Вже довгий час здійснюються богослужіння в церкві св. Харлампія при Шосткинській виправній колонії № 66, але небагато наших земляків знають те, що відомо кожному засудженому цієї установи — вона має дуже цікаву історію.
У 32-х кілометрах від Глухова на березі ріки Шостка розташований Гамаліївський Харлампіїв монастир. Зі сходу та півночі монастир захищений лісами. За 160 років до його відкриття навкруги були глухі ліси.
Цитадель православ’я складається з головного храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці з трьома прибудовами на честь святої мучениці Варвари, святого Миколая і святого Іакова-сповідувача. Фасад його і внутрішнє розташування однотипні з Троїцьким храмом чернігівського Іллівського монастиря.
Теплий храм, також кам’яний, — в ім’я священномученика Харлампія. Двоповерховий корпус настоятельських келій сполучено з теплою церквою. Решта, чотири кам’яні корпуси, призначено для проживаючих, трапезний корпус також великий. Всі будівлі споруджено вельми міцно, зручно та красиво. Автор проекту храму Різдва Богородиці — професор Сорбони Адам Зернікау.
Майже все це — пожертва гетьмана Івана Скоропадського і дружини його Анастасії Марківни, вродженої Маркевічевої, яка наглядала за спорудами до кончини своєї. Портрети їхні, що були раніше в храмі, потім висіли в настоятельських келіях. Ктитори призначили на утримання монастиря досить велике число багатих маєтків.
Пустель Харлампія, за первинним призначенням своїм, була жіночою обителлю. Жіночою залишалася обитель до смерті гетьмана і його дружини. Гетьман помер 3 липня 1722 року. Природно, що обитель з любов’ю прийняла у своє лоно прах гетьмана, який стільки опікувався нею. Анастасія Скоропадська, дружина гетьмана Івана Скоропадського, після його смерті досить часто приїздила до монастиря з Глухова та проживала тут. 19 грудня 1729 року Настю Марківну Скоропадську поховано поряд з її чоловіком у монастирі.
І останній пагін цієї фамілії, єдина донька гетьмана Скоропадського, дружина Толстого, похована поруч із батьками. В 1733 році, 13 березня, вона померла в селі Яковлеве, що неподалік Москви. 31 березня тіло її в супроводі дітей — Олександра, Івана та Анастасії було перевезено до Харлампієва монастиря. Таким чином Гамаліївський Харлампіїв монастир стає родовим склепом Скоропадських.
Пізніше, 1885 року, в монастирі було поховано ще одну людину із сім’ї Скоропадських — Петра Івановича Скоропадського, батька останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського, що був при владі 1918 року.
Монастир був заснований як жіночий, але з 1733 року стає чоловічим. А 5 жовтня 1738 року сталася пожежа, і він вигорів майже весь. Після цієї події обитель було закрито на довгий час, аж до 1827 року. Після відновлення 1827 року Гамаліївський монастир знову стає жіночим — сюди привели близько ста черниць із закритого того ж року Кербутівського монастиря.
У ХХ столітті, після Жовтневої революції 1917 року радянська влада повела наступ на релігію, тож відбулася конфіскація майна, що належало церкві. 1921 року на основі господарських будівель Гамаліївського монастиря монахині створили кустарну артіль, але вже 1924 року монастир було закрито. У різний час на території Гамаліївського Харлампієвого монастиря були: будинок для пристарілих, дитячий притулок, клуб, зерносховище.
У період з 1941 по 1961 рр. церква св. Харлампія діяла. До 1961 року будівлі та споруди Гамаліївського монастиря належали колгоспу «40 років КПУ». У грудні 1961 року рішенням Сумського облвиконкому територію монастиря було передано Міністерству внутрішніх справ УРСР, котре своїм наказом № 0270 організувало виправно-трудову установу посиленого режиму.
У березні до Гамаліївки прибули засуджені загального режиму з метою підготовки території монастиря для прийняття тих, хто буде тут утримуватися. Було побудовано огорожу, їдальню, медичну частину, КП, і 25 червня 1962 року військова частина №3423 прийняла ВТК під охорону. Перший етап становив 550 засуджених посиленого режиму.
