Свято це встановлено 30-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО в жовтні 1999 року, яка наголосила на важливості мови у формуванні нації і зміцненні держави, консолідації суспільства, розвитку освіти, культури, збереженні звичаїв і традицій автохтонів.
Напередодні взяв у руки книгу Миколи Воротиленка «Заповіт Петра I» і зупинився на розділі «Хронологія злочинів Москви». Починається вона 1093 роком, в якому київський літопис «Временник» попереджав: «Наш північний сусід Суздальщина є значно небезпечніший ворог, ніж половці». І справді, як у воду дивився. Вже у 1169 році Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський захопив Київ і пограбував так, що татари після нього не мали що грабувати і руйнувати. А в Києві у той час було 400 церков, він був багатшим за тодішні Париж і Лондон. Саме цей нападник украв чудотворний образ Божої Матері із Вишгородського монастиря, який привезено із Царгорода і який пізніше москвини перейменували на «Владімірскую Богоматерь».
І з того часу не було століття, десятиліття, а то й року, щоб північний сусід не зарився на Україну й українців, на їхні права і свободи, і насамперед на їх духовний світ і світогляд, на українську мову. З понад 500 наведених прикладів нищення українства більше половини припадає на заборону української мови, нашої пісні, думи, музики, навіть Біблії українською. Хоч Господь, посилаючи Своїх учнів — апостолів проповідувати Своє вчення, заповідав їм доносити Боже Слово мовою того народу, до якого вони прийдуть. Щоправда, ми у більшості знаємо лише кілька, так би мовити, віхових заборон — емський, валуєвський укази. А було їх — не перелічити — від Боголюбського до Брежнєва. «Московські методи нищення українців такі немилосердні, що їх в історії тиранії ніде знайти не можна», — стверджував 1962 року американський сенатор Чарльз-Дж. Керстен.
Здавалося б, минулось. Та ні, навіть у вже незалежній Україні розробляються і реалізуються проекти розвитку... російської мови і культури, надання російській мові статусу другої державної і т. д. І українцям не залишається нічого іншого, як судитися з українською владою за право навчатися українською мовою в своїй державі, як це змушений був зробити студент Луганського університету ім. В. Даля Сергій Мельничук у грудні 2006 року.
А тим часом у Верховній Раді зареєстровано чи не з десяток законопроектів від соціалістів, комуністів, «регіоналів», у котрих у будь-який спосіб їх ініціатори намагаються застовбити за російською статус другої державної. При цьому вони дуже полюбляють посилатися на двомовність канадської провінції Квебеку чи тримовність Швейцарії. Але чому англійсько-французька двомовність, а не тримовність. Де мова автохтонів тієї землі індіанців? Їх колонізатори просто загнали в резервації, і про якусь державність їхньої мови ніхто й не говорить. Чи не цього прагнули й прагнуть «цивілізатори» в Україні? А в Швейцарії просто немає «старшого брата». І ніколи не було. І вже точно ніхто не почувається там ані окупантом, ані рабом.
Але ми — про День рідної мови. Для чого він українцеві? На думку іванофранківця Володимира Ференца, яку він висловив у часописі «Слово «Просвіти», у справі захисту своєї української мови ми занадто покладаємось на державу, владу, громадські організації «Цього дня (а добре хоч би один день на тиждень. — Авт.) українцеві варто зробити особистий подвиг очищення душі, наклавши на себе зобов’язання особливого посту, — не купувати і не читати іншомовної преси, не відповідати на іншомовні звернення і вимагати спілкування українською, вимикати іншомовний звук радіо- і телеприймачів, шукати рідномовну інформацію і рідномовну компанію. Це дасть змогу особисто відчути, як тебе, україномовного українця і свідомого громадянина, поважають в українському суспільстві й державі», — переконаний автор.
А й справді, якби так вчинили хай і не всі більш як 72 відсотки громадян усього населення, які за останнім переписом визнали рідною українську мову, і робили це частіше, напевно, ситуація в суспільстві почала б змінюватися, змінювалися б влада і політики. І в багатьох інтеграторів пропала б сверблячка спекулювати на проблемі двомовності й експлуатувати цю тему в час виборів. До речі, чомусь вони мовчали, коли Росія намагалась залишити без газу в час газової кризи саме російськомовні регіони України. Про причину ми, можливо, довідаємось невдовзі. Адже починаються президентські перегони.

Джерело: Галичина, [url=http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=4886&tx_ttnews[backPid]=24]http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=4886&tx_ttnews[backPid]=24[/url]