Це вже третій такий салон. Близько 40 півторатонних експонатів прибули в Український дім із трьох відомих історичних та краєзнавчих музеїв Дніпропетровська, Донецька, Києва.
Другий поверх віддано «Шедеврам історичного авангарду» (колекціонер Ігор Воронов), спецпроектам і роботам сучасних скульпторів. Великий майстер Зураб Церетелі приїхати не зміг — за станом здоров’я.
Беззмінний керівник проекту — директор Українського дому Наталя Заболотна — каже про скульптуру як про «важку арт-тилерію»:
— Так, нас можуть звинуватити в тому, що влаштовуємо «бенкет під час чуми». Адже в Німеччині аналогічні виставки проходять раз на десять років. Але ми ж нетерпляча нація! Виставка відбулася, і це найкраще свято. Це як світло наприкінці тунелю. Експозицію монтували добу. Багато робітників навіть відмовлялися працювати. Як і раніше, українське законодавство щодо творів мистецтва є недосконалим. Але найбільша прикрість — те, що Зураб Костянтинович не зміг до нас приїхати, різко погіршилося здоров’я. Художникові в січні виповнилося вже 85 років, а він іще самостійно відкриває свої виставки.
Цікаво, що багато хто з присутніх на заході переймався запитаннями: а як же змінилася скульптура із часом? які пластичні вираження затребувані сьогодні? Адже смисл сучасної скульптури зовсім не той, який вкладає в неї міська влада...
Голова представництва аукціону Sotheby’s в Россії Михайло Каменський був вражений тим, що Український дім наважився провести настільки масштабну скульптурну ретроспективу. Він зазначив, що в Європі не завжди можна побачити стільки якісних скульптур в одному місці. Адже за великим рахунком такі скульптурні салони проводяться в країнах зі стабільною економікою. Особливо пана Каменського вразили скіфська баба і... скіфські «мужики».
…Саме в половецьких племенах виникли існуючі й нині назви фігур — «баби», «боввани» (від іранського «палван» — богатир, атлет), «баббали» (балбал — камінь із написом). І справді, ці найдавніші кам’яні фігури є жіночі й чоловічі: на жіночих видно капелюхи, намиста, підвіски, на чоловічих — каптани.
Більшість цих стародавніх кам’яних фігур прибули до Києва з Дніпропетровського історичного музею ім. Д.Яворницького. Ця степова монументальна скульптура представляє культуру народів, які жили в районах великого пояса степів Євразії від енеоліту (IV—III тис. до н.е.) до середньовіччя (XII — перша половина XIII ст. н. е.) і належали до давньоарійських, ірано- (скіфи, сармати), тюрко- та монголомовних племен.
Причому в курганних народів і кочових племен виникла й розвинулася традиція створення монументальних кам’яних статуй предків як охоронців існування роду, родючості, добробуту. Найдавніша скульптура — антропоморфна стела «Керносівський ідол». Її знайдено в 1973 році в селі Керносівка Дніпропетровської області. Фахівці назвали цю статую «перлиною колекції». До речі, зображення ідола вміщено в найбільших у світі каталогах кам’яної скульптури, які експонувалися на всесвітніх виставках у Мюнхені (Німеччина) та Аосте (південна Італія).
— Я спостерігала, як до однієї з таких статуй підійшла жінка, помолилася за християнським обрядом, а перед бабою поклала дарунки — харчі, — розповідає «ДТ» директор Дніпропетровського історичного музею Надія Капустіна. — І, уявіть, до цієї самої статуї вона прикладала свою дитину. Відомо, що навколо половецьких кам’яних фігур позитивне енергетичне поле. У нашому музеї навіть кажуть: «Якщо в тебе болить голова, піди обійми бабу — і все мине...»
Насправді назву «баба» вживають тільки до половецьких фігур, а скіфські скульптури — статуї. Шкода, звичайно, що ці скульптури не вважають мистецтвом. І якщо вони стоять на відкритому просторі, то часто можна побачити їх зваленими, зруйнованими, розмальованими. Взагалі, агресія, спрямована на скульптуру — це язичництво, адже ти відчуваєш її плоть. Але половецьку бабу не так легко зрушити...
Справді, скульптура — можливо, єдине з мистецтв, до якого можна доторкнутися (у буквальному значенні цього слова). Але якщо баббали стояли в Українському домі без скла, то більшість скульптур експозиції «Шедеври історичного авангарду» опинилися «під» ним.
Світовий авангард на салоні цього разу представлено витворами Альберто Джакометті, Жана (Ганса) Арпа, Генрі Мура. Ці скульптури з приватного зібрання колекціонера Ігоря Воронова, для якого нинішня криза має як позитивні, так і негативні сторони.
— Так, грошей зараз менше, тому складніше придбати ту чи іншу роботу, — каже пан Воронов. — Але чимало шедеврів продають задешево, аби залатати фінансові діри. І навіть шедеври можна купити оптом. Якщо є готівка, її можна вкласти в мистецтво. І це не найгірші інвестиції...
Неможливо переоцінити новаторство швейцарського скульптора Альберто Джакометті (1901—1966), одного з найвідоміших майстрів ХХ ст. Його твори не полишають першу п’ятірку рейтингу найдорожчих лотів на світових аукціонах. Тому серед усіх робіт, представлених в Українському домі, найдорожча — саме Джакометті, називається «Фігура». Скільки коштує цей твір, невідомо. Але, наприклад, роботу цього майстра «Велика стояча жінка II» торік на аукціоні Christie’s було продано за більш ніж 27 млн. доларів.
— А що із цього історичного авангарду для вас найдорожче, але не в плані грошей? — запитую Ігоря Воронова.
— Дуже подобається скульптура Дієго Джакометті «Кіт». Причому «Кота» я не бачив на жодному аукціоні. Всі інші роботи виставлялися на продаж, а от «Кота» не було.
А роботи одного з основоположників абстрактної скульптури Жана (Ганса) Арпа — «Торс лицаря», «Торс», «Базова конфігурація» — вирізняються м’якими, простими формами, дуже наближеними до природних.
Ще один геній скульптури ХХ ст. — Генрі Мур. Йому притаманна «відкритість форми». У своїх роботах «Лежача фігура», «Крісло-качалка», «Король і королева» він намагається передати взаємодію пластичної маси і простору.
Цікавий проект Олександра Сухоліта «Моя архаїка». Фігури цього скульптора немовби пролежали багато століть під землею. Просто дивовижно, що вони створені сучасником.
— Так, у мистецтві є класика, є модерн, а є архаїка, — каже «ДТ» Олександр Сухоліт. — Це мистецтво, яке існувало ще на «світанку» цивілізацій. Скажу, що архаїка присутня в кожного скульптора. Це мистецтво дитяче, наївне, первісне. У нього є чимало просто шанувальників, а є і колекціонери архаїки.

Катерина КОНСТАНТИНОВА
Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Джерело: «Дзеркало тижня», http://www.dt.ua/3000/3680/65601