Після грудневого саміту в Брюселі, коли для України не прийняли ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО), видалося доцільним роз’яснити ситуацію. За цим варто звернутися до фахівця. А отже нижче інтерв’ю з доктором історичних наук, професором кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету Ігорем Тодоровим.
Президент каже, що єдиний спосіб зберегти для України суверенітет – це увійти до складу НАТО (Організації Північно-Атлантичного Альянсу). Неприйняття ПДЧ у грудні для України – наскільки це страшно? Які можуть бути наслідки для нашої держави? Чи це означає втрату незалежності в перспективі?
Я б сказав так, що, по-перше, безумовно ми не можемо казати про втрату суверенитету негайно. Проте з 1991-го року ми знаходимося в такому стані фактично нейтральної країни, але в Російській Федерації серед еліт, серед пересічних громадян існує розуміння того, що українська незалежність є тимчасовим явищем. Рано чи пізно Україна має повернутися до них. Достатньо зазернути у російський підручник з геопоітики, в якому буквально записано, що незалежність України рівнозначна окупації Росії.

Ще Кучма вів Україну в НАТО
Таке незручне становище зберігається для України. І в цьому сенсі від початку співпраці з НАТО багато хто з вітчизняних експертів бачив єдиною гарантією майбутньої української незалежності вступ до Альянсу. Бо Україна в такому разі стає частиної спільноти, яка поділяє європейські цінності, як то свобода слова, права людини і таке інше. Так от, нагадаю, що питання вступу до Альянсув вперше було офіційно зазначено в рішенні РНБО (Рада національної безпеки і оборони) від 23 травня 2002 року, воно набуло чинності 9 липня 2002 року завдяки указові президента Леоніда Кучми.

Потім прийняття закону Про основи національної безпеки в червні 2003 року, де була сформована мета – вступ України до ЄС та НАТО, правда, з обмовкою про збереження дружніх відносин з Російською Федерацією. Щоправда потім були метання, але з початком президенства Віктора Ющенка з квітня 2005-го року був започаткований так званий Інтенсифікований діалог із НАТО. І відтоді постало питання про приєднання до ПДЧ. Але в цьому році це питання отримало зайве політичне забарвлення. Протистояння у ВР на початку року після відомого листа трьох. Потім було рішення Бухарестського Саміту про те, що питання про приєднання до ПДЧ переноситься на грудень. А з іншого боку в заключних документах цього саміту було записано, що Україна та Грузія будуть членами НАТО. Це унікальне рішення, жодна країна з колишніх претендентів на вступ до Альянсу цього не отримувала.

Україна в НАТО – це безпека для Росії
Тобто перспектива цього ПДЧ, вона була реальною, але низка чинників не дозволила його отримати на грудневому саміті міністрів закордонних справ країн Альянсу. Цьому, я вважаю, є дві головні причини: наше внутрішнє становище та позиція РФ. Хоча країни НАТО офіційно заявляють, що ніякого впливу Росія не має, але, все ж таки, це виглядає не дуже чесним. Вплив Росії, безумовно, є. Адже Росія останнім часом заявляє, що буде робити все можливе, щоб не допустити вступу України до НАТО.

Оптимальна позиція, яка захистить національні інтереси, на мій погляд, полягає в тому, щоб продовжувати переговори з цього приводу з Росією. Створена спеціальна комісія у квітні цього року, результати поки не вагомі. Але, у всякому разі, не можна йти на конфлікт з Росією, треба послідовно доводити, що членство України в НАТО ніяким чином не загрожує Росії. Більш того, воно може бути корисним для Росії, в тому сенсі, що перспектива членства України в НАТО буде означати, що НАТО не прийме жодного рішення проти Росії, бо Україна, як повноправний член Альянсу, скористується своїм правом вето.

Адже як би не ставилася українська еліта до Росії, більшість населення країні ставиться до РФ позитивно, а еліта не може ігнорувати позицію населення. Це електоральні пріорітети – питання добросусідських відносин з Росією. Не залежно від політичних уподобань, більшість населення виступає за такі відносини, і ігнорувати таку позицію населення будь-яка українська влада не зможе. Тому я вважаю, що українська позиція в разі вступу до Альянсу ніяк не буде антиросійською.

Україна, вступаючи до НАТО, проходить точку неповернення до Російської Імперії
Що робити зараз? Було проголошено своєрідну альтернативу ПДЧ на саміті в Брюселі в грудні. Це створення так званої Національної цільової програми. Це, судячи з коментарів міністра закордонних справ України Огризка, по суті той самий ПДЧ, тільки без використання цього слова. Посол США в Україні Тейлор заявив, що Україні зовсім не обов’язково проходити етап ПДЧ, бо в принципі ПДЧ існує лише з 1999-го року. А та ж сама Польща, Угорщина, Чехія приєдналися до НАТО без ПДЧ. Що ж до мене, то я глибоко впевнений, що треба працювати з Росією не лише Україні, але й НАТО. Треба відновити діалог Росія-НАТО, роботу Ради Росія-НАТО, яка була припининена після російсько-грузинської війни. Треба, щоб вплив на Росію відбувався з обох сторін, щоб Російській Федерації стало зрозуміло, що це не загрожує ніяким чином іхній державі.

