Нещодавно в складі Управління Комітету європейської інтеграції Польщі було створено унікальний підрозділ — відділ технічної допомоги Україні. В Європейському Союзі не існує уніфікації щодо форми органів, які мають координувати взаємодію національної влади з Брюсселем — це може бути якийсь комітет, спеціальне міністерство європейської інтеграції, як, скажімо, в Чехії. В окремих країнах, наприклад у Франції чи Німеччині, ці функції покладено на міністерство закордонних справ. Але в жодній з 27 країн ЄС в органі, що займається питаннями європейської інтеграції, не існує спеціального структурного підрозділу, який займався би співпрацею з якоюсь однією, окремо взятою країною, яка, до того ж, навіть не є офіційним кандидатом на вступ до Євросоюзу. Точніше, не було, доки поляки не створили згаданий відділ для передачі польського ноу-хау європейської інтеграції Україні.

— Ми не збираємось якимось чином учити вашу країну, — разів із десять політкоректно повторила в розмові з кореспондентом «ДТ» завідувач відділу технічної допомоги Україні Анна Костшева. Проте пані Анна, звичайно ж, лукавить. Відділ із семи працівників і створений для того, щоб ділитися з українськими фахівцями у найрізноманітніших галузях нашого життя польським досвідом підготовки до вступу в Євросоюз і співпраці з ним уже після вступу. І якщо твій приятель володіє якимись навичками та інформацією, які потрібні тобі, то, передаючи свої вміння, він тебе вчить. І немає в тому нічого принизливого, треба тільки подякувати…

Питання полягає лише в тому, чи вся та інформація Україні справді, не на словах, а на ділі, таки потрібна. Звичайно, Польща — не Україна. Проте з усіх нинішніх членів Європейського Союзу поляки найближчі нам ментально. І багато проблем, які вони розв’язували при підготовці до вступу у Співтовариство і розв’язують зараз, ставши повноправними членами ЄС, перегукуються із завданнями, які стоять перед нашою країною.

— Коли приймаємо делегації з того чи іншого українського міністерства або відомства, на початку зустрічі я завжди ставлю одне і те саме запитання: «Як ви думаєте, скільки людей працює в нашому управлінні?» — розповідає радник міністра Моніка Янус-Клєвядо. —Українські урядовці завжди називають цифру 30 або 40. Одного разу хтось колись сказав 50. Насправді ж у нас понад 400 працівників.

І не тому, що в поляків такі роздуті штати бюрократів. Українські чиновники наразі просто не уявляють собі до кінця, скільки різноманітних зав­дань стоїть перед органом європейської інтеграції країни — кандидата на вступ чи молодого члена ЄС. І який величезний обсяг роботи треба виконати.

Комітет європейської інтеграції (КЄІ) — не міністерство, а політичний орган, покликаний координувати роботу всіх органів державного управління з метою надати тій роботі «європейського» характеру. Комітет було створено 1996 року відповідно до ухваленого того ж року закону. Очолює його голова, який «є членом Ради міністрів». На практиці комітет протягом усіх цих років очолював або голова уряду, або міністр закордонних справ. Нині головою КЄІ є прем’єр-міністр Дональд Туск, а секретарем комітету — заступником голови — державний секретар Міколай Довгілевич.

До складу комітету входять також міністри закордонних справ, внутрішніх справ та адміністрації, праці і соціальної політики, фінансів, економіки, транспорту, охорони довкілля, сільського господарства та юстиції. Крім того, в засіданнях цього органу обов’язково беруть участь й інші міністри — у випадках, коли розглядаються питання, що належать до їх компетенції.

В Україні немає органу, який хоча б якоюсь мірою нагадував польський КЄІ. Можна провести певні аналогії з Радою національної безпеки та оборони, проте нашу РНБО очолює президент, і коло питань, які вона розглядає, зовсім інше, ніж у КЄІ.

У тому ж далекому вже 1996 році було створено Управління Комітету європейської інтеграції — виконавчу структуру КЄІ. І левова частка взаємодії Польщі з європейськими структурами проходить через цю структуру. За своїм кадровим потенціалом і повноваженнями УКЄІ фактично є своєрідним «міністерством європейських справ», на яке покладаються планування та координація польської інтеграційної політики, координація роботи інших органів державної адміністрації в галузі закордонної допомоги.

Окрім того, у березні 2004 року, напередодні вступу Польщі до Європейського Союзу, було створено Європейський комітет Ради міністрів Республіки Польща, основним завданням якого є узгодження позицій, обговорення поточних справ і прийняття оперативних рішень з питань європейської інтеграції. Цей комітет покликаний врегульовувати можливі міжвідомчі суперечності при опрацюванні позиції, яку польська сторона подає на розгляд Ради ЄС. Комітет готує проекти відповідних документів на розгляд польської Ради міністрів, а також має право видавати документи розпорядчого характеру.

