Краще заощадили б папір! Декларація саміту «Східного партнерства» – ніщо більше як сім сторінок пустопорожньої плутанини.
Євросоюз повинен розробити новий план для східноєвропейських сусідів, який включав би перспективу членства цих країн в ЄС, – пише незалежний інвестор Борут Ґрґіч у виданні The Wall Street Journal Europe.
План «Східного партнерства», запропонований ЄС, – всього-на-всього сім сторінок плутанини.
Довгоочікуваний празький саміт між Європейським Союзом і нашими східними партнерами виявився провалом. Опублікована минулого четверга декларація «Східного партнерства» не варта й паперу, на якому її роздрукували.
ЄС знову взяв сміливу пропозицію – спершу розроблену Швецією і Польщею – і перетворив її на сім сторінок плутанини. Це був сумний день для всіх. ЄС явно бракує хороших ідей і сміливих лідерів, щоб зробити те, що потрібно зробити на сході Європи. Всі запрошені на саміт країни – Україна, Молдова, Білорусь, Грузія, Вірменія і Азербайджан – європейські країни. Так, вони ще й кавказькі, каспійські та чорноморські, але тим не менше – європейські. То чому в документі відсутня концепція отримання членства цими країнами?
Стратегічне мислення ніколи не було сильною стороною Європи. Американські експерти підсміюються над своїми європейськими колегами, які майстерно дають лад щоденним справам, проте так і не бачать картини в цілому. У Празі ми вже точно її не побачили.
ЄС – це все ще незавершений проект, і тому ми проводимо політику розширення – єдиний найкращий інструмент для возз’єднання континенту. Ця політика перетворила Європу на найбільший у світі ринок і надала динамізму європейській економіці. А сьогодні, здається, хтось хоче дати зворотній хід цьому прогресу і зупинити розширення.
Сюжет розвитку Європи, мрії Черчілля, Рузвельта й Трумена, які пізніше перейняв і відстоював Гельмут Коль, – полягає в об’єднаній, вільній і процвітаючій Європі. Коли впала Берлінська стіна, не стало тиранії. Мільйони пригноблених змогли вільно говорити, діяти і творити. Сплеск творчої активності, яка відродилася на Сході, все ще пульсує й поширює енергію по всій Європі. Ось в чому полягає європейська мрія – в надії. Розширення – це політика, яка дає нашим європейським братам і сестрам на окраїнах Європи надію, і змушує, попри ризики, бути сміливими, продовжувати реформи і політичну трансформацію.
Розширення стосується не політичної еліти, а європейських громадян. Воно завжди мало на меті покращення життя громадян в Європі. Легко відкинути наших східних сусідів, зважаючи на їхніх лідерів. Єврократи з великим «его» відкидають перспективу того, що Україна, Грузія чи Азербайджан можуть одного дня стати повноцінними членами родини ЄС. Вони критикують їхніх лідерів і їхні системи: забагато корупції, замало політичного плюралізму і надто повільний темп економічних змін.
Можливо, сьогодні все це правда, але розширення – справа завтрашнього дня. Мати стратегію означає мати бачення, а в ЄС немає стратегії щодо Сходу, і це говорить про відсутність бачення того, якою повинна бути Європа в 2030 році. У вражаючому фільмі «Життя інших» ("The Lives of Others"), один із персонажів ламається, спостерігаючи за руйнуванням людської душі режимом Штазі у Східній Німеччині. Тиранія вбиває надію. Коли в житті людей не стало надії, держава перемогла. Залізний кулак убивчого режиму став притулком для порожніх душ.
Європа повинна розробити для своїх східних партнерів новий проект документу, в якому буде прописано інтегрований підхід, що має на меті створення Європи 21-го століття: цілісної, об’єднаної і вільної.
Ми розпочали цей проект у 1940-х роках, незадовго після завершення Другої світової війни. Великий прорив відбувся у 1990-х роках з падінням «залізної завіси», що потім призвело до «вибухового» розширення у 2003 році – першого у своєму роді – коли 10 країн Центральної і Східної Європи вступили до ЄС. Наше наступне завдання – завершити цей сюжет, тобто прийняти до Європи Туреччину, балканські та східноєвропейські країни.

Джерело: Борут Ґрґіч, The Wall Street Journal, Іноземна преса про Україну, http://inozmi.glavred.info/