Кажуть, що колишній соратник Мазепи, а потім вірний царю Петру І ніжинський полковник Гнат Галаган, коли московські війська підійшли до Запорізької Січі, запропонував козакам скласти зброю, пообіцявши: вони залишаться живими. Але то була пастка, про яку не знав і Гнат. Російські вояки посікли козаків на капусту. Звідси й прокляття до сьомого коліна (на якому рід Ґалаґанів по чоловічій лінії перестане існувати) за зраду...

Життя, попри все, триває
Син Гната Григорій, теж полковник і відомий меценат (саме він заснував в Україні в Сокиринцях тепер Срібнянського району першу кредитну спілку, де люди могли брати позики, також відкривав школи та гімназії), тяжко переживав цю історію. Згодом він оселився у своєму маєтку в Сокиринцях і рідко звідти виїздив.
Сьомий нащадок Гната Ґалаґана Павлусь справді помер у шістнадцять років. На тому чоловіча гілка роду обірвалася. Але залишилася його сестра Катерина, котра вийшла заміж за графа Ламсдорфа, у них народилося троє синів. І починається новий поворот життя. Щоправда, вже в еміграції, опісля революції.
На довгий час про цю родину на батьківщині забули. В емігрантських сім'ях теж нічого не розповідали своїм дітям. Можливо, пам'ятаючи, як три сестри Єлизавета, Марія та Катерина, повіривши радянським обіцянкам, поїхали до Москви і щезли в 30-х роках минулого століття чи то в таборах, чи то були розстріляні... Але все має повертатися на круги своя. Історія відомої родини через роки й роки знову стала публічною. На Чернігівщині вже побувала американка Єлизавета, онука сина Катерини Ламсдорф-Галаган Миколи. Також — її троюрідна сестра Анна, котра живе у Франції.

Хто приїхав?
Михайло Ламсдорф-Галаган, онук сина Катерини Павла (мешкає у Франції). З ним — племінники Рита і Георгій та одинадцятирічна донька Георгія Лео. Вони живуть в Іспанії, в Барселоні. Саме з ними й відбулася зустріч у Чернігівському художньому музеї.
Розбиратися в генеалогічному древі Ґалаґанів досить нелегко. Адже йому вже скоро 300 літ. Певної плутанини додають імена. В роду (від Гната Ґалаґана) п'ять Катерин, чотири Григорії, три Павли, дві Єлизавети і дві Марії. Цікаво, що зовнішня схожість передається через віки — наприклад, Георгій, котрий випадково сів під портретом Григорія Павловича Галагана, виявився неймовірно подібним до свого предка у шостому коліні. Так само й Рита схожа на Марію Галаган, матір Катерини, на старовинному портреті. А лишень подивіться, який цікавий у цих людей родовід. Серед прізвищ, що з ними поріднилися Галагани, —Дарагани та Кочубеї (українські поміщики), Дуніни-Борковські (хто не знає одіозного чернігівського полковника, котрий, кажуть, знався з нечистою силою), Розумовські (нащадки гетьмана), Трубецькі (російські дворяни), Ламсдорфи (ця графська родина за кордоном навіть влаштовує кожні три роки з'їзди Ламсдорфів).

У Чернігівському художньому музеї зберігається колекція портретів Ґалаґанів. І музей опікується
історією цієї знаменитої в Україні родини. Директор Ірина Ральченко разом зі своїми співробітниками завжди радо зустрічає гостей. І сама Ірина теж побувала у Франції.
Цього разу Михайло Ламсдорф-Галаган вдруге завітав на Чернігівщину.
Якось він знайшов мемуари свого діда, прочитав їх, пройнявся історією сім'ї та почав шукати Ґалаґанів у світах... Нині ці мемуари, впорядковані Михайлом, видані французькою мовою. А можливо