Українським святиням – Пересопницькому Євангелію та Острозькій Біблії – приурочене Всеукраїнське свято духовності і культури, яке сьогодні проходить на Рівненщині з нагоди Дня української писемності.
Звуки музичних інструментів у виконанні ансамблю старовинної музики «Козацька хорея» могли стати свідками народження Острозької Біблії та Пересопницького Євангелія, на якому нині присягають українські президенти. Виступ унікального ансамблю Тараса Компаніченка органічно доповнив нинішню дискусію про українську спадщину та проблеми її збереження.
Щойно письменники, історики і краєзнавці повернулися з Пересопниці – села на межі Рівненщини і Волині, де чотири з половиною століття тому побачило світ Пересопницьке Євангеліє. Напередодні вони відвідали музей Книги в Острозі, в стінах відродженої Острозької академії провели наукову конференцію, відвідали рівненський музей Уласа Самчука.
Закономірно, що наукові слухання розпочалися з доповіді перекладача Острозької Біблії зі старослов’янської на українську мову Рафаїла Торконяка, нині викладача факультету релігієзнавства Острозької академії. Отець Рафаїл послідовно втілює свій замисел – довести, що саме Острозька Біблія є джерелом для сучасних біблійних текстів в Україні, Білорусі та Росії. Його остання праця ґрунтовно доводить, що Острозька Біблія живе в так званій Єлисаветівській біблії, яка є переписом Острозької – «зросійщена мова, правлена на підставі чотирьох текстів».

Зберігати спадщину – означає знати
Довести першість для українців – справа честі, вважає професор Ягеллонського університету Ярослав Поліщук. Однак сьогодні не варто боятися, що українські перлини хтось присвоїть, адже ми живемо в сучасному світі, який стає все більше віртуальним.
«Нині вже не йдеться про те, щоб стародруки видобувати чи випрошувати з Росії – можна зробити ксерокопії, робити дослідження, говорити про це – немає такої жорсткої конкуренції, як це могло бути раніше. Натомість сьогодні я б переніс акцент в сучасну площину, бо йдеться про те, наскільки ми самі себе почуваємо спадкоємцями тієї традиції… Не про те, що виставлено в музеях, а про те, наскільки музей промовляє до нас і ми готові це сприймати», – зазначає Ярослав Поліщук.
Науковці детально проаналізували історичні та літературні джерела, котрі проливають світло на волинські святині. Один із ініціаторів пам’ятника Українській Першокнизі в Пересопниці Микола Федоришин представив план створення на місці колишнього Пересопницького монастиря Національного заповідника. Як зазначив краєзнавець і культуролог Федоришин, він відтворить ареал історичного поселення, узаконить відносини землевласників із державою, розпочне роботу постійно діюча археологічна експедиція, а відтак розвинеться і туризм.

Славних прадідів великих правнуки погані?
Під час спілкувань та дискусій йшлося і про засмічення української мови нецензурною лайкою, в тому числі у деяких літературних творах.
«Ми бачимо, як у сучасному світі ота душа, про яку дбали, власне, творці наших святинь, знецінюється, і саме поняття «душа», «духовність» уже стають архаїчними. Від того вони, звичайно, не щезають. Просто такі душі стають загубленими. Їм є де загубитися – на це працює потужна індустрія масової культури. На жаль, ця індустрія докотилась уже й до літератури…», – констатує голова Рівненської організації Національної спілки письменників Лідія Рибенко.
Учасники свята ухвалили звернення до Верховної Ради з проханням відновити діяльність комітету, який би стежив за чистотою української мови, посилаючись на те, що подібні комітети існують у деяких європейських країнах, зокрема, у Франції та Польщі. А ще вручили нагороди переможцям щорічного молодіжного літературного конкурсу «Витоки», серед яких – студенти з Києва, Львова, Луцька, Харкова, Дніпропетровська, Рівного і, звісно ж, вихованці літературного відділення Острозької академії.

На фото: зустріч гостей.
Валентина Одарченко.
Джерело: "Радіо Свобода", http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1339563.html