Вибори президента США, з якими в усьому світі вже традиційно пов’язують неабиякі сподівання – починаючи від погамовування розпочатої саме з цієї країни світової економічної кризи й закінчуючи корекцією зовнішньополітичного курсу на Близькому Сході, – нарешті добігають кінця
Попри те, що «день ікс» тут – 4 листопада, дочасне голосування вже фактично триває весь тиждень, і навіть чинний глава американської держави Джордж Буш-молодший устиг ним скористатися, віддавши свій голос за однопартійця-республіканця Джона Маккейна. Зазвичай, щоб відтак не вистоювати в чергах, близько третини американців приходять на дільниці заздалегідь, не чекаючи дня голосування, – їм для цього не треба відкріпних талонів, «довідок із ЖЕКу» чи ще якоїсь дурні, яка нерідко практикується в нас, а достатньо просто туди прийти в зручний для себе час. Що не кажіть, а справжня, а не паперова демократія – це зручно…

Хто очолить найвпливовішу наразі країну світу, наперед сказати годі. Достеменно відомо лише одне: це буде або 72-річний республіканець, ветеран в’єтнамської війни Джон Маккейн – нащадок знаменитої генеральської родини, колишній військовий пілот і навіть військовополонений, а згодом один із найавторитетніших сенаторів; або ж 47-літній афроамериканець Барак Обама, теж сенатор, інтелектуал, який значно краще знається на економіці та внутрішній політиці, аніж на політиці зовнішній.
Здавалося б, в Обами на руках усі козирі. Він молодий і енергійний; він безперечно розумний; його сліпуча усмішка відверто причаровує жінок, які, певно, скрізь у світі є активнішими виборцями, ніж чоловіки; його більша зосередженість на внутрішній, а не на зовнішній політиці теж імпонує американцям, переважна більшість яких виступає за завершення військових кампаній на Близькому й Середньому Сході. Крім того, в світі імідж у молодого чорношкірого демократа значно привабливіший, ніж у його підстаркуватого конкурента, – принаймні Європа симпатизує Обамі відверто, про Африку годі й говорити, ба навіть китайці, згідно із соціологічним опитуванням, значно прихильніші саме до нього. В Україні подібних опитувань не проводили, проте неважко здогадатися, що ми із загальноєвропейського контексту в цьому сенсі не надто випадаємо, а наші інтелектуали не раз висловлювали йому свої симпатії. І лише в Ізраїлі значно популярніший Маккейн…
Зрештою, вибирати не світові, а самим американцям – на їхні ж уподобання значною мірою впливають результати теледебатів між кандидатами. Тут для молодого демократа теж усе складалося успішно – згідно із соціологічними опитуваннями, Обама в усіх трьох турах теледебатів здобув переконливу перемогу. Після цього його відверто підтримали й найвпливовіші американські газети, зокрема «Нью-Йорк Таймс» і «Файненшл Таймс», які значною мірою формують громадську думку. У відповідь Маккейн що далі, то дужче нервував, а його штаб не бачив іншого виходу, ніж активно шукати й поширювати будь-який, навіть часом і відверто сумнівний компромат на конкурента. Партнер Маккейна, кандидат на посаду віце-президента Сара Пейлін (губернатор Аляски, яка й сама виявилася замішаною в цілій низці скандалів, зокрема й корупційному) навіть зробила спробу звинуватити Барака Обаму в «дружбі з терористами», натякаючи на його знайомство ще в студентські роки з одним із «бомбістів». Довелося Обамі, виступаючи в штаті Невада, різко розкритикувати «чорнушні» методи виборчої кампанії республіканців – «гидотні телефонні дзвінки, оманливі електронні листи, реклама на телебаченні, недобросовісні, обурливі коментарі».
