Минулого року на Львівщині згоріли три давні дерев'яні храми. За останні ж п'ять років в області вогонь забрав 28 дерев'яних церков, а з 1990 року - 38.
За даними ГУ МНС у Львівській області, більшість пожеж трапилася через аварійність електричного обладнання та недотримання правил протипожежної безпеки. Частину церков підпалювали грабіжники після того, як винесли з храму цінні речі. Однак фахівці зазначають, що багато пожеж трапляються через навмисні підпали, організовані не грабіжниками.
- У багатьох випадках, на жаль, відчувається бажання громади, а то й священнослужителів, позбутися дерев'яних церков. Я помітив, що, коли ми відмовляли у дозволі на будівництво кам'яної церкви в селі, де є дерев'яна, ставалися пожежі, - розповів Василь Івановський, начальник управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації.
Сьогодні в області є трохи більше як 600 збережених дерев'яних церков. За словами посадовця, часто священики та сільські громади намагаються самостійно перебудувати чи модернізувати споруду церкви, що заборонено законом, оскільки такі церкви зазвичай є пам'ятками архітектури. "Церкви оббивають вагонкою, покривають бляхою, перебудовують і добудовують", - зазначив Василь Івановський.
Чи не найбільшою проблемою є відсутність детального опису та вимірів дерев'яних церков, що унеможливлює їх відновлення після втрати. За словами Андрія Ципка, колекціонера творів сакрального мистецтва та колишнього директора музею сакрального мистецтва Львівської духовної семінарії, сьогодні також неможливо підрахувати вартість цінностей, якими володіють дерев'яні церкви. Адже не існує єдиного державного реєстру речей, які є у храмах, переданих релігійним громадам.
До прикладу, в сусідній Польщі це питання вирішили вже давно - кожна цінна річ у храмі, як і сама будівля церкви, що є пам'яткою архітектури, належить державі. Релігійні громади лише орендують приміщення, відповідаючи при цьому за його повне збереження. У нас власністю держави є лише кілька унікальних давніх церков. Тому релігійні громади можуть будь-що робити із цінностями, які є у храмі, й не відповідатимуть за їх нищення.
На думку Василя Івановського, гарантуванням збереження цінних пам'яток архітектури мають стати охоронні договори між церковними громадами та органами влади. У договорах мають описати цінне майно та визначити відповідальність за його збереження. Однак релігійні громади підписувати їх не поспішають.
За словами Андрія Ципка, держава теж не поспішає навести лад у цій сфері. Є два варіанти: або не розуміють, або комусь вигідно, щоб якомога довше залишався такий стан справ.

Мирослава ІВАНИК
Джерело: "Суботня Пошта", http://www.lvivpost.net/content/view/2998/311