У жовтні 1962 року розпочато виробництво дерев’яної тари для підприємств міста Шостка, а також виконувались різноманітні разові замовлення. На території установи було відкрито вечірню школу, котельню, лазню, пробито артезіанську свердловину, запрацював цех № 1. В 1964 році з міста Луганськ було доставлено промислове устаткування та обладнання, а в серпні 1965 року було випущено перші вогнегасники ВП-5.
На початок 1967 року в установі було сім відділень. У наступні роки кількість засуджених постійно збільшувалася, і в кінці 90-х років в установі утримували понад 2000 чоловік у 14-ти відділеннях. Протягом 2001-2006 років чисельність засуджених знизилася майже на тисячу чоловік.
З 1991 року з метою духовного відродження засуджених до душпастирської роботи стали залучатися монахи Києво-Печерської лаври. Почалися богослужіння, і вже 1994 року відкрилася реставрована церква святого Харлампія, котра діє й сьогодні. Нині на території Гамаліївського Харлампієвського монастиря діє Шосткінська виправна колонія № 66 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Сумській області середнього рівня безпеки (для утримання чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі на певний термін).
Долі засуджених, що потрапляють відбувати покарання до Шосткинської виправної колонії № 66, до оголошення вироку суду складалися по-різному. Але в колонії здебільшого їх об’єднує те, що весь комплекс заходів соціально-виховної, психологічної роботи та режиму в установі, спрямований на зміну життєвих цінностей засуджених, їхнє покаяння за скоєні злочини та ресоціалізацію в суспільстві.
І спільні зусилля персоналу установи виконання покарань, громадських та релігійних організацій формують таку життєву позицію засуджених, яка відповідає соціальним нормам. Відродження християнських традицій на теренах колишнього Гамаліївського Харлампіївського монастиря сприяє цим зусиллям.
Показовою є доля Геннадія Б., якого було звільнено від відбування покарання у червні 2006 року. З юності начебто все в цієї людини йшло добре. І доля була прихильною: народився і мешкав у столиці, закінчив загальноосвітню школу на «відмінно» і «добре», ніколи не мав шкідливих звичок, вів здоровий спосіб життя.Займався спортом. Вступив до інституту. Закінчив три курси, працював інженером. Відслужив у Збройних силах.
Але потім відбулося його моральне падіння, причому бажання швидко збагатитися незаконним шляхом призвело до зухвалого злочину — вбивства на ѓрунті помсти подільнику. Суд виніс вирок — 15 років позбавлення волі у виправній колонії посиленого режиму. Роки, проведені в місцях позбавлення волі, спочатку не йшли на користь Геннадію — він був озлобленою, агресивною особою, став антиподом колишнього законослухняного Геннадія.
Здавалося, що вже нічого не вплине на свідомість і світогляд засудженого. І все ж таки робота персоналу установи з ним почала давати результати. Геннадій почав спілкуватися з представниками громадських організацій та священнослужителями, яких запрошували до колонії. Зацікавився Біблією, почав відвідувати богослужіння.
За участі Геннадія почала зростати паства церкви колонії, засуджені приймали Бога, запрацювала біблійна школа. Геннадія прийняли до Міжнародного комітету захисту прав людини. Після звільнення Геннадій повернувся до звичайного життя.
Втім, сподіватись на те, що людина, яка вчинила злочин з особливою жорстокістю, зміниться в одну мить — дуже важко. Але те, що неможливо для людини, — можливо для Бога. Особливо коли богослужіння проходять в стінах справжньої історичної реліквії — Гамаліївського Харлампіївського монастиря. Навіть стіни цієї святині охоплюють своєю благословенною благодаттю Божою серця заблудлих душ.

Станіслав ЛУКАШ, начальник управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Сумській області, полковник внутрішньої служби
Джерело: "День", http://www.day.kiev.ua/273703