Чим живе звичайна нормальна людина? Звичайна нормальна людина, перш за все, живе звичайними буденними проблемами. Хтось їх вирішує краще, хтось гірше. Досвід тих, хто навчився краще вирішувати свої буденні проблеми, міг би бути не лише цікавим але і корисним. Натомість, нам постійно нав’язують думку про те, що головним предметом нашого зацікавлення має бути розподіл повноважень і багатства держави між “великими» українцями. Хто нав’язує? Нав’язує ЗМІ. Для того, аби цікаво розповідати про реальні життєві проблеми людини і позитивний досвід їх вирішення, потрібні значні затрати часу, зусиль, таланту, грошей. На політиків багато витрачатись не потрібно, бо вони завжди готові говорити про «гострі» суспільні проблеми. Зведіть до купи двох протиборствуючи політиків, і шоу забезпечене. Дешево і сердито. Дешево для ЗМІ і сердито для суспільства.
Сьогодні деякі політичні сили здіймають піну довкола референдуму про членство в НАТО. Але, що ми знаємо про НАТО, окрім старих ідеологічних штампів? То за що ж голосувати будемо, за штампи? Народ України, всупереч думці політиків, звання «лоха» вже переріс. Ми спроможні робити правильний вибір, при умові об’єктивної поінформованості. То хто ж має забезпечити нам цю об’єктивну поінформованість?
Представники ведучих ЗМІ утворюють спільну робочу групу по вивченню і висвітленню теми НАТО. Медійний продукт – результат роботи спільної робочої групи – є спільною власністю всіх учасників проекту. На час роботи над проектом запроваджується мораторій на висвітлення теми НАТО українськими політиками. Коли говорять журналісти – політики мовчать. За цим принципом ЗМІ ще ніколи не діяли, а тому варто спробувати.

Коли говорять журналісти – політики мовчать
І лише після того, як своє слово про НАТО скажуть журналісти, можна надати слово і політикам.
Нафта, газ, труби, ціни, тарифи. Тема життєво важлива. Але. За оцінками експертів світові запаси нафти і газу вичерпаються за тридцять, від сили п’ятдесять років. А що далі? Яка альтернатива? Можливо комусь здається, що тридцять - п’ятдесять років – це занадто далека перспектива. Патологічно жадібні і істерично марнославні українські політики напевно так і думають, але державні діячі так думати не повинні. Журналісти, які служать суспільству, а не прислуговують політикам, також не повинні так думати. Розв’язання проблеми альтернативи нафті і газу - це вирішення питання енергетичної незалежності держави, а значить, і незалежності політичної.
Демократія, демократія, демократія. Але чи можна говорити про демократію в країні, де між багатими і бідними пролягає прірва? Демократію по-українськи можна звести до такої формули: «ми вас обікрали, обкрадаємо, і будемо обкрадати, але ви маєте право голосно висловлювати своє обурення». Розмови про демократію в сьогоднішній Україні, розмови про демократію, що перемогла в сьогоднішній Україні – це зомбування людей з метою збереження існуючого стану речей. В країнах Євросоюзу середній показник співвідношення доходів 20% найбагатших громадян до 20% найбідніших громадян становить 4,8 до 1-го. В Україні, на думку оптимістів, цей показник становить 15 до 1-го. Песимісти говорять про співвідношення 40 до 1-го. То чи можемо ми, при збереженні існуючого стану речей, претендувати на європейські стандарти життя і, відповідно, європейські стандарти демократії. Якщо провідні українські політики на цю тему говорити не хочуть, то чому би ЗМІ не «допомогти» їм у цьому. Яким чином? Популяризацією серед народу ідеї більш справедливого співвідношення доходів.

Журналістика в Україні може бути цікавою.

Автор: Володимир Ільків