В цьому році виповнюється 70 років з моменту підписання пакту Рібентропа-Молотова міністрами іноземних справ націонал-соціалістичної Німеччини та Радянського Союзу.
Саме завдяки таємному додатку до цього документу були сплановані та здійснені акти агресії проти цілого ряду держав, та розпочата Друга Світова війна. Ці факти давно є здобутками світової громадськості, але оцінка злочинів гітлерівського та сталінського режимів досі суттєво відрізняються. Виправити цю прогалину та дати належну оцінку злочинам комуністичного режиму був покликаний фільм „Радянська історія” („Soviet story”). Стрічку зняв Егілс Шноре за задумом депутатів Європейського парламенту у 2008 році.

Пропаганда чи історичний фільм
Якщо переглядати російські форуми, на яких обговорювався цей фільм, то може скластися враження, що він є антиросійським пропагандистським продуктом. Більшість дописувачів обурює той факт, що злочини комуністичного режиму ставляться до одного ряду зі злочинами націонал-соціалізму і навіть перевершують їх. Дійсно, проблема оцінки сталінських злочинів і злочинів комуністичного режиму досі існує. Якщо для країн ЄС та США зачаровано діють слова „нафта” і „газ”, то для колишніх республік Радянського Союзу досі йдеться про відновлення історичної справедливості та пам’яті про мільйони вбитих та депортованих громадян, в тому числі, цілих народів.

Спроби висміяти або викривити історичні факти про цілеспрямоване знищення мирних громадян (включно з Голодомором 1932-1933 років) виглядають як цілеспрямована інформаційна політика сучасної Російської Федерації. Апеляція до символів та гасел радянського минулого стає ледь не офіційною риторикою представників центральної влади Росії. Таке повернення до оспівування комуністичного минулого з запереченням злочинної та антилюдської сутності режиму виглядає загрозливим фактом для Європи та світу.

Існування такої державної політики сучасної Росії, яка не визнає фактів знищення цілих народів і навіть не намагається осягнути масштаби вчинених минулим режимом злочинів, може становити загрозу для колишніх республік СРСР. Визнання факту геноциду українського народу під час Голодомору 1932-1933 років могло би стати актом нового духовного і морального очищення Росії, крім того, звузило б кількість обвинувачених у організації голоду до конкретного числа осіб, згідно з міжнародним законодавством. Але сучасному режиму Російської Федерації залишається вигідним підтримувати серед власних громадян комплекс „ображеного”, показуючи спроби інших народів вшанувати пам'ять про загиблі покоління, як акції, спрямовані проти всього російського народу. І це в той час, коли мова йде про злочинців – організаторів та виконавців злочинів проти всіх народів СРСР, в тому числі і самого російського народу.

Націонал-соціалізм і комунізм: близнюки Маркса
У фільмі, який був створений за ініціативою депутатів Європарламенту, розглядаються питання спільних ідеологічних та історичних коренів радянського комуністичного та німецького націонал-соціалістичного режиму. Як виявилося, концепція Карла Маркса про необхідність знищення „відсталих” народів, знайшла адекватну оцінку та застосування в концепціях та злочинній практиці як Володимира Леніна, так і Йосипа Сталіна, а вже лиш потому – Адольфа Гітлера. В принципі, коріння такого поділу народів ми можемо знайти, ще у Гегеля, який запровадив поділ народів на „історичні” та „неісторичні” з відповідним приреченням на право життя чи загибелі.

Частина фільму присвячена висвітленню найбільшого злочинного проекту комуністичного режиму, яким на думку авторів фільму, є Голодомор 1932-1933 років в Україні. На підставі документальних кадрів та документів показується спланований характер голоду, а також націленість верхівки СРСР на придушення опору в найбільшій республіці СРСР – Україні. До речі, перший телевізійний показ цього фільму в Україні відбувся під час 75-х роковин Голодомору, 22 листопада 2008 року на Першому національному каналі. Згідно з неперевіреними даними, в цілому ряді областей України трансляція загадково переривалася.

Показуючи кадри штучного голоду в Україні, автори фільму наголошують на тому, що керівництво націонал-соціалістичної Німеччини уважно стежило за перебігом подій.

Велику частину фільму присвячено самому пакту Рібентропа-Молотова, який започаткував набагато інтенсивнішу співпрацю між Німеччиною та СРСР. Адже ця співпраця набула характеру фактичного військового союзу між двома тоталітарними країнами. Спільний наступ на Польщу, який пояснювався радянською владою, як поміч братнім білоруському та українському народам, виявився початком великого терору на приєднаних землях та початку війни з іншими країнами Європи. Згідно з таємним протоколом пакту Рібентропа-Молотова, першою жертвою Радянського Союзу мала стати Фінляндія. Стрічка демонструє документальні кадри бомбардувань Хельсінкі радянськими літаками і організацію всенародного спротиву радянській агресії.

