Народні та християнські свята. З давніх-давен у ніч на Андрія дівчата ворожили…
Серед осінньо-зимових празників найбільше виділяється своєю поетичністю й неповторністю свято Андрія, чи як його ще називають у народі – Калита, котрий припадає на 13 грудня.
Цей празник вважається парубоцьким святом. Згадаймо, напередодні, тобто 7 грудня, дівчата вже мали змогу визначати обрядодіями свою покровительку – Катерину. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гуль, де юнаки й дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя.
Щоправда, дехто вважає: в давнину особливої різниці щодо «статевості» між цими святами не було, хіба те, що на Катерини складчину приносили дівчата, а на Андрія – парубки. Пізніше, коли празники охристиянізувалися іменами святих, то відповідно й переорієнтувалася їхня структура. Проте незаперечним є факт, що це виключно молодіжні обряди.
З давніх-давен у ніч «під Андрія» дівчата ворожили, щоб дізнатися про своє майбутнє заміжжя. Досить поширене було ворожіння за допомогою невеличких кульок із тіста. Випікали звичайні балабушки, але воду для їх виготовлення дівчата повинні були носити не у відрі, а в роті. Хлопці добре знали про цей звичай і стерегли дівчат біля криниці, щоб розсмішити. Доводилося хлопцям давати викупа. Коли ж нарешті, тісто було готове та балабушки випечені, кожна дівчина мітила свою, і тоді випускали голодного пса. Чию балабушку собака з’їсть першу, та дівчина вийде заміж першою.
До прийняття християнства свято Андрія називали Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова «календи». Очевидно, ми маємо справу з молодіжними вечорницькими зібраннями, які, започаткувавшись 13 грудня, носили спільну назву Калити й тривали до Різдва – періоду повороту сонця на весну. В цей час також вдавались до заклинань, завбачення майбутньої долі й ритуального кусання «калети».
Натомість первісну назву християнство замінило на свято апостола Андрія Первозванного, який проповідував Боже вчення в Царгороді.
Андрій Первозданний став першим благовісником віри нашої православної, коли, пройшовши для служіння апостольського по Дніпру до круч Київських, сказав пророцькі слова учням своїм: «Вірте мені, що на цих горах возсіяє благодать Божа і Господь здвигне тут багато церков і освятить святим хрещенням всю Руську землю!».
Андрій був простим рибалкою, але першим, коли знайшов Господа, скликнув, звертаючись до брата Петра: « Ми знайшли месію, що значить: Христос!». Після того, залишивши свої сітки, вони вирушили за улюбленим Вчителем – до смерті, смерті хресної.
Іоанн Золотоустий пояснює: «Та не сітки залишили учні; вони залишили свої земні пристрасті, а замість рибалок стали «ловцями людей», Духом Святим вловлюючи у сітки Слова Божого премудрих віка сього».
Цей празник вважається парубоцьким святом. Згадаймо, напередодні, тобто 7 грудня, дівчата вже мали змогу визначати обрядодіями свою покровительку – Катерину. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гуль, де юнаки й дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя.
Щоправда, дехто вважає: в давнину особливої різниці щодо «статевості» між цими святами не було, хіба те, що на Катерини складчину приносили дівчата, а на Андрія – парубки. Пізніше, коли празники охристиянізувалися іменами святих, то відповідно й переорієнтувалася їхня структура. Проте незаперечним є факт, що це виключно молодіжні обряди.
З давніх-давен у ніч «під Андрія» дівчата ворожили, щоб дізнатися про своє майбутнє заміжжя. Досить поширене було ворожіння за допомогою невеличких кульок із тіста. Випікали звичайні балабушки, але воду для їх виготовлення дівчата повинні були носити не у відрі, а в роті. Хлопці добре знали про цей звичай і стерегли дівчат біля криниці, щоб розсмішити. Доводилося хлопцям давати викупа. Коли ж нарешті, тісто було готове та балабушки випечені, кожна дівчина мітила свою, і тоді випускали голодного пса. Чию балабушку собака з’їсть першу, та дівчина вийде заміж першою.
До прийняття християнства свято Андрія називали Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова «календи». Очевидно, ми маємо справу з молодіжними вечорницькими зібраннями, які, започаткувавшись 13 грудня, носили спільну назву Калити й тривали до Різдва – періоду повороту сонця на весну. В цей час також вдавались до заклинань, завбачення майбутньої долі й ритуального кусання «калети».
Натомість первісну назву християнство замінило на свято апостола Андрія Первозванного, який проповідував Боже вчення в Царгороді.
Андрій Первозданний став першим благовісником віри нашої православної, коли, пройшовши для служіння апостольського по Дніпру до круч Київських, сказав пророцькі слова учням своїм: «Вірте мені, що на цих горах возсіяє благодать Божа і Господь здвигне тут багато церков і освятить святим хрещенням всю Руську землю!».
Андрій був простим рибалкою, але першим, коли знайшов Господа, скликнув, звертаючись до брата Петра: « Ми знайшли месію, що значить: Христос!». Після того, залишивши свої сітки, вони вирушили за улюбленим Вчителем – до смерті, смерті хресної.
Іоанн Золотоустий пояснює: «Та не сітки залишили учні; вони залишили свої земні пристрасті, а замість рибалок стали «ловцями людей», Духом Святим вловлюючи у сітки Слова Божого премудрих віка сього».
При підготовці матеріалу використані праці В.Скуратівського.