Відносини з НАТО уже сьогодні забезпечують Україні сприятливий клімат безпеки на її західних кордонах. Це посилює позиції України у протистоянні загрозам своїй безпеці. Розширення НАТО створило в регіоні Центрально-Східної Європи сприятливий клімат геополітичного плюралізму, у якому інтереси України як суб‘єкта міжнародної політики можуть бути задоволені неспівмірно більшою мірою, аніж у випадку домінування Росії.
Свого часу Росія визнала непорушність українських кордонів саме завдяки НАТО. Це відбулося під час підписання міждержавного Договору в 1997 р, укладеного за півтора місяці до Мадридського саміту НАТО, від результатів якого Москва остерігалася суттєвого наближення України до НАТО. Це ж стосується і Румунії. Договір з Україною було ратифіковано Румунією 8 липня 1997 р., за день до відкриття Мадридського саміту НАТО, на якому Румунія сподівалася отримати запрошення до Альянсу. НАТО вимагає від претендентів на членство відмови від територіальних претензій до сусідів, і Румунія заради вступу до НАТО мусила з цим змиритися.
Налагодження відносин України з НАТО стало вагомим чинником усвідомлення політичної елітою країн Заходу важливості України, значення її належності до євроатлантичної спільноти як гарантії миру й зменшення ймовірності конфліктних сценаріїв розвитку в Європі. Співпраця України з НАТО чітко вказала країнам Заходу на значні можливості для безпеки регіону.
Стратегія Заходу, спрямована на розширення НАТО, була підтверджена підсумковим комюніке Бухарестського саміту Альянсу від 3 квітня 2008 р., яким було визнано, що Україна в майбутньому стане членом НАТО. Це сталося попри всі нюанси, пов’язані з позицією Німеччини та Франції на Бухарестському саміті НАТО.
Слід розуміти, що НАТО як організація не могла ухвалити іншого рішення щодо України, ніж підтримка включення України до свого складу. І це для України вкрай важливий результат. Адже відмова від розширення НАТО означала б демонстрацію блоком нездатності ухвалювати самостійні рішення в своїх власних інтересах, і скористатися тими очевидними шансами для довгострокової безпеки Європи, які може надати України. У такому випадку ставилася б під сумнів дієздатність Альянсу, який пережив «холодну війну», приймати і здійснювати рішення на захист союзників. Тобто була б нівельована головна мета існування Альянсу. Між тим, будь-який блок має два шляхи – або розвитку, або занепаду. Очевидно, члени НАТО не готові відмовитися від цієї організації та взяти повну відповідальність за власну безпеку у руки виключно національних урядів. Відмова Україні від вступу до НАТО продемонструвала б, що задекларовані принципи Альянсу про те, що демократична європейська держава може стати його членом, уже не працюють. Також це означало б підрив ідеологічної основи діяльності Альянсу та, зокрема, США, які розглядають поширення демократії як свою важливу місію, що зміцнює легітимність їхніх дій на міжнародній арені. Проте, найголовніше, відмова Україні від вступу до НАТО означала б демонстрацію критичного рівня залежності НАТО від країни, яка не є його членом, що поставило б під сумнів дієздатність основних функцій Альянсу.
У той же час, прискорення вступ до НАТО є життєвим інтересом України. Без ЄС Україна може існувати. Натомість, без НАТО ефективний довгостроковий захист ключових цілей національної безпеки України був би вкрай ускладненим. Геополітичне розташування України (наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами – Росією і Туреччиною (причому Росія є ядерною наддержавою); наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Північний і Південний Кавказ, Придністров‘я) зумовлюють брак реалістичної перспективи для України, особливо після її ядерного самороззброєння, самостійно забезпечити свою безпеку. Інтегруючись до НАТО, Україна отримує очевидні переваги у сфері безпеки: достатні гарантії безпеки, зокрема і ядерні; зміцнення незалежності і недоторканості кордонів України; стабільність стану безпеки України незалежно від того, як розвиватиметься Російська Федерація; уникнення рецидивів економічного шантажу з боку Росії, в тому числі й нафтогазового, припинення спроб зовнішнього впливу на політичний процес в Україні, істотне обмеження інформаційної війни проти України, повернення України до політичної Європи, збільшення шансів України на приєднання до ЄС у видимій історичній перспективі; більш вагома участь України у процесах регіональної і континентальної інтеграції; здобуття більш шанованого місця України у світі.
Виходячи з досвіду країн Центральної і Східної Європи можна прогнозувати, що інтеграція України до НАТО може означати підвищення інвестиційної привабливості економіки (унаслідок підвищення гарантій безпеки і стабільності), зменшення впливу корупційних схем інвестування, а також підвищення рівня співпраці з тими державами, які мають дуже великий інвестиційний потенціал.
