Театри Києва увійшли в Новий рік із боргами і загрозою закриття або скорочення штатів. Як кажуть у народі, погана прикмета. Чи справдиться вона і як можна врятувати вітчизняну драматургію від трагічного фіналу?
У Київському театрі оперети ситуація така ж сама, що й в інших 17 київських муніципальних закладах драматургії: досі немає зарплатні за грудень. Від глядачів нема відбою, але кошти від квитків ніколи не покривали всіх витрат українського театру.
«Податок на додану вартість, авторські права, комунальні платежі – все треба сплатити, – каже директор театру Богдан Струтинський. – Власних коштів вистачає лише на виживання і аж ніяк не на розвиток і нові постановки».
Причиною безгрошів’я театрали називають економічну кризу і, як наслідок, недофінансування зі столичного бюджету. У свою чергу, начальник Головного управління культури Київської міської державної адміністрації Світлана Зоріна запевняє, що доля театрів залежить передусім від Кабміну, який повинен закласти кошти на культуру до нового державного бюджету.

Замість театру – серіали
За словами столичних театралів, поки що їх рятують гроші, зароблені власними силами на новорічних заходах. Але зараз, коли комунальні платежі зросли вчетверо, театри готуються тугіше затягати паски, відмовлятися від нових вистав і скорочувати штати, інакше не вижити, говорить Віктор Гирич, директор Київського театру юного глядача.
«Зараз платимо акторам за листопад, а за грудень нам не дали грошей. Ми дуже багато податків сплачуємо, як і всі заклади культури. І якщо на час кризи Верховна Рада проголосує за те, щоб звільнити нас від податків, то, може, і вдасться втримати колективи. Якщо ж нас не підтримають, буде дуже складна ситуація, єдиний вихід з якої – серйозне скорочення штатів», – каже Гирич.
Київські театри не мали затримок заробітної плати з 1996 року, хоча якоїсь особливої державної підтримки вони теж не мали. Тому вже зараз частина акторів вирішила облишити сценічне ремесло: на тих же зйомках телесеріалів платять більше і без затримок. А зібрати колективи знову буде практично нереально. За лаштунками – тільки й розмов, що про можливе закриття театрів.
В той же час перший заступник київського міського голови Ірена Кільчицька в інтерв’ю Радіо Свобода пообіцяла, що жоден з 18 муніципальних театрів не буде закрито або залишено напризволяще. Адже саме вони емоційно підтримують людей в економічно непростих умовах.
«Недофінансування театрів було завжди, навіть у радянські часи, хоча зараз в них особливо скрутне становище. Але я точно знаю, що жоден київський театр муніципального підпорядкування не буде закрито у зв’язку з кризою. Про це не може бути і мови, бо у скрутні часи фінансової й політичної кризи саме заклади культури допомагають людям жити у складних умовах. Ми зробимо все, щоб театри могли виконувати цю важливу роль. Питання про зменшення комунальних платежів та інші пільги для театрів ми винесемо на найближчу сесію Київради», – обіцяє Кільчицька.

Випустити на сцену бухгалтера, щоб вижити
Втім, невеличкі, працьовиті й амбіційні творчі колективи навіть у нинішніх економічних реаліях почуваються непогано, переконаний Володимир Петранюк, директор театру української традиції «Дзеркало». За його словами, криза його ще не дістала: колектив вчасно отримує і платню, і премії, бо фінансується з районного бюджету, а не напряму Київрадою чи Міністерством культури.
«Ми готуємося до виживання в умовах кризи. Що робитимемо? Будемо давати більше вистав! А паралельно – шукати глядача, який готовий платити. Великі театри обтяжені бюрократичною системою, працівниками, не задіяними у виставі; їм прийдеться важче. У мене – невеличкий колектив, у якому на сцені грають всі, навіть головний бухгалтер!» – ділиться рецептом виживання Володимир Петранюк.
Театр «Дзеркало» вже пережив одну економічну кризу. Тоді він врятувався, повним складом виїхавши працювати за кордон, і повернувся аж через 13 років.
Цікавий досвід виходу з кризи в Росії, у московських театральних колективів. Вони «йдуть у народ» – нові вистави здійснюють у непристосованих приміщеннях, відповідних до сюжету: покинуті цехи, недобудови, корівники тощо. Економія і на оренді, і на декораціях.
Щоправда, київська драматургія і в найкращі часи використовувала непристосовані приміщення, а зараз навіть вони багатьом не по кишені.
Українські театрали сходяться на думці, що єдиний реальний вихід – податкові пільги, зменшення ставки комунальних платежів, повернення ПДВ і створення на його основі фонду розвитку театрів.
Якщо ж нічого не зміниться, плескати в долоні на театральних прем’єрах киянам найближчим часом не доведеться.

Євген Солонина.
Джерело: "Радіо Свобода", http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1366781.html