Верховна Рада України продовжує „працювати” без спікера.
Організатори усунення з посади А.Яценюка аналізують у високоповажних кабінетах наскільки продуманою була їх акція і чи досягнуто необхідного результату. Складнощі з обранням нового керманича дають досить однозначну відповідь – не все було прораховано до кінця. В цій ситуації заспокоює тільки те, що інші політичні супротивники теж допускають помилки. Інколи здається, що політики тримають біля себе радників, поради яких дають тільки зворотній результат. Хто більше винуватий, той, хто дає не дуже розумні поради, чи хто намагається їх швидко втілити в життя, відповісти важко. Дії наших державників носять, як правило, егоїстичний характер і це не можна приховати від виборців. Більшість громадян розмірковує прагматично, якщо ти державник – значить повинен думати про добробут держави та її громадян, хоча б трохи дбати про таку болючу проблему для простих людей, як соціальну справедливість. Українці вже не домагаються ніякої зрівнялівки в оплаті праці. У рівність та справедливість ніхто не вірить, бо її ніколи не було і бути не може. Однак елементарна справедливість повинна бути в будь-якому суспільстві і українське теж не може бути винятком із загального світового правила. Це поняття чомусь ніяк не привертає уваги захисників інтересів народу, які до того ж носять звання народних депутатів, а самі перебувають дуже далеко від цього народу і не тільки в розмірах отримуваних коштів. Значна частина українців дуже добре знайомі з нижнім порогом в оплаті праці, а ось про верхній ніхто навіть не говорить. Більшість народних обранців бояться порушити конституційне право тих, хто сьогодні продовжує жирувати на народному лиху, зважаючи на те, що самі перебувають серед привілейованих. Адже всі, хто має зайві гроші, чудово розуміють, що вони їм взагалі то і не дуже потрібні, але відмовитися від них, як і від влади, ніяк чомусь ні в кого не виходить. Перебування при владі вони намагаються використати тільки для власного збагачення. Бездумне збагачення ще нікого так і не зробило щасливим, скоріше навпаки. Влада дуже небезпечна вирва (на російській „омут”,”водоворот”) в якій безславно потонув не один розумний і перспективний політик. Чи нещасний сам потрапив туди, чи йому допомогли „друзі” це вже не так важливо. Головне, що країна та її громадяни втратили можливість реалізувати задуми людини, яка своїми здібностями та інтелектом могла б бути корисною державі. Чим більш розумна людина, тим менш вона захищена від випадів тих, у кого розум більше працює на знищення своїх конкурентів.
В Україні склалася надзвичайно складна, як економічна так і політична ситуація, коли напередодні президентських виборів відбувається напружена боротьба між основними претендентами за свій вплив на виборців – українських громадян. Наші можновладці достроково розпочали передвиборчі змагання і захопившись ними досить несподівано побачили перед собою економічну та фінансову кризи, які змусили їх вже допустити чимало помилок. В.Ющенко, Ю.Тимошенко та В.Янукович, як головні фігуранти у всіх рейтингах, як у замовних так і майже незалежних, разом зі своїми командами, проводять наполегливу роботу по зниженню рейтингу у своїх конкурентів. Займаючись цією виснажливою роботою, як для себе так і країни, вони раптом побачили, як на досить великій швидкості, до них почав наближатися автомобіль з досить вмілим гонщиком – А.Яценюком. Їм стало зрозуміло, що на одному з підйомів чи поворотів Арсеній Петрович обійшов такий знайомий, для лідерів гонки, автомобіль В.Литвина, що аж ніяк не сподобалося Володимиру Михайловичу. Адже він не без підстав розраховував, що Україні потрібен Литвин .Все було під контролем, всі „чесно” стерегли власні рейтинги, здається повідганяли всіх, хто хотів „попереду батька лізти в пекло” і ось на тобі, молодий та ручний, як здавалося декому, Яценюк сів за кермо автомобіля і швидко відірвався від тих, хто спробував був його зупинити. Сьогодні Арсеній Петрович отримав досить вагому підтримку значної маси українських громадян, які не тільки втомилися, але й достатньо розчарувалися у своїх вчорашніх кумирах, кожен з яких є тільки регіональним лідером і абсолютно ніяк не тягне на загальноукраїнські масштаби, розділеної політиками за електоральними настроями, України. Як це не дивно для декого звучить, але Яценюк без особливих зусиль, що значить молодість, зумів захопити нішу лідера всієї української нації, яку так наполегливо, але безуспішно намагалися зайняти прогнозовані лідери майбутньої президентської гонки. Проросійський політик В.Янукович ну аж ніяк не сприймається патріотично налаштованими українцями. В.Ющенко, як беззаперечний український президент, домігся, щоб українці пам’ятали про Крути і Батурин. Йому в актив потрапляє і відкриття в столиці величного пам’ятника жертвам Голодомору 1932-1933 років. Патріотична діяльність нашого президента вже навіки залишиться в українській історії. За відсутності значної кількості малоросійського електорату другий термін Віктору Андрійовичу був би гарантований, а так потрібно працювати не тільки президенту, але і його командам. Ось тут у нього проблема і вона досить помітна для професіоналів. Надмірне бажання Ю.Тимошенко зайняти посаду глави держави призвело до абсолютно не потрібних помилок, та й помітний не озброєним оком популізм не дозволив підняти її рейтинг вище, а тільки знизити. Якщо до проблем, які самі собі і людям створюють наші політики приплюсувати ті, які дарують виборцям представники лідерів на місцях, то абсолютно зрозумілим стає, не тільки розчарування виборців, але й бажання ними знайти нового месію. Переважна більшість українців бачать в цій ролі молодого і прагматичного інтелектуала Арсенія Яценюка. Він на очах в громадян всієї України здобуває авторитет і повагу, чим досить серйозно дратує ще нинішніх політичних лідерів. Якщо молодий політик буде проводити самостійну політику, чого найбільше бояться його конкуренти, успіх його політичної кар’єри гарантований. В попередній статті я називав дві проблеми для Арсенія Петровича. Сьогодні назву і дві для тих, хто буде намагатися, щоб досить маневрений автомобіль, з професійно підготовленим пілотом, не досягнув фінішу президентської гонки першим. Активний пошук компромату і спроби його дискредитації будуть тільки далі піднімати його рейтинг. Аж ніяк не зайвим буде чекання помилок з боку самого Арсенія Петровича, а якщо бути точним, то від тих на кого він змушений буде розраховувати. Супротивники вже не зсунуть Яценюка з обраного шляху. Це може зробити тільки хтось із своїх, тому зрозуміло, що доведеться почекати. Якщо часу нема то потрібно, щоб в оточенні екс-спікера потрапили професіонали з „Нашої України”, вони зуміють швидше за всіх розпочати розводити інтриги і зуміють зруйнувати навіть залізобетонну команду. Заради справедливості відзначимо, що такі майстри є у всіх командах, але вони діють не так прямолінійно. Україна завжди славилася своїми інтелектуалами, які вміли не тільки атакувати, але і майстерно відбивати будь-які напади чи випади. Отже, для політично активних українців, в часи економічної скрути буде надзвичайно цікаво спостерігати за поєдинком різних команд, втішивши розчарованих українців хоча б цим...

Валентин Лутченко (Чернігів) для веб-сайту «Європейська Україна».

Початок статті: Чернігівський погляд. Втрата посади спікера – шлях А.Яценюка до політичного Олімпу?