НАТО також істотно впливає на прискорення вступу до ЄС. Вступ до НАТО також вплине на розвиток військово-промислового комплексу України, який становить одну з найбільших та найбільш технологічних частин економіки України.
Пряма вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Досі НАТО при розширенні вимагав від претендентів на членство лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали збільшення оборонних витрат на кілька відсотків. У справі України НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії, оскільки наявні оборонні можливості України вже є значно більшими, аніж у більшості держав, що вступили до НАТО у 1999-2004 рр. Крім того, стратегічна важливість України для європейської безпеки та зменшення ризиків воєнного характеру в Європі роблять інтеграцію України до НАТО насамперед політичним кроком, і лише в другу чергу – військовим.
НАТО уже домоглася зняття або зменшення суперечностей між Угорщиною і Румунією, Румунією і Україною, Туреччиною і Грецією тощо. Співробітництво із НАТО та США дає змогу й таким країнам, як Польща, Чехія, налагоджувати широкий спектр відносин з Німеччиною, не побоюючись її потенціалу та можливих претензій на колишні німецькі землі.
Більшість постсоціалістичних країн, зокрема і Україну, інвестори та туристи на Заході розглядають як «посткомуністичні», нестабільні. Окремі країни, зокрема Болгарію, вони асоціювали насамперед з регіоном Балкан, що у свою чергу десятиліттями асоціювався з міжетнічними війнами, міждержавною напруженістю, тероризмом, криміналом, корупцією тощо. Приєднання до НАТО істотно змінило такий імідж, внаслідок визначеності з цивілізаційною належністю країни, наданим НАТО рівнем безпеки та вимогами НАТО до внутрішньої політики нових країн-членів.
Те ж саме мало б стосуватися й України, яка внаслідок вступу до НАТО втратила б значну частину свого «пострадянського» іміджу. Належність країн до окремих географічних регіонів може мати ще й свій негативний вплив на інвестиційну привабливість економік цих країн. Приєднання до НАТО може істотно вплинути на зміну такого іміджу, внаслідок визначеності з цивілізаційною належністю країни, наданим НАТО рівнем безпеки та вимогами НАТО до внутрішньої політики нових країн-членів. Також чіткі правила ведення бізнесу, що існують в країнах Заходу, в результаті членства в НАТО будуть швидше інкорпоровані в практику ведення бізнесу в нових членах. Це передбачатиме, зокрема, більші гарантії виконання договорів, передбачуваність нормативного середовища у сфері економіки тощо.
Як відзначає дослідження, проведене Союзом підприємців Болгарії, результатами для економіки країни від приєднання до НАТО стали: «покращення динаміки в промисловості, зв’язаній з обороною, та іншими витратами на інфраструктуру, оскільки національна система безпеки міцно зв’язана з цивільною інфраструктурою країни, такою як дороги, залізниці, комунікація, енергетика. У разі вступу до НАТО, країна змушена покращити інфраструктуру до межі, що перевищує вимоги з боку ЄС і в коротший термін. Це дослідження спрогнозувало, що вплив інвестицій в інфрастуктуру країни, пов’язаних з членством в НАТО, збільшить ВВП країни на 0,3 – 0,4 %. Слід відзначити, що витрати на приєднання до НАТО не просто зміцнюють національну оборону, а, як правило, збільшують ВВП країни. Міністерство оборони Болгарії підрахувало, що збільшення в результаті євроатлантичної інтеграції в її країні інвестицій в оборону на 0,1% від ВВП має наслідком економічне зростання на 0,15-0,2%, внаслідок зміцнення оборонної індустрії країни. Такі вкладення підвищують інвестиційну привабливість підприємств оборонного комплексу і ставлять їх у кращі довгострокові конкурентні позиції на міжнародному ринку.
Вступ до НАТО також мав певний позитивний вплив на такі галузі болгарської економіки, як телекомунікація (у зв’язку з інвестиціями у зв’язок), туризм (у зв’язку з покращенням рівня безпеки країни та покращенням доріг і зв’язку), освіту тощо. Практичний досвід перебування Болгарії в НАТО вже дав змогу підтвердити правильність даного прогнозу. Економічне зростання в Болгарії напередодні і після вступу країни до НАТО за даними Статистичного союзу Болгарії становило: у 2003 р. – 4,3%, 2005 – 5, 5%, 2006 – 5,5%.