Утім, значно більшою загрозою для чорношкірого кандидата був судовий позов, ініційований прокурором Філіпом Берґом. Той стверджував, що Обама взагалі не має права балотуватися в президенти, оскільки нібито народився не на Гаваях, як зазначено в його свідоцтві про народження, а в Кенії. Берґ стверджував, що мати Обами, американка, 1961 року приїхала на останній стадії вагітності до Кенії, на батьківщину свого першого чоловіка, і там у місті Момбасе й народила Барака; а на Гаваї полетіла вже відтак – лише для того, щоб зареєструвати дитину як американського громадянина. Згідно з конституцією США, посаду президента може обіймати винятково «американець від народження», – тож якби Берґові вдалося все це довести, афроамериканця зняли б із перегонів. Проте не вдалося – федеральний суд відхилив позов саме через «відсутність переконливих доказів».
Відтак ще тиждень тому Обама, згідно із замірами соціологів, випереджав Маккейна на 10-12%, і вже здавалося, що доля його президентства вирішена, – проте це Америка, тут поспішати годі, а все знову, як і на попередніх виборах, може вирішитися в останню мить. Бо за минулий тиждень Маккейн раптом різко «рвонув», так що нині різниця між рейтинґами кандидатів – лише 4%! Випереджає все ще Обама, проте дивовижна динаміка, яку демонструє Маккейн, дозволяє припускати, що шанси підстаркуватого республіканця насправді не менші, ніж шанси молодого демократа.
Що ж спричинилося до такого разючого фінішного «стрибка»? Американці гадають, що тут не обійшлося без… сантехніка Джо. Це не вигадка політтехнологів, а цілком реальний чолов’яга, який прийшов на зустріч з Обамою в одному з провінційних містечок і запитав кандидата-демократа, що має робити? Виявляється, сантехнік Джо десять років тяжко працював, і за цей час зумів зібрати кругленьку суму – настільки кругленьку, що тепер збирається купити собі бізнес із річним доходом 250 тисяч доларів.
Правду кажучи, хотів би я бути америкаським сантехніком! Не думаю, що останні десять років я працював менше від нього – об’єктивно кажу, без жартів, – але таких сум ніколи не доводилося навіть бачити, не кажучи вже про те, щоб ними оперувати. Ну, але це так, до слова…
Так от, за цього сантехніка Джо Маккейн на останніх теледебатах ухопився, як невправний плавець за соломинку. «Вітаю тебе, Джо, ти багатий, – сказав Маккейн. – Ти працюєш по 10-12 годин на добу, й у вихідні теж. Але врахуй, Джо, що Обама має намір перерозподіляти блага. Він хоче забрати в тебе гроші, а на що їх витратити, вирішуватимеш не ти, а бюрократи. Джо, я хочу залишити тобі право розпоряджатися твоїми грішми».
Уся справа в тому, що одним із ключових пунктів передвиборної програми Обами, справді, є перерозподіл благ. Його гасло в цьому сенсі напрочуд суголосне з одним із гасел, яке свого часу висував кандидат у президенти України Віктор Ющенко: «Багаті поділяться з бідними». Ось лише на відміну від нашого Президента Обама все ж воліє втілити його в життя, ініціюючи зміни до податкового законодавства, згідно з якими, податки для багатих людей будуть значно вищими, ніж для середнього класу, не кажучи вже про бідняків. А Маккейн виступає категорично проти цього, стверджуючи, що такий підхід підірве основи американського суспільства, яке тримається на безсумнівній вірі в американську мрію, згідно з якою, кожен сантехнік, працюючи по 10-12 годин на добу, має шанс стати Ротшильдом.
Хоча Обама й виграв ті теледебати, Маккейнове апелювання до сантехніка Джо, як то кажуть, запало американцям у душу. Відтак натхненний цим Маккейн почав активно «розвивати тему» – він виступив із цілою низкою економічних ініціатив, буквально вибиваючи з-під ніг конкурента ґрунт, на якому й тримався його високий рейтинґ. Обама наразі не придумав, чим на це відповісти – і в результаті втрачає позиції в останні дні кампанії.
Отож, хто переможе – наразі сказати годі. Одначе для нас із вами це не так і суттєво – бо один із небагатьох пунктів, де позиції Маккейна й Обами стовідсотково збігаються, є беззаперечна підтримка України на шляху до демократизації, збереження територіальної цілісності й інтеґрації в НАТО і ЄС.