В Україні не існує нічого подібного. І, як делікатно кажуть поляки, «ми так і не можемо розібратися до кінця, які з чиновників в Україні відповідають за ті чи інші напрями євроінтеграційної роботи». Якщо відверто, то можна було б сказати, що українська євроінтеграція ще досі значною мірою залишається на рівні заяв і декларацій. Так, у Кабінеті міністрів є віце-прем’єр з питань європейської інтеграції Григорій Немиря. Але він здебільшого виступає таким собі «генералом без армії» — виконавчого органу, який здійснював би функції, хоч якоюсь мірою схожі на ті, що їх має польське УКЄІ.

Лише місяці зо два тому з’явився «зародок» такого органу: в апараті Кабінету міністрів було створено нове Бюро координації європейської та євроатлантичної інтеграції. Проте про діяльність цього бюро не дуже то й чути. Українські політики мають важливіші проблеми: коаліціада, спікеріада, перманентна боротьба за владу. А тут іще й світова фінансово-економічна криза. Хіба ж тут до євроінтеграції?

У контексті інтересів України доволі цікавою є реформа управління 2001 року, за результатами якої УКЄІ було формально інтегровано до більш широкої структури — так званого Європейського секретаріату. Цим «об’єднаним органом» керувала заступник міністра закордонних справ Данута Хюбнер, яка була також керівником УКЄІ та секретарем КЄІ. На неї було покладено основну відповідальність за реалізацію політики Польщі щодо вступу до ЄС. Після успішного референдуму щодо вступу Польщі до ЄС у 2003 році пані Хюбнер було призначено «міністром — членом уряду з європейських справ» (міністром без портфеля). Таким чином, в одних руках було сконцентровано ключові повноваження стосовно європейської інтеграції Польщі.

Після вступу країни до ЄС у 2004 році існували плани перетворення УКЄІ на міністерство європейських справ, проте після обрання Хюбнер депутатом Європейського парламенту, а згодом призначення її єврокомісаром з питань регіонального розвитку, діяльність у цьому напрямі припинилася.

Які ж основні напрями діяльності Управління Комітету європейської інтеграції — нині і кілька років тому, коли Польща ще тільки готувалася до вступу в ЄС? Останнє із зрозумілих причин має цікавити українців не меншою, якщо не більшою мірою.

У Польщі щиро переконані, що 90% євроінтеграційної роботи треба здійснювати не за кордоном, ведучи переговори з європейськими структурами, а вдома. Відтак, можна виокремити три основні напрями роботи УКЄІ. Перш за все, будь-які проекти законів, а також підзаконних актів, що їх ухвалюють усі міністерства та інші органи дер­жавної влади, мають пройти експертизу у відповідних відділах управління на предмет їх відповідності європейському законодавству. Другий напрям — підготовка спеціалістів у системах галузевих міністерств та інших органів державної влади, які могли б на практиці імплементувати те європейське законодавство в життя. І, нарешті, широка інформаційно-пропагандистська кампанія, спрямована на окремих поляків, яка допомагає їм зрозуміти права та обов’язки громадян Об’єднаної Європи, максимально використовувати можливості, які виникають.

— Наш величезний успіх — прорив в інформуванні суспільства, — стверджує пані Костшева. — Нині в Польщі розроблена досить ефективна стратегія такого інформування і розгалужена система, побудована на тій стратегії. Зі своїми матеріалами ми звертаємося не до людей узагалі, а до конкретних груп населення. Для солдата і для професора, для селянина і для інваліда писати треба по-різному. Та й інформація їх цікавить різна.

— Польща щиро прагне якомога ефективніше допомогти Україні в адаптації всіх сфер нашого життя до умов Європейського Союзу, — сказав «ДТ» посол України в Варшаві Олександр Моцак. — Лише торік тисячі українських фахівців пройшли стажування у польських структурах. Це працівники і судової системи, прокуратури та Міністерства внутрішніх справ, і вугільної промисловості, і сільського господарства, і місцевого самоврядування та місцевої адміністрації, й освітяни — керівники середньої ланки органів народної освіти та директори шкіл, і багато-багато спеціалістів інших галузей. Оплачуються ці стажування або польською стороною, або з європейських фондів. Наші фахівці отримують можливість наочно побачити, «помацати», як функціонують відповідні служби у країні, яка вже є членом Європейського Союзу та НАТО. Мабуть, такі стажування є навіть кориснішими, аніж аналогічні поїздки до країн «старої» Європи. Адже ще зовсім недавно, на початку 90-х років минулого сторіччя, наші стартові умови були приблизно однаковими.

Досвід європейської інтеграції Польщі для нас особливо важливий. Країни Балтії, Словаччина, Угорщина теж цікаві. Але всі ці держави — малі. І лише Польща порівнянна з Україною за населенням, територією та економічним потенціалом. Чому поляки так хочуть членства України в ЄС? Ми потрібні одне одному в рамках європейської спільноти, разом почуватимемося ліпше. Тут є й економічний, і безпековий, і культурний інтерес, і ми є потенційними союзниками в Європейському Союзі. У Варшаві це дуже добре розуміють.

Джерело: "Дзеркало тижня", http://www.dt.ua/2000/2250/65177/