9 березня 1966 року генерал де Голль грюкнув дверима в НАТО. Ні, як відомо, з Альянсу Францію він не вивів, але з військової структури – Комітету військового планування і Групи ядерного планування - так.
Французькому президенту надто не хотілось підпорядковувати французьких військових американському командуванню й бачити на території своєї країни «чужі» військові бази. Ось він і вибухнув.
Звісно, подія, яка сталась в цей день ледве не півстоліття тому була дійсно безпрецедентною, але про неї можна було б спокійно забути, якби не одне «але». Вже за кілька тижнів – на ювілейному саміті НАТО 3-4 квітня – Франція повернеться у військову структуру Альянсу. Тобто, через більш, ніж сорок років, одна з дванадцяти засновниць НАТО відновить своє повноцінне членство в Північно-Атлантичній організації.
Причому зробити це президент Саркозі планує якомога помпезніше. Наскільки важливо це для французького президента особисто, можна було пересвідчитись, коли він пару тижнів тому влаштував справжній дипломатичний демарш з приводу розсадки гостей на цій святковій зустрічі. Для тих, хто не особливо слідкує за діяльністю імпульсивного французького лідера, нагадаю: Саркозі пригрозив взагалі бойкотувати поважне зібрання, якщо його – президента країни, котра не просто господарюватиме на цій зустрічі (саміт відбуватиметься на французько-німецькому кордоні – у Страсбурзі та Келі), а ще й урочисто повертатиметься до військової структури НАТО - посадять за алфавітним порядком, а не праворуч від генсека Альянсу Яапа де Хооп Схеффера. Дарма, що таким чином французький лідер фактично вимагав порушити усталене правило Альянсу, тобто розсадку за алфавітом. Тим не менше, в Брюсселі пішли назустріч Саркозі: поки в залі перебуватимуть камери, він таки сидітиме праворуч біля генсека, а вже потім пересяде на своє законне «алфавітне» місце.
Про що ж свідчить відновлення повноцінного членства Франції в НАТО? Передусім про те, що незважаючи на всі розмови про розчарування в Альянсі, про створення інших безпекових організацій, адекватної альтернативи йому на сьогодні нема. І це розуміють не лише у Вашингтоні, Празі чи Вільнюсі, а й в Парижі. Дехто може сказати, що Саркозі повертає країну до військової структури НАТО лише тому, що зміг виторгувати в обмін на цей крок призначення французького представника Альянсу на одну з двох ключових військових посад у НАТО – а саме командувача стратегічним командуванням Альянсу з трансформації в Норфолку (штат Вірджинія, США).
Торг дійсно мав місце. Але знову ж виникає питання: якщо французи НАТО давно «списали» на користь європейської системи безпеки, як прагнуть донести деякі українські опоненти Альянсу, то для чого Парижу одна з ключових військових посад саме в НАТО? Адже, насправді, Саркозі не перший французький президент, який спробував «вибити» в американців цей пост. У 1997 році Жак Ширак теж намагався в обмін на повернення до військової структури Альянсу здобути для своєї країни право командувати південним крилом НАТО, проте тодішній президент США Білл Клінтон категорично відкинув цей варіант.
Так, у французьких владних колах і сьогодні можна зустріти чимало людей, антиамериканські настрої яких помітні навіть неозброєним оком (особливо це стосується тамтешнього МЗС) та навіть вони вимушені визнавати: НАТО – не ідеальна, проте безальтернативна форма захисту в тому числі і їх національної безпеки. І хто як не французький президент це розуміє.
Розуміють, очевидно, і прості обивателі Франції та й загалом Старої Європи. Минулорічне опитування Фонду Маршалла демонструє: порівняно з 2006 роком підтримка НАТО у європейських країнах (в тому числі Франції, Німеччини, Португалії, Нідерландів та Іспанії) виросла на 4%. Наприклад, з тим, що НАТО грає важливу роль в забезпеченні національної безпеки країн Європи, погодились 58% учасників опитування. А 67% опитаних вважають, що Євросоюзу потрібно вирішувати проблеми міжнародної безпеки «у партнерстві зі США, а не самостійно». Отож, наступного разу, шановні читачі, коли хтось із вас буде дивитись по російському (чи навіть по українському) телебаченню сюжети про те, що європейці НАТО не підтримують – згадайте, будь-ласка, про ці цифри.

Джерело: «Главред», http://glavred.info/archive/2009/03/09/170951-6.html