Проте всі чудово бачать, що тут питання не в загрозі, а в тому, що Україна, вступаючи до НАТО, проходить точку неповернення до Російської імперії, як би вона не називалася. Що це офіційна позиція Росії, зрозуміло, адже Путін, прем’єр-міністр РФ, назвав розпад СРСР (не Холокост, не нацистський режим) найбільшою трагедією ХХ століття. І тут зрозуміло, що якщо сталася трагедія, катастрофа, то з її наслідками треба боротися. Відповідно, якщо СРСР розпався, то щось треба поновлювати в такому разі. Логіка відверта. Але багато чого залежить від України.

Минулого тижня було оголошено офіційно про створення нової коаліції. В коаліційній угоді є згадка про євроінтеграцію, навіть виступаючи раніше за нейтралітет, «литвинівці» підписали цю угоду, чим висловили помірковану позицію.

Треба змінювати громадську думку
Головне – це зміна позиції громадськості. Бо в більшості все ж таки українці виступають проти НАТО. Альянс є певним таким іміджевим проектом. Як з позитивом, так і з негативом. Про референдум щодо вступу до Альянсу у нас є відповідна постанова ВР, її ніхто не скасовував. Просто там не згадано, коли саме він буде проведений. Але він буде. За даними останніх досліджень (нещодавно презентували результати факультет соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка й Інститут трансформації суспільства) є позитивні зрушення. Десь третина населення України виступає за вступ до НАТО.

Та кампанія, яка розгорнулася за останні місяці (наприклад у Донецькому національному університеті відбулося за осінь 4 пронатівські заходи), є унікальною. Жоден захід не супроводжувався антинатовськими протестами. Кажуть, що впливає світова фінансова криза. Ті, хто організовував мітинги, вже не можуть платити людям. Проте в цілому ситуація більш спокійна. Певною мірою, особливо на молодь, можна вплинути спокійною розмовою. Шляхом інформування, розуміння самоцінності української держави і її подальшого позитивного розвитку та модернізації виключно у складі європейської та євроатлантичної спільноти.

А ви згадали щодо кампанії. Буквально вчора бачила білборд, де було написано, що НАТО – це інвестиція в майбутнє, й намальовані стовпчики грошей. Чи насправді вступ до НАТО вигідний фінансово для України?

Безумовно, але НАТО – це все ж таки військово-політичне об’єднання, а не економічне. Приєднання до Альянсу опосередковано пов’язано з економічним прогресом. А саме це засвідчує політичну стабільність в країні та відданість певним цінностям, в тому числі й ринковій економіці. Це дає можливість іноземним інвесторам спокійно вкладати гроші в Україну і не боятися, що чергова політична криза, зміна уряду призведуть до відмови від тих зобов’язань, які були взяті на себе Україною.

А щодо білбордів, то мені особисто подобається інший. Хлопчик з дівчинкою під блакитною парасолькою з надписом НАТО, і внизу таке: «Ми в безпеці, а ти»? Треба цим займатися, зараз дійсно зрушення є. Кардинально у нашому регіоні це позицію не змінить, але позитивні тенденції є. До того ж, наш регіон – це не вся Україна. У разі референдуму, якщо він відбудеться через два три роки, є сподівання на позитивне рішення громадян стосовно вступу до Альянсу.

І останнє. Щодо російської карти. Це лише законопроект, але її цілком можуть прийняти. Вона де-факто буде давати можливість нашим громадянам мати з Росією подвійне громадянство. Чи є далі можливість повторення грузинської війни у Криму чи навіть на Донбасі?

Казати, що це неможливо, недоречно. Потенційна загроза є і буде існувати. І тут багато чого буде залежати від глобальних чинників. Росія як великий експортер енергоресурсів не зацікавлена в тому, щоб сваритися із Заходом, який є споживачем цих ресурсів і відповідно дає гроші на це. Але, з іншого боку, в кожному конкретному випадку залежно від ситуації загроза може збільшуватися або зменшуватися. Багато чого для нашої держави залежить від консолідації влади. Саме тому така складна ситуація у Криму. Адже центральна влада майже нічого не робить там.

Знову ми повертаємось до стабільної політичної ситуації в Україні. Щоб ці розборки між різними політичними групами не ставали самоціллю, а при усіх їхніх інтересах мав би місце загальний інтерес української державності. Якщо так буде, то і ось ці спроби дестабілізувати ситуацію за допомогою надання подвійного громадянства і потів відповідно шляхом захисту російських громадян в Криму чи в Донбасі не матимуть успіху. Якщо матиме місце той хаос, який панував останній рік, такі загрози будуть зростати.

Розмовляла Олена Федоренко
Джерело: http://www.ngo.donetsk.ua/donsociety/3884