Першим парадом перемоги у Другій Світовій війні автори фільму називають спільний парад німецьких та радянських військ у Брест-Литовську, який відбувся у 1939 році. Ґрунтовний фактичний та відео архівний матеріал відкриває цю сторінку історії для широкого загалу глядачів.

НКВС у співпраці з гестапо
Найбільш шокуючими фактами можуть стати кадри фільму, які демонструють співпрацю НКВС та гестапо. Як виявилося, вона полягала не тільки в навчанні німецьких „товаришів” принципам побудови та функціонування концентраційних таборів, а й у передачі списків німецьких комуністів до рук гестапо, що фактично прирікало їх на фізичне знищення. Крім того, завдяки цій співпраці, до Німеччини було повернено біженців від гітлерівського режиму, що повністю розвінчує історичний міф про послідовну боротьбу керівництва СРСР з нацизмом до 1941 року.

Не менш цікавими для глядачів можуть стати і кадри кінохроніки, яка свідчать про співпрацю гітлерівської Німеччини та сталінського Радянського Союзу у діях проти європейських держав після перемоги над Польщею, насамперед у підготовці нападу гітлерівської Німеччини на Норвегію, який здійснювався німецькими військами з радянської військово-морської бази у Мурманську.

Також, у фільмі приділено увагу масовим захороненням мирного населення, знищеного НКВС у Львові, Харкові, Вінниці, Биківні (під Києвом). Цікавим фактом є те, що німецька пропаганда активно використовувала відкриті захоронення знищеного мирного населення у Вінниці для критики радянського режиму, залучивши до ексгумації трупів швейцарський Червоний Хрест. Згодом, вже радянський кінорежисер Сергій Ейзенштейн, під час зйомок фільму „Звичайний фашизм” використає кадри знищеного НКВС населення для демонстрації злочинів націонал-соціалізму. Після звільнення Вінниці радянськими військами, функціонери віддали наказ про розстріл тих осіб серед мирного населення, які впізнали родичів серед забитих, під час відкриття поховань німецькими військами. Як бачимо, для тоталітарних режимів навіть хроніки знищеного населення були всього-на-всього знаряддям пропаганди. У фільмі не показаний факт підпалу НКВС в’язниці у Харкові у 1941 році, внаслідок чого в’язні згорали живцем.

Повернення до російської сучасності
Автори фільму наголошують на тому, що масштаби депортацій та знищення цілих народів в СРСР перевершують злочини націонал-соціалізму в Європі, але досі не мають відповідної оцінки з боку людства. Подвійність стандартів у оцінці двох злочинних режимів призводить до викривленого розуміння сутності комуністичного режиму, який вже після повалення гітлерівського режиму в Європі, продовжував знищувати цілі народи та утримувати концтабори смерті.

Фінал фільму знайомить глядача з позицією сучасної Росії, яка апелює до цінностей комуністичного режиму і завзято захищає від критики не тільки факти злочинів, а й безпосередніх виконавців злочинних наказів, колишніх представників НКВС, які отримали притулок у Російській Федерації.

Висновок фільму доволі цікавий саме для сучасної Росії – без осягнення злочинної сутності комуністичного режиму, його ворожості до російського народу в тому числі, годі очікувати на демократичні перетворення та спад ксенофобських та радикальних виступів серед депутатів Державної Думи Росії і їхніх послідовників.

В якості експертів у фільмі виступають: Норман Дейвіс, професор Кембріджського університету, відомий український історик Володимир Сергійчук, колишній полковник Головного розвідувального управління, колишній член ЦК Володимир Карпов, професор Сорбонського університету Франсуа Тома, російські історики Наталя Лєбедева, Борис Соколов, Сергій Случ. Крім того, до створення фільму були долучені відомі дисиденти – Володимир Буковський, колишній розвідник Віктор Суворов і навіть останній керівник СРСР Михайло Горбачов.

Для українського глядача фільм є не менш цікавим, адже руйнує ті стереотипи, завдяки яким офіційна пропаганда освячувала знищення мільйонів українців. Адже здобутками індустріалізації виправдовувалися факт голоду, депортація народів. Українське суспільство має нарешті осягнути той страшний соціальний та національний експеримент, який був над ним поставлений комуністичною владою, бо в ньому криється ключ до розуміння сучасних демографічних, культурних, політичних та громадянських проблем.

Станіслав Федорчук
Джерело: http://www.ngo.donetsk.ua/donsociety/4029