Дерев’яну церкву Пресвятої Богородиці Зарваницької освятили у Старому парку (колишній парк Слави) у Тернополі.
Тепер у краї існує 230 культових дерев’яних споруд 168 з яких — церкви, а решта — каплиці, дзвіниці тощо, розповів кореспонденту РІСУ у Тернополі Володимиру Морозу заступник начальника головного управління з питань внутрішньої політики, національностей, релігій, преси та інформації, начальник відділу у справах національностей і релігій Тернопільської обладміністрації Ігор Кульчицький. За його словами, протягом останнього часу в області не горів жоден дерев’яний храм. Так само жодної церкви з дерева на Тернопіллі не розібрали.
“Востаннє дерев’яна церква існувала в Тернополі у 1600-1601 роках. Саме тоді перебудували у камені храм Різдва Христового або ж “Серединну” церкву в історичному центрі міста,” – зазначає історик-краєзнавець, автор книги “Тернопіль у плині літ” Любомира Бойцун.
Споруда нового храму розташована приблизно за 1,5 км від центру Тернополя. Вона органічно вписується у краєвид зі старими деревами та одноповерховими приватними будинками. Храм збудували за проектом тернопільського архітектора Михайла Нетриб’яка – одного із авторів комплексу Марійського духовного центру у Зарваниці. Спорудженням церкви з карпатської смереки займалися майстри із гуцульського села Микуличин, що на Франківщині, зокрема Степан Іванків.
“Він там живе і знає техніку дерев’яного будівництва надзвичайно досконало,” – розповідає настоятель церкви отець Роман Ваврух, якого до священичого сану возвів єпарх Тернопільсько-Зборівський УГКЦ владика Василь (Семенюк) водночас із посвяченням церкви.
Звести храм на у Старому парку захотіли самі парафіяни, каже священик. До ідеї зведення дерев’яної церкви храму прихильно поставився, владика Василій (Семенюк), який родом із Карпат, де дерев’яні церкви не виняток, а традиція. Він і благословив місце. Водночас зголосилися люди, котрі захотіли докластися до будівництва храму. Також один чоловік приніс до старовинні ікони Серця Христового та Богородиці. Ще один подарунок парафіян – хрест ХІХ століття.
“Спершу ми хотіли зробити у церкві своєрідний музей старовинних ікон, але їх не виявилося так багато. Мені подобаються старовинні ікони, адже від самого погляду на них йде енергетика. Тож, коли я сказав про це під час проповіді, парафіяни відгукнулися,” – каже отець Р. Ваврух.
Історик Любомира Бойцун вказує, що дерев’яні церкви загалом не є типовим явищем для Тернополя. “Не варто забувати, що історія Тернополя як міста розпочинається з 1540 року, хоча поселення тут існувало й раніше. У ті часи будували оборонні церкви — переважно кам’яні. Дерев’яна церква не могла так добре слугувати для захисту, як оборонна,” – говорить Л. Бойцун.
З подібних причин і розібрали останню відому історичну церкву Тернополя — “Серединну”, котра стояла саме на розі міських валів неподалік кам’янецької брами.
Із 168 дерев’яних церков Тернопілля 134 внесені до державного реєстру нерухомих пам’яток містобудування та архітектури місцевого та національного значення, розповідає І.Кульчицький. Майже 100% дерев’яних храмів використовують як культові споруди, але 70% всіх їх потребують ремонту чи відновлення. В області виконують Розпорядження голови обласної державної адміністрації №81 від 6 лютого 2008 року “Про забезпечення належного утримання дерев’яних культових споруд в області”.
Фахівці з МНС вивчили стан дерев’яних храмів і надають громадам консультації з питань кращого убезпечення сакральної архітектури від пожеж.

Джерело: РІСУ, http://www.risu.org.ua/ukr/news/article;26497/