Чернігів. Час і злочинність
Частина перша. Від шапок до «мобілок»
Наріжним каменем злочинності всіх часів були пограбування. Для цього не потрібна злодійська кваліфікація, вправність рук кишенькового крадія або спритність мислення вправного шахрая.
Чернігів 90-х, в принципі, як і більшість міст того часу, ніс на собі відбиток злочинності Радянського Союзу. Переважній більшості населення жити було вкрай важко, тому «попитом» у грабіжників користувалися єдині цінні речі, які все ще носили на собі громадяни - хутрові шапки та золото.
На цьому список цінностей, які приваблювали б грабіжників, вичерпувався. Гаманці на той час у всіх пересічних пішоходів були майже порожні, тому грабіжники на них і уваги не звертали.
Пограбування відносно часу - майже вічний вид злочину. Однак в буремні 90-ті у всьому древньому граді Чернігові за місяць їх скоювалося не більше трьох-чотирьох.
Грабіжники тих часів - це люди, як то кажуть, з важким минулим. Це, здебільшого, «вихованці» неблагополучних сімей, інтернатів, а згодом виправних колоній та в'язниць. Випив - пограбував - сів... Таким переважно був життєвий шлях типового грабіжника 90-х. В ті часи на таку вуличну «справу» ніколи не виходили підлітки, студенти або люди, які мали стабільний заробіток, сім'ю та ніколи не мали проблем із законом.
За десятиліття стабілізації та модернізації нашого постсоціалістичного життя ситуація в кримінальній царині майстерності пограбувань змінилася до невпізнанності. Тепер, звертаючись до юридичної термінології, суб'єкт і об'єкт стали зовсім інші.
Тепер типовий грабіжник - це молода людина, безробітний, студент, або навіть школяр. Також є показовим те, що грабунки тепер - справа рук переважно раніше не судимих осіб із цілком добропорядного середовища. Тепер зафіксовано випадки, коли грабіжниками ставали вихідці з середовища інтелігенції. Їм чомусь раптово приходила в голову думка, що ота "мобілка" у наочно знайомого чоловіка повинна стати його власною невідомо навіщо, але обов'язково повинна. Як результат - затримання і судимість.
Тепер об'єктом посягань здебільшого стали мобільні телефони, як досягнення науково-технічного прогресу. Але про дамські сумочки сучасні фігуранти нашої розповіді також не забули - в них, окрім грошей та телефону, нині можна «поживитися » ще й банківською карткою, а то й не однією.
З мобільними телефонами та банківськими картками все зрозуміло - технічний прогрес просто породив черговий ласий шматок для злочинних зазіхань.
А от чому змінилося обличчя грабіжника? Досвідчені правоохоронці зі стажем у 15-20 років кажуть, що справа в зміні світогляду усього суспільства. З одного боку, правоохоронні органи вичерпали свою квоту довіри ще до початку нового тисячоліття. Тепер побутує думка, що мало не більша частина засуджених - невинні жертви «ментівського» свавілля. З іншого боку, устремління України до європейських обріїв в царині правосуддя обернулося проти її ж громадян. Тепер по всіх усюдах пропагують запозичені звідусіль принципи гуманізму в правосудді. Притчею во язицех стали випадки, коли, наприклад, міліціонери затримують за цілу серію злочинів двох грабіжників, а суд, проявивши «гуманність», дає їм, як то кажуть, «нижче нижчого», тобто призначає покарання нижче прописаної в кримінальному кодексі межі. Грабіж за Законом - тяжкий злочин... А покарання - гуманне... А де ж гуманність стосовно жінок, які налякані діями злочинців ще довгі місяці, а то і роки будуть боятися вийти самі на вулицю? Де гуманність до сліз дітей та підлітків, в яких просто з рук на вулиці серед білого дня вихоплюють телефон? Звільнені від реального покарання злочинці (особливо злочинці-наркомани) відчувають свою безкарність, беруть її на озброєння і через тиждень - другий після вироку суду на вулицях нашого міста знову сміливо втілюють у життя свої злочинні наміри. Були випадки, коли злочинці, ще не погасивши свій умовний термін, вдруге отримували... умовне покарання, що за всіма правовими канонами, м'яко кажучи, не зрозуміло...
Третім важливим фактором, який вплинув на стрімке зростання кількості пограбувань, є падіння авторитету державних інституцій та суспільної моралі в очах членів українського суспільства. Тепер всі ЗМІ переповнені розповідями про знущання учнів над вчителями. І в описах цих фактів поряд з терміном «жахливий випадок» все частіше звучить «будні школи». Слово старшого - тепер не закон, слово вчителя, який десятиліттями отримує мізерну зарплатню і на фоні «багатеньких» учнів часто відчуває на собі всю глибину дії комплексу меншовартості - також не закон. Не закон і слово батьків, які вимучені численними роботами все-таки не змогли потрапити в когорту багатіїв. Вони всі - невдахи, а значить, не заслуговують поваги. Справжня цінність - гроші і нічого більше окрім них. Не будемо казати, що подібне мислення стовідсоткове, але його тотальне поширення останнім часом вражає.
Зворотній бік усіх цих процесів це те, що статус "раніше судимого" в Чернігові, як і в Україні взагалі, тепер зовсім не є "тавром" у біографії в порівнянні з 80-ми чи 90-ми роками минулого століття. Тепер колишні засуджені можуть працювати в бізнесі і навіть займати керівні посади. І знову ті ж таки ЗМІ активно пропагують образ "успішних бізнесменів" (читай "кримінальних авторитетів"), які виступають в ролі таких собі захисників пересічних громадян від "ментівського свавілля". Якщо колись Союз називали «державою таборів», зараз Україну можна назвати «державою раніше судимих».
Ось так за п'ятнадцять років, що відділяють наших сучасників від попередньої кризи (криза 1993-94 років), пограбування з поодиноких фактів стали чи не найрозповсюдженішими злочинами у міліцейських зведеннях. Тепер бувають місяці, коли пограбувань у Чернігові фіксується тридцять, а то й сорок на місяць.
МАРИНА КОРДИК, прес-служба ЧМВ УМВС України в Чернігівській області, http://kop.gov.ua/index.p....temid=2