Візит українського прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до Люксембургу на засідання Ради співробітництва Україна-ЄС наочно продемонстрував: Україну в ЄС більше не розуміють, та, власне й не хочуть. На фоні реальної, а не уявної боротьби з економічною кризою займатися “розвагами” на кшталт гадання на кавовій гущині щодо того, що нового “викинуть” політики в Києві, не хочуть ні в одній з 27-ми європейських столиць. А відтак, і сам візит виявився для української сторони абсолютно порожнім.
Про зацікавленість європейців Україною можна було судити вже з прес-конференції за підсумками засідання Ради співробітництва: на неї прийшли лише українські журналісти (більша частина з них, при цьому, прилетіла в одному літаку з Тимошенко), один російський, один чеський та один журналіст від Reuters. І це ще не найгірший варіант, оскільки буквально за тиждень перед цим на оголошену прес-конференцію за підсумками засідання на рівні міністрів Трійки ЄС-Україна у сфері юстиції, безпеки та свободи, що також проходило в Люксембургу приїхав взагалі лише кореспондент УНІАН. Пояснень такої високої “популярності” України в Європі, яку можна порівняти хіба що з популярністю країн Африки (та й то не всіх), можна знайти безліч. Але головна причина – абсолютна втрата розуміння процесів, що відбуваються, в першу чергу, в політичному житті Києва. В цьому контексті не можна не згадати слова Президента Єврокомісії Жозе Баррозу, сказані ним про Росію та Україну на початку січня цього року в самий розпал чергового газового конфлікту. Тоді голова виконавчої влади ЄС порівняв політиків у Москві та Києві з африканськими лідерами за їхню нездатність не лише знайти порозуміння, а навіть вислухати одне одного. На жаль, ці слова, принаймні, відносно українського політикуму стали пророчими.

Усі останні події всередині країни, в тому числі, переговори між Тимошенко та Віктором Януковичем, які полягали попри всі запевнення сторін не в пошуку шляхів подолання економічних проблем, а в забезпеченні персональних гарантій одне одному не пройшли непоміченими в Європі. І хоча місцеві політики не мають звички коментувати внутрішні процеси в третіх країнах, однак висновки для себе вони зробили: очікувати конструктивного діалогу від нинішньої української влади не варто, а відтак, - потрібно забезпечити те, що необхідно для нормальної роботи європейської економіки: стабільне постачання газу. Навіть, якщо за це потрібно дати навзаєм якісь дрібнички для внутрішнього пі-ару української еліти, яка знову зібралася на вибори. Цього разу такою дрібничкою став Порядок денний асоціації – новий практичний інструмент співробітництва між Україною та ЄС, якій замінить План дій. Насправді, цей документ абсолютно не вартий його схвалення на рівні прем’єр-міністра, оскільки є нічим іншим, ніж звичайним робочим документом, для якого достатньо погодження сторін в робочому порядку. Однак, внесення його до порядку денного засідання Ради співробітництва відбулося саме за наполягання українських дипломатів. І хоча сам документ і має певну цінність для двосторонніх відносин, зокрема, в контексті того, що перед Україною в ньому визначено ряд пріоритетних заходів, які мають бути здійснені до набуття чинності нової двосторонньої угоди про асоціацію, однак найбільша його вартість полягає в можливості приписати собі нові заслуги на шляху євроінтеграції, чим, власне, і не забула скористатися український прем’єр. “Це - ключовий документ, який був сьогодні затверджений і який, по суті... піднімає нашу співпрацю на принципово новий рівень”, - сказала Тимошенко.

Про відсутність важливих месиджей з засідання Ради співробітництва свідчить і той факт, що комісар ЄС з питань зовнішніх відносин та Європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер так і не вийшла на прес-конференцію: табличку з її прізвищем прибрали зі столу президії буквально за кілька хвилин до початку. Офіційні версії звучать правдоподібно, мовляв, у комісара були інші зустрічі, а засідання Ради затягнулося. Але ж, якби пані Беніті і справді було би чого сказати, вона прийшла б хоч на 5 хвилин для вступного слова, як це бувало в минулому...

Втім, навіть в питанні постачання газу Європа вирішила більше не покладатися на Київ. Жадібність та неосяжний рівень корупції в українській владі змусили Єврокомісію шукати інші шляхи розв’язання проблеми, ніж надання кредитів “Нафтогазу” хоч і під ринкові відсотки, як про це просила Тимошенко. Вже у четвер, 18 січня, Баррозу представить лідерам 27-ми європейських країн проект, згідно з яким європейські енергетичні компанії матимуть можливість закупити російський газ і оплатити його зберігання в підземних сховищах газу України з тим, щоб взимку покрити свої видатки, продаючи його на спотовому ринку. Попередньо цю ідею він вже обговорив з представниками ряду найбільших компаній Європи, в тому числі Eni, E.ON, OMV, Centrica, MOL, Gasunie та Gaz de France.

Європейським політикам, які насправді знають, що таке довіра виборців, і як легко її можна втратити насправді дуже важко зрозуміти українських колег. Як, наприклад, можна одночасно говорити на кожному кроці про важку кризову ситуацію в країні і водночас летіти в Люксембург на дорогому Іл.-62 із 30-ма членами офіційної делегації та двома екіпажами загальною кількістю 18 осіб на борту, як це зробила Тимошенко? Як можна готувати будь-які серйозні законодавчі, а тим більше, економічні реформи підпільно? Як можна просити грошей в МВФ і водночас не виконувати підписані з фондом меморандуми? Як можна декларувати жебрацькі зарплати, одягаючись при цьому в найдорожчих бутіках? І таких “як” дуже і дуже багато. В Європі вже давно зрозуміли найголовніше: українські політики готові здати будь-які інтереси країни за пацьорки, які яскраво блищать, додають рейтингів, але реальної користі країні не приносять; пацьорки, які не шкода віддати, а точніше за дорого продати на переговорах, як свого часу це робили работорговці, купуючи за безцінь рабів в Африці. Спрощення візового режиму, угода про асоціацію, Порядок денний асоціації – все це блискуче намисто, яке, немов один з останніх Генсеків СРСР Леонід Брежнєв медалі Героя, начепили на себе всі, хто хоч трохи був причетний до переговорів з ЄС, насправді не вартують і десятої частини зроблених у відповідь політичних та економічних поступок. Однак, зовнішній вигляд для українських політиків поки набагато важливіший за внутрішній зміст. А відтак, чекати зміни ставлення до України з боку Європи не варто.

Сергій Воропаєв.
Джерело: УНІАН, http://eunews.unian.net/ukr/detail/191406