Приєднання нових членів, і, зокрема, Болгарії до НАТО виявилося досить дешевим, оскільки відбувалося без значної передислокації військ, і було чисто „паперовим”. Негативний вплив розширення НАТО на економіки держав-претендентів на членство обмежувався виключно певним тимчасовим зростанням їхніх оборонних бюджетів. Однак, розширення НАТО відбулося без видимої шкоди для економік держав-членів. Суто економічні вигоди від розширення НАТО, представлені насамперед у формі зростання фінансової стабільності та збільшенні прямих іноземних інвестицій, інші супутні економічні переваги перевищили економічні витрати, пов’язані із розширенням НАТО.
Нові держави-члени ЄС (більшість яких стали державами-членами НАТО) отримали економічну вигоду в результаті програм фінансування розширення ЄС, які здійснюють старі члени ЄС. Вступ до НАТО неминуче вплине на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК) України, який становить вагому та одну з найбільш технологічних частин економіки України. Сьогодні структура ВПК України складається з авіаційної, суднобудівної і власне оборонної галузі (бронетехніка, боєприпаси, засоби зв‘язку тощо). Попри те, що з цих галузей практично самодостатньою із замкненим циклом виробництва є лише остання, Україна виробляє низку цілком конкурентноздатних зразків озброєнь. Крім того, окремі підприємства ВПК України зберегли можливість швидкого нарощування виробництва конкурентноздатних озброєнь при відносно незначних капіталовкладеннях. Розвиток ВПК України внаслідок євроатлантичної інтеграції України перебуває під впливом суперечливих тенденцій. По-перше, український ВПК у його сучасному вигляді утворився на базі частини колишнього ВПК СРСР, що зумовлює наявність тісних коопераційних зв‘язків та технологічних циклів у межах держав СНД. По-друге, євроатлантична інтеграція є процесом інтеграції України з одними з найбільш передових в економічному сенсі держав світу. Потужності України у галузі ВПК в перспективі можуть бути використані державами Європи, які потребують оновлення свого оборонного потенціалу та які в другій половині 1990-их рр. почали реалізовувати Європейську політику безпеки і оборони.
Однією з проблем співпраці в галузі вiйськових дослiджень i технологiї є те, що країни НАТО досить обережно ставляться до співпраці в цій сфері, і, насамперед з не-членами НАТО. Наприклад, у бюджеті США менше піввідсотка оборонного бюджету йде на оборонні дослідження, у яких передбачалася міжнародна кооперація. Те, що Україна поки що не є членом НАТО, ускладнює роботу за стандартами економічної безпеки НАТО.
Україна має перспективу щодо розробки і реалізації наступних проектів з НАТО: спільні дослідження і розробка зразків сучасного озброєння і військової техніки, модернізація та ремонт техніки і озброєння радянського виробництва для армій нових членів НАТО. Перевагами України є високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс України, здатний розробляти сучасні зразки озброєнь, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння. Країни Західної Європи дедалі більше усвідомлюють недоцільність орієнтації на національне виробництво повного переліку основних озброєнь, і змушені створювати загальноєвропейські структури ВПК. У 2003 році НАТО ухвалив рішення взяти щонайменше на 7 років, до створення європейського військово-транспортного літака А-400М, в оренду 6 українських військово-транспортних літаків. У Великої Британії є лише 4 військово-транспортних літаків далекого радіусу дії, у решти європейських членів НАТО – 9, у США – 250.
З часу розпаду СРСР Росія поступово обмежує зв‘язки з Україною в галузі оборонної промисловості лише тими сферами, де для неї збитково працювати без залучення українських виробництв. Росія поступово налагоджує "замкнені цикли" з виробництва озброєнь. Число українських підприємств, які здійснюють експортно-імпортні операції з підприємствами російського ВПК скорочується. Це відбувається не через рух України до НАТО, а внаслідок об‘єктивних обставин, серед яких насамперед прагнення Росії як великої держави одержати "замкнені цикли" виробництва озброєнь на своїй території, відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв‘язків з Росією. Ці зв‘язки можуть бути певною мірою компенсовані поступовим налагодженням співпраці з країнами НАТО. Як стверджують окремі українські експерти, є певні можливості підприємств України навіть у такій надвисокотехнологічній сфері, як створення елементів протиракетної оборони. Таким чином, вступ України до НАТО збільшив би привабливість українських оборонних підприємств для політичного та військового керівництва країн Заходу, підтвердив надійність військово-технічної співпраці країн НАТО з Україною та знизив фінансові та політичні ризики в галузі оборонної промисловості України, що вплинуло б на розміри інвестицій до ВПК України. Наслідки вступу України до НАТО для військово-промислового комплексу невіддільні від впливу євроатлантичної інтеграції на всю економіку країни. ВПК може автономно розвиватися від досягнень інших галузей лише нетривалий час. Відставання в економіці загалом неодмінно тягне за собою і перспективу відставання в галузі ВПК у видимій перспективі.
