому, то вимальовується така картина:
Він добився, звичайно, при підтримці лівого (ліберально-демократичного) крила губернського земства, щоб земські збори поставили питання щодо запровадження української мови у початковій школі. Для початку минулого століття це був революційний крок. Не випадково Є. Чикаленко, характеризуючи його “одним із найактивніших, послідовніших працівників на полі національного відродження”, навів як неспростовний доказ своєї правоти якраз історію боротьби за мову, котра й сьогодні може слугувати за взірець відстоювання прав української мови та культури.
І. Шраг був серед нечисленних фундаторів і фактичних керівників чернігівської “Громади” і “Просвіти”, брав участь у всіх громадських акціях, що їх здійснювала місцева громадськість, зокрема, любив український театр – у аматорських виставах рідного міста зіграв роль Назара Стодолі в однойменній драмі Т. Шевченка.
Він по праву вважається одним із засновників Української демократичної партії. Варто відзначити, що у Чернігові справа не дійшла до розколу місцевого осередку, тоді коли київська організація розпалася на демократів і радикалів.
На особливу увагу заслуговує його діяльність на чолі української парламентської фракції (громади) у Першій Державній думі Росії (1906 р.). Окрім загальнонаціонального значення? доречно виокремити і суто чернігівський аспект – саме 1906 р. ознаменувався заснуванням у місті демократичної преси – газети “Десна”, потім “Утренняя заря”, які стали рупором демократичного крила чернігівського громадянства, чимало місця приділяючи й українським проблемам.
У 1917 р. І. Шраг очолив у Чернігові сили, які підтримали ідеї Української революції. Він не допустив їхнього розколу і довів справу до визнання Української Центральної Ради. За його найактивнішої участі у червні 1917 р. було організовано перший і єдиний Український з’їзд у губернії. Звичайно, на Чернігіщині теж мали місце партійні розбіжності, але вони стримувалися твердою рукою Шрага, бо для нього виступало домінантою, справою цілого життя гасло Української державності, а не перемога якоїсь однієї партії чи течії. Можливо, саме тому систему поглядів, притаманну цій непересічній особистості, було б неправильно охарактеризувати одним штрихом – як полум’яний революціонаризм, націоналізм тощо. Він цілком спокійно поставився і до гетьманської держави, хоча й різко критикував негативні риси, що проявлялися в діях її адміністрації. На нашу думку, ключ до розуміння специфіки світогляду Шрага дає одне міркування із нещодавньо опублікованої розвідки І. Гирича (“Сучасність”, 2008, № 8): “Якби замість двох проектів української національної держави вдалося висунути один, комбінований, із елементами демократії й консерватизму, – робить висновок історик, – як це сталось у прибалтійських країнах або Фінляндії, незалежна Україна могла би зберегтись і цілком змінити геополітичну ситуацію на Сході Європи й узагалі історію всього ХХ століття”.
На жаль, такий розвиток подій виявився для України неможливим, хоча його прибічники були.
І. Шраг помер у квітні 1919 р., на самому початку панування більшовиків у Чернігові, – під домашнім арештом, але, на щастя, не у тюрмі. Майже 10 років по тому у своїх знаменитих спогадах про чернігівську “Громаду” М. Грінченко і А. Верзилов відзначили: “Якось дивно подіялося, що з смертю І. Л. Шрага остаточно вмерла, зникла мовби тінь тої старої Чернігівської Громади, та й зникли всі нові трансформовані й диференційовані партійні українські групи. І самих людей у Чернігові не стало: деякі померли, деякі повиїздили, а хто тут живе, ті стали в буквальному й точному розумінні сього слова безпартійними, бо Жовтнева революція так радикально змінила ґрунт і обставини соціально-політичного й культурного життя, що тим старим Громадам не було вже місця...”.
Наступили десятиліття майже повного забуття: тоталітарна держава вміла боротися проти тих, хто не вписувався у жорстку схему “Краткого курса истории ВКП(б)”.
Не можна сказати, що за 17 років незалежності ми так уже багато зробили для відновлення справедливості. У Чернігові пару років тому одну із вулиць назвали ім’ям Іллі Шрага, але надто мало постаралися для того, щоб бодай її мешканці дізналися, що це за діяч. До 160-річчя від дня народження відкрито меморіальну дошку у містечку Седнів, проведено Шрагівські читання, проте хотілося б чогось більшого. Було б доречно наступного року, з нагоди 90-річчя смерті видатного діяча, встановити меморільну дошку на приміщенні однієї з тих установ, де І. Шраг невтомно працював на благо рідного міста і всієї України.

Сергій Черняков, «Європейська Україна»,
на фото автора - Ілля Шраг, репрезентація книги, Тамару Павлівну вітають з репрезентацією книги.