Сумна звістка прийшла з Івано-Франківська. 18 червня 2009 року завершив свій життєвий шлях великий українець, ветеран національно-визвольної боротьби та активний учасник розбудови Української держави Орест-Методій Дичковський.
Він народився 14 серпня 1930 р. в селі Перегінськ Рожнятівського району Івано-Франківської області в родині священика о. Дичковського Миколи Омеляновича та вчительки Дичковської-Попович Анни Андріївни. Родина виховувала дітей в дусі свідомого українства. Тринадцятирічний хлопець вступив до юнацької сітки ОУН, а у 1944 р., видавши себе за повнолітнього, став вояком Української повстанської армії, служив спочатку стрільцем 3-го рою 3-ої чоти сотні Хмеля, пізніше – у сотні Заморського в курені Промінь, псевдонім – Кривоніс.
З грудня 1944 р., враховуючі непересічні здібності, його переведено на роботу в службу безпеки ОУН. Після перепідготовки у 1945 році служив у відділі розвідки. Цікава деталь біографії – у кінці 1946 - першій половині 1947 рр. він брав участь у допомозі голодуючим із Східної України, перешкоджав спробам комуністичної спецслужби використати голодомор для розпалювання ворожнечі одних українців з іншими.
3 серпня 1947 р. арештований спецбоївкою радянської держбезпеки і вже 21 жовтня 1947 р. засуджений до 25 років виправно-трудових колоній. Молодому патріоту було не соромно згадувати це засудження. Він стійко витримав слідство і суд, його мовчання врятувало життя багатьом соратникам. Від смертного вироку Ореста-Методія врятував вік – 17 років.
Характерно, молодий Дичковський, під час перебування у радянських концтаборах (Печорлаг, Мінлаг та ін.), був активним членом табірного підпілля (ОУН-Північ). Маловідомий факт: в умовах спланованого комуністичною владою переслідування євреїв на початку 50-х років в СРСР, він з соратниками-бандерівцями захищав їх від цькування та вбивств кримінальниками, яких заохочувала табірна адміністрація.
У 1956 році звільнений по указу про малолітніх. Повернувся на Україну, але через півроку через переслідування КДБ був змушений поїхати на крайню північ. З 1957 року проживав в м. Інта Комі АРСР, працював фельдшером.
В 1971 р. повернувся в Україну. Пройшов шлях від водія до начальника авторемонтних майстерень Інституту нафти і газу. 1986 року працював в Тамбейській нафтогазоекспедиції. В 1987 р. вийшов на пенсію.
Він ніколи не припиняв української діяльності і, звичайно, активно включився у національно-визвольну боротьбу кінця 80 - початку 90 рр. У 1990 р. став організатором Всеукраїнського братства УПА, керівником його наукового відділу. Завдяки Оресту Дичковському у 1992-2002 рр. організовано цілий ряд міжнародних, всеукраїнських наукових конференцій про національно-визвольну боротьбу в 20–50-х р. в Україні, які проводилися у Києві, Львові, Івано-Франківську. Його допомога й порада сприяли розпочати успішну наукову кар’єру та зайняти патріотичну позицію багатьом історикам із Східної та Центральної України. А головне відчути себе українцями. Допомагав він і чернігівцям.
Орест-Методій Дичковський у 1995 р. організував благочинний культурно-освітній фонд ім. Й. Сліпого. Як голова фонду разом з Івано-Франківською обласною радою, став співзасновником Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату. Він працював його директором до 2000 р., а далі й до самої смерті очолював Наглядову раду ліцею. Так здійснилася його мрія створити навчальний заклад для підготовки української керівної еліти. І справді, його вихованці успішно продовжують навчання у кращих вищих навчальних закладах країни, починають свою кар’єру в органах влади – формується молода українська генерація влади в Україні.
Був членом, а з 2006 р. головою Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. Послідовно боровся за демократичний й національний, європейський розвиток нашої держави, учасник Помаранчевої революції 2004 р.
Нагороджений медаллю Захисник Вітчизни в 1999 р. та орденом за заслуги ІІІ ступеня в 2005 р.
Здолати всі випробування йому допомагала щира віра в Бога і Україну, її світле майбутнє. Як справжній українець він був зразковим, люблячим й любимим чоловіком, батьком, дідом, а боротьба за Україну не заважала йому дбати про родину та її добробут.
Тільки завдяки таким великим українцям як Орест-Методій Дичковський в Україні є все добре, успішне, що ми маємо. Пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях. Слава Тобі, народний Герою України!

Вічна пам'ять.

Друзі, колеги, колектив веб-сайту «Європейська Україна» – Сергій Бутко, Олександр Майшев, Ольга Чернякова, Олена Тополь, Сергій Черняков.