23 травня виповнюється 130 років із дня народження головного отамана і голови Директорії УНР Симона Петлюри.
Існує думка, що цю історичну особистість і досі недооцінили – навіть порівняно з тими ж Грушевським та Винниченком, які також активно брали участь у національно-визвольних змаганнях початку минулого століття. Щоправда, на відміну від Петлюри, вони не встояли перед спокусою співпраці з радянською владою.
Офіційна історична наука та пропаганда СРСР не скупилася на прокльони Петлюрі. Можливо, тому у його рідному місті – Полтаві - і досі перемагає думка тих, хто вважає, що не варто будувати пам’ятника земляку. Далеко не кожний офіційний чиновник області і особливо обласного центру насмілюється принести квіти до скромної дошки на будинку Аграрної академії. Напис на ній нагадує, що колись тут у Духовній семінарії навчався Симон Петлюра.

Петлюра - Полтава
Останнє , що залишалося від спадку родини Петлюрів – конюшні. Його батько чи то орендував, чи мав власних 12 коней, яких використовували, кажучи сучасною мовою, як таксі. Справа візниці давала певний прибуток. Принаймні, Симона відправили на навчання спочатку до бурси, а потім до Полтавської духовної семінарії. ЇЇ не закінчив, виключили через революційну діяльність. Став членом Революційної Української Партії.
Доктор історичних наук Валерій Сергійчик минулого року працював у Державному архіві Кубанського краю Росії. Там ознайомився із даними, які лише нещодавно стали доступними для широкого ознайомлення. Зокрема, знайшов подробиці про перебування на Кубані після виключення з Полтавської духовної семінарії Симона Петлюри:
“На Кубані Петлюра залишив помітний слід. Він чи не перший долучився до написання історії українського козацтва на Кубані, до історії кубанського війська. Він перший розбирав ці історичні документи, що лежали десятками років. І він за дорученням відомого діяча Кубані Федора Щербини фактично заклав основи для написання потім Щербиною відомої праці”.

Від віри у російську демократію до самостійництва
Ідею Соборної України Симон Петлюра підтримував задовго до 1917 року. Звичайно, мрії про включення до неї тієї ж Кубані - не могли викликати захоплення у росіян. І тим більше – прагнення Петлюри здобути незалежність для України. Хоча, на початку революційної діяльності він був соціалістом, який вірив у російську демократію.
Симон Петлюра був серед тих, хто безпосередньо був причетний до ухвалення акту про злуку 22 січня 1918 року. Очоливши через рік Директорію Української Народної Республіки, він отримав практично диктаторські повноваження. Намагався діяти рішуче, зокрема, і з наміром відновити український дух. Доктор історичних наук Ярослав Калакура звертає увагу на один із наказів Петлюри:
“Петлюра пропонує забезпечити необхідною національною літературою військові бібліотеки, щоб люди могли вивчати, щоб світогляд козака виховувався на почуттях любові до України” .
Диктаторськими можливостями Петлюрі користуватися було важко - практично з усіх боків атакували внутрішні та зовнішні вороги. Зокрема, його звинувачують у тому, що віддав Західні землі Польщі в обмін на її допомогу у поході на Київ проти більшовиків. Похід відбувся, але невдало. Петлюра опиняється в еміграції .
Смерть у Парижі
У 1926 році у Парижі його застрелив анархіст Шварцбард. Вважали, що це була помста за єврейські погроми, що відбулися, начебто, за наказом Петлюри. Чимало дослідників не визнають такої провини, серед доводів – створення за наказом Голови Директорії УНР Петлюри спеціального закладу, який опікувався єврейськими справами. Чимало припущень, що вбивство – це операція спецслужб Радянського Союзу, адже навіть в еміграції Петлюра активно займався саме антирадянською діяльністю.
Доктору історичних наук Володимиру Пащенку ще на початку 90 років минулого століття так і не вдалося знайти серед мешканців Полтавщини людей із прізвищами Петлюра:
“Мені вдалося у повному зібранні творів Сталіна знайти його дуже негативні висловлювання щодо Петлюри, ще коли Сталін був народним комісаром з національних питань. У 30-х роках, зрозуміло, що при такому ставленні більшовицької системи до самого імені Петлюра, доля родичів могла бути лише одна”.
Але точно відомо, що численні родичі Голови директорії УНР загинули у лещатах сталінських репресій, у тому числі три рідні брати та три рідні сестри.

У Полтаві все ще точаться дискусії:
Будувати чи ні пам’ятник землякові? Чимало істориків дивується, що особистість Симона Петлюри і нині зазнає чимало гострих оцінок, проте важко знайти людей, які хоча б щось читали про нього і тим більше знайомилися з його спадщиною.
Нині вже зібрано 5 томів документів, які складалися особисто Петлюрою, а також його численних історичних та літературно-критичних праць. Зокрема, його рецензію на Біблію, яку надрукували у Лондоні українською мовою. Все це вже видається. Отже, можливо, у майбутньому на нас чекає більш спокійне обговорення питання увіковічення пам’яті Симона Петлюри.

Анатолій Мішин, для Бі-Бі-Сі, Полтава, http://www.bbc.co.uk/ukraini....t.shtml