Це питання для України є надзвичайно важливим. Десь навіть можна сказати, що йде мова про зміну світосприймання і системи цінностей.
З приводу вступу України в НАТО (або невступу) висловлюється дуже багато емоцій. З свого боку постараюсь бути об'єктивним.
Щоб не виникало запитань щодо мого військового досвіду, хочу повідомити, що я кадровий військовий, в Збройних силах більше 30 років. Служив в радянській армії, трохи в російській, зараз служу в українській. Довелося послужити в Забайкаллі, і в Закавказзі - під час розвалу Радянського Союзу. Два роки командував підрозділом в Афганістані, служив в миротворчому контингенті в Югославії, був в Іраку (вже після падіння режиму Саддама Хусейна), бачив службу в підрозділах НАТО не зі сторони.
Як бачите, досвід у мене немаленький. Про радянську армію можна писати дуже багато: є сторінки славні, є комічні, є ганебні. У різних підрозділах і різною мірою була ганебна дідівщина і всюдесющні крадіжки (як у колег, так і у держави). Були воші у особового складу вже в благополучних 80-х, приниження та інша "краса". Було звісно багато тямущих і відданих офіцерів, які вболівали за справу, але при цьому була багато показухи і окозамилювання.
Треба бути чесними та зізнатися, що в радянській армії, в умовах браку фінансів та матеріальних ресурсів, багато питань доводилося вирішувати за допомогою "какой-то матери" (рос.), що в кінці-кінців згубно впливало на життя всієї армії.
Головний козир РА в тому, що особовий склад у всьому був невибагливим (у добровільно-примусовому порядку). Армія була дуже політизованою. Офіційна пропаганда говорила, що радянський солдат найкращий і найбільш свідомий. В той же час солдата принижували так, як, напевно, в жодній сучасній армії. Армія була масовою і призначалася для ведення масової війни з використанням ядерної зброї. Навіщо такій армії дорогий, професійно підготовлений і мисляичй солдат? Зайвий клопіт ...Зайві питання...
Сучасна російська армія та її керівництво показало себе в Чечні та Грузії. Нетямущість, невиправдані жертви і мародерство. Так, в Грузії - тільки мародерство і гордість за те, що так швидко розправилися з маленькою республікою. Хоча, звичайно, важко виправдати дії Саакашвілі. Тому більше уваги цій армії приділяти не буду, хоча, звісно, мислячі офіцери є і там.
Армії країн НАТО - це матеріально-технічна оснащеність, висока професійна підготовка особового складу, його надійна соціальна захищеність та реальна можливість підвищення кваліфікації, дотримання прав та законів.
Звичайно, є різні випадки, але це окремі приклади, з проявом яких система успішно справляється, при цьому без нашої показухи.
Під вступом у НАТО мається на увазі вступ не армії країни, а всієї країни, що вимагає значних змін в області законодавства, політики і так далі. При вступі України в НАТО нам ніхто нічого не гарантує, але у нас з'являється шанс стати нормальною країною для своїх громадян.
Через економічні і військово-технічні умови для України практично неможливо створити надійну систему оборони. Якщо ми не вступимо в НАТО, є загроза того, що ми знову зіллємося в братських обіймах з Росією. Для когось це може бути і заманливо. Але що ми можемо перейняти у них - правителя на зразок Путіна, де народ мовчить, корупцію, відсталі технології?
Зараз ми маємо весь цей негатив, а може ще й більший. Але де у нас більше шансів виправити такий стан речей? З НАТО чи з Росією? Для мене відповідь очевидна - з НАТО.
Подумайте, яка Україна потрібна тоталітарній і відсталій Росії? Росія не втримає у сфері свого впливу сильну Україну. Тільки слабка та ізольована від решти світу Україна бажана для Росії, з такою Україною можна робити все, що заманеться.
У НАТО і в ЄС, на жаль, нас не дуже та й чекають. Нам потрібно багато зробити, щоб відповідати їхнім стандартам, при цьому зробити для нас же самих.
У питаннях дискусії про вступ в НАТО мені завжди уявлялася картина. Три чоловіки: один - чистий і напрасований йде в нормальний ресторан, інший - п'яний, одяг несвіжий, йде в підворіття, третій - не знає, куди ж йому йти. І в ресторан хочеться, але його не дуже-то і звуть, пропонують спочатку привести себе в нормальний вигляд і навчитися хорошим манерам, зате в підворіття можна йти прямо зараз, без всяких зусиль. Може, звичайно, і не краще порівняння.
І ще хочу звернутися до різних категорій українських громадян окремо.
Слов’янофіли! Більшість слов'янських народів вже в НАТО! Давайте теж приєднаємося до них і житимемо дружною сім'єю.
Для тих, хто відчуває себе більше росіянином, ніж українцем. Давайте приєднаймося до НАТО і скористаємося своїм правом голосу в НАТО, щоб забезпечити безпеку Росії. Тому що у них, якщо одна країна проти, то інші вже не можуть ухвалити рішення. Та і НАТО не воюватиме з Росією, це їм дуже дорогою ціною обійдеться, якщо звичайно Росія не почне...
Для наших дорогих жінок, які думають, що ми - українці будемо гарматним м'ясом НАТО. Не переживайте. Наші підрозділи були в Косово і Іраку, трохи заробили грошей і трохи повчилися служити в нормальних умовах. На превеликий жаль, були безповоротні втрати. Але значною мірою через нашу безалаберність. Подолати ж безалаберність буде краще, співпрацюючи з нормальною армією.
Для циніків і прагматиків. Росія обтяжена купою конфліктів на Кавказі, які можуть і в Азії, і на Далекому Сході. НАТО і США просуватимуть ідеали демократії і свободи на Близькому Сході. Нам особливо діватися нікуди. Але вже краще просувати ідеали разом з арміями Заходу, ніж будувати Велику Російську імперію з одним "голим місцем".
Думайте, вибирайте, або цей вибір зроблять за нас.

З повагою, співчуваючий НАТО.
(Автор побажав залишитися анонімом, пояснюючи це специфікою питання публічності військовослужбовців в ЗСУ).

Джерело: http://ua.korrespondent.net/opinions/694709