Виходячи з досвіду країн Центрально-Східної Європи, зокрема Болгарії, інтеграція до НАТО може означати підвищення інвестиційної привабливості економіки України загалом (унаслідок підвищення гарантій безпеки і стабільності), а також підвищення рівня співпраці з тими державами, інвестиції яких є потенційно більшими за розмірами, аніж інвестиції з Росії, і більш прозорими для економіки України.
Крім того, між розширенням НАТО на країни Центрально-Східної Європи та вступом цих країн до ЄС існує прямий зв‘язок. Політична верхівка та наукові кола України в цілому усвідомлюють наявність такого зв‘язку і у випадку України. Факт належності України до НАТО має зменшити у європейських організацій і урядів песимізм щодо перспектив і серйозності висловлюваних керівництвом України євроінтеграційних намірів.
При цьому слід наголосити, що пряма вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Якщо у підходах до євроатлантичної інтеграції України буде застосовано модель, коли НАТО вимагатиме від України попереднього виходу на стандарти НАТО за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то тоді вартість вступу України до НАТО може бути досить значною. Однак досі НАТО при розширенні Альянсу вимагав від претендентів на членство лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали збільшення оборонних витрат лише на кілька відсотків. У справі України ще більш імовірно, аніж у випадку інтеграції до Альянсу інших держав Центрально-Східної Європи, що НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії.
Досвід інтеграції до НАТО країн-сусідів України, і зокрема, Болгарії, свідчить про можливість мінімізації витрат на розширення НАТО.
Членство Болгарії та деяких інших держав в НАТО дає хороші підстави зрозуміти, що вступ до НАТО не є ані антислов’янським, ані антиправославним кроком. У світі є сьогодні 11 країн з переважно православним населенням. Абсолютна більшість православних країн або вже вступили до НАТО, або прагнуть туди вступити. Зокрема, 3 православні країни є членами НАТО (Греція, Болгарія, Румунія), і ще 4 прагнуть стати членами НАТО (Україна, Грузія, Македонія, Чорногорія). У Сербії більшість населення покладають вину за війну на місцевих політиків, які її спровокували та здійснювали етнічні чистки, зокрема, уряд має політичну можливість здійснювати видачу міжнародному трибуналові осіб, звинувачених у воєнних злочинах. На виборах у 2008 р. у Сербії найбільшу підтримку отримали політичні сили, які підтримали зближення з Європою і НАТО. У світі є 14 країн, які прийнято вважати слов’янськими. Поза межами НАТО залишається меншість слов’янських країн. 5 слов’янських країн вже є членами НАТО (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія), Хорватія вступає до НАТО уже в 2009 р., ще 3 країни – Україна, Македонія і Чорногорія - чекають своєї черги. Тож абсолютна більшість слов’янських країн сьогодні є або членами НАТО, або прагнуть туди вступити. Слід наголосити, що всі країни колишньої Югославії або вже вступили до НАТО (Словенія), або готуються приєднатися (Хорватія, Македонія, Чорногорія), або включилися в програму НАТО „Партнерство заради миру” (Сербія та Боснія і Герцеговина).
Ще один цікавий момент, який дає нам досвід членства в НАТО Болгарії – розуміння відсутності абсолютного значення суспільної підтримки вступу до НАТО для ефективної реалізації державою такої політики. Зокрема, станом на середину 2007 р. в Болгарії лише 37% населення підтримували членство в НАТО, 17% були проти, решта не мала думки з цього приводу. Однак, це не заважало Болгарії вже протягом кількох років бути ефективним членом НАТО.
На сьогодні ані НАТО, ані, тим більше, України не мають іншого шляху, ніж рух до входження України до Альянсу. Позиції окремих європейських урядів, які своїми практичними діями ставлять цю ціль під сумнів, насправді спрямовані не лише проти України, скільки проти дієздатності Альянсу, а отже – проти довгострокових інтересів безпеки самої Європи. НАТО створювався як засіб виходу за межі вузьких національних егоїзмів, заради життєвих спільних інтересів. Між тим, ці егоїзми призвели до руйнування Європи під час Другої світової війни. Тому нині НАТО має знайти в собі здатність відреагувати на питання приєднання України в той спосіб, який не ставитиме під сумнів дієздатність Альянсу, дасть можливість реалізувати шанси, що виникли в Європі з постанням України, та не суперечитиме ідеологічним засадам існування Альянсу.

Олександр Палій, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, кандидат політичних наук.
Джерело: Євроатлантична інтеграція України: шлях до демократії, http://www.ieac.org.ua/