Після серпневої російсько-грузинської війни Альянс пом'якшився і виявляє більше бажання будувати відносини з Грузією і Україною, пише докторант ІМВПН при ВУ Айварас Багдонас у литовському виданні Geopolitika. Сесія Ради НАТО, що проходила 2-3 грудня 2008 р. вирішила надати Україні Національну програму дій - замість Програми дій щодо членства. Яку роль може відіграти ця програма в підготовці до вступу України в Альянс, чи зможе вона дійсно замінити ПДЧ, який зазвичай передує приєднанню до блоку НАТО?
Брюссельське рішення можна вважати знаком того, що Альянс не має наміру прискорювати процес прийняття України. Країну не викреслити з переліку кандидатів у НАТО - питання членства просто відкладається.
На що може розраховувати Україна? Які аргументи за і проти її входження в Альянс?
Мабуть, головний чинник застосування до українців довгострокових інтеграційних заходів, а не ПДЧ - політика Москви, яка категорично проти розширення НАТО на схід. Росія як і раніше, вважає Україну одним з геополітичних бар'єрів гарантії безпеки. Напередодні зустрічі керівників Альянсу представник Росії в НАТО Дмитро Рогозін зазаначав, що на наближення НАТО до своїх кордонів Росія дивиться з неприхованою тривогою.
Численні заходи прямого і непрямого тиску Росії на Україну - очевидна спроба змусити звернути з обраного шляху. Це і свого роду послання країнам Альянсу, непряме попередження про можливі енергетичні санкції проти Європи, якщо та не змінить свою позицію щодо України. Європа розуміє це, і недарма на грудневому саміті було прийнято таке рішення по Україні, яке, по суті, не суперечить бажанням Москви.
Ще один несприятливий для України момент - відсутність єдності в Альянсі з питання його розширення на схід. Є країни, які виступають за членство України в НАТО, але й є й ті, що ставляться до нього скептично.
Не можна обійти стороною і внутрішні проблеми самої України.
По-перше, далеко не все населення висловлюється за вступ у НАТО. За даними опитувань, розходження думок таке: 1 / 3 - за членство в НАТО, 1 / 3 налаштована нейтрально, 1 / 3 - за дружбу з Росією. Так що форсування подій може створити загрозу державності та територіальної цілісності країни.
По-друге, у Севастополі стоїть російський Чорноморський флот. Зрозуміло, що країни НАТО не в захваті від перспективи мати у своїх рядах члена, на території якого дислокуються військові сили сторонньої держави.
По-третє, Україна хоч і проводить необхідні для прийому в Альянс реформи, але особливого прогресу не спостерігається. Одна з основних причин - політична нестабільність у країні, постійні чвари між представниками правлячої еліти.
Аргументів на користь прискорення процесу інтеграції України в НАТО небагато. Крім того, вони, загалом, непрямі.
Маючи геополітичне вигідне становище - між Росією та країнами НАТО - Україна в своїх відносинах з ними до цього часу успішно маневрувала, у тому числі намагалася не сваритися з Росією. Якщо й надалі вдасться зберегти такий баланс відносин, то є шанс, що збільшиться кількість прихильників України в лавах Альянсу.
ругий шанс для України - скористатися ситуацією зі вступом Росії до СОТ. Україна могла б його заблокувати - у відповідь на спроби Росії стримати вступ України в НАТО.
Важливо і те, що після серпневої російсько-грузинської війни Альянс пом'якшиився і виявляє більше бажання будувати відносини з Грузією та Україною. Так, у Брюсселі генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер образно сказав, що ленч ще не охолов, маючи на увазі ПДЧ. Це висловлювання можна зрозуміти в тому сенсі, що рішення щодо України можуть бути змінені в залежності від того, наскільки успішно вона буде проводити необхідні реформи.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель в серпні сказала: ”Україна одного разу приєднається до Альянсу, але сьогодні вона до цього ще не готова”. Так, це так. А точніше, не готові ні Україна, ні НАТО, ні Росія.

Джерело: novynar.com.ua, http://novynar.com.ua/worldabus/54740