Отже, в України з’явився реальний шанс зробити ще один крок назустріч європейськості загалом і євроатлантичній інтеграції зокрема. Прозорі поставки газу між Україною та Росією, без будь-яких посередників – давня мрія прихильників Києва на Заході, особливо тих, що розташовані на іншому боці Атлантики.
Якби підрахувати всі заяви, зроблені американськими політиками, дипломатами та експертами на тему одіозного посередника «РосУкрЕнерго», то, мабуть, їх набралось би не набагато менше, ніж газових документів, підписаних за роки незалежності між Україною та Росією. Саме тому в нинішньому газовому конфлікті позиція Сполучених Штатів, зазвичай більш критичних до дій Росії, аніж думка їхніх європейських союзників, нічим не відрізнялась від точки зору останніх. Умовно вона зводилась до наступної формули: винні обидві сторони, навіть якщо Росія винна трохи більше.
І саме тому на всі питання з приводу політичного підтексту ініційованої Росії газової війни мої американські співрозмовники відповідали в один голос: поки не буде прозорих схем, доти Україні не варто розраховувати на реальну допомогу Сполучених Штатів Америки. Те, наскільки проблеми енергетичної безпеки були важливими для нашого заокеанського партнера ще до початку газової епопеї свідчить їх відображення у Хартії про стратегічне партнерство між Україною та США, підписаної у Вашингтоні 19 грудня 2008 року, що до речі викликало неабияке роздратування у Москві. Нагадаємо, що в завізованому міністрами закордонних справ документі йдеться про те, що «сторони планують тісно співпрацювати над відбудовою і модернізацією потужностей української газотранспортної інфраструктури», мають намір «започаткувати діяльність двосторонньої групи з питань енергетики» та «поглибити тристоронній діалог з Європейським Союзом щодо посилення енергетичної безпеки».
Є підстави вважати, що саме питання енергетичної безпеки опиняться на ключових позиціях і в списку пріоритетів адміністрації Барака Обами. Читачі «Главреду» вже знають, що чи не головний висновок, який пан Обама зробив після свого першого і наразі єдиного візиту до України в 2005 році зводиться до того, наскільки небезпечною є енергетична залежність країни, в даному випадку від російського газу. «Ми бачимо країну, яка не може контролювати своє майбутнє, оскільки не може контролювати джерело енергії, якою вона користується», - можливо трохи пафосно, але, водночас, і цілком реалістично ділився своїми враженнями від поїздки до України ще навіть не кандидат в президенти у вересні 2005 року на міжнародній конференції «Ресурси для майбутнього». Пізніше фактично це ж саме він повторить у своїй книзі «Мужність надії», що побачила світ у 2006-му.
Не забуваймо також, що адміністрація чоловіка майбутнього держсекретаря США Хілларі Клінтон прославилась не в останню чергу й тим, що активно лобіювала обхідний для Росії нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан, незважаючи на його відверту сумнівність з бізнесової точки зору.
Так чи інакше, відмова від посередника й перехід на європейську ціну на газ – це, не багато і не мало, претензія на те, аби розпочати грати за європейськими правилами в сфері, яка є своєрідним індикатором європейськості країни з точки зору ЄС і НАТО. Бо хто що б не говорив, досвід країн Центрально-Східної Європи чітко демонструє: альтернативного варіанту зняття постійної газової напруги з Росією як перехід на європейські ціни просто не існує. Та й Україна могла у цьому переконатись на прикладі нафтових взаємин з Росією, де все переведено на ринкові рейки, і, відповідно, подібних скандалів щороку не виникає. А що ж стосується причитань на зразок «більше 250 доларів економіка України не витримає», то їх, чесно кажучи, навряд чи можна було б сприймати всерйоз, враховуючи те, що останні кілька років тільки й доводилось чути від начебто компетентних осіб від політики аналогічні прогнози і щодо цін в 100, 130, 150 і більше доларів. У підсумку, як бачимо, нічого страшного не сталось.
Проте, Україні потрібно не просто вибудувати нову схему відносин з Росією – їй бажано це зробити до умовного дедлайну, котрим, у свою чергу, може стати початок роботи обхідних газпроводів – Північного та Південного потоків. Якщо до моменту запуску цих проектів газові недомовки з росіянами залишатимуться, а українська влада даватиме Кремлю й підконтрольному йому «Газпрому» привід використовувати українську трубу як засіб впливу на зовнішньополітичну орієнтацію та внутрішні політичні розклади у самій Україні – у нас можуть виникнути ще більші проблеми, ніж були: зараз ми ще здатні торгуватись із Москвою, бо забезпечуємо 80% транзиту газу до Європи, але з появою обхідних газопроводів подібні важелі впливу втратять свою цінність.
Взагалі, якщо говорити про Північний та Південний потоки в контексті газової кризи, то напрошується й інший висновок: наскільки активно європейці відстоюватимуть ці проекти після нинішнього конфлікту, настільки буде очевидно, що історія з «Газпромом» їх нічому не навчила. Тобто, вони й надалі вважають його надійним постачальником, фактично визнаючи, що головна провина лежить на транзитерові газу. Отже, Україні. І, здається, в ЄС ще не до кінця зрозуміли, що незважаючи на зовнішню привабливість того ж Північного потоку (не має транзитних країн на своєму шляху), він є небезпечним, оскільки не містить і іншої надзвичайно важливої в газових справах речі – підземних сховищ. Отож, не дай Боже якась аварія на газогоні, і з поставками енергоносіїв виникнуть ще більші проблеми, аніж у ситуації з «непередбачуваною» Україною.
І, нарешті, підходимо до НАТО: дуже хочеться сподіватись, що після переходу України на європейську ціну на російський газ буде знятий один із найбільш, на мій погляд, дратівливих факторів у сприйнятті українським населенням інтеграції України до НАТО. Багато співвітчизників, з якими доводилось спілкуватись особисто або ж чути їхні коментарі в різних медіа, постійно акцентували увагу на тому, що, мовляв, якщо Україна вступить до НАТО, то тоді Росія таку-у-у ціну на газ заломить, що «мало нє покажєтся». І це при тому, що, впевнена, як мінімум добра половина країни поняття не має, скільки нам доводилось платити за газ у минулому році. Тим не менше, усі запевнення експертів, що ціна на «блакитне паливо» з Росії так чи інакше буде зростати - незалежно від того, йде Україна в НАТО чи ні – проходили повз вуха більшості наших співвітчизників. Але ж ціна на газ стала європейською, попри те, що Україна ще навіть не запрошена до виконання Плану дій щодо членства в НАТО, не кажучи вже про сам вступ до Альянсу. Є над чим, очевидно, задуматись.

Альона Гетьманчук, «Главред», http://glavred.info/archive/2009/01/19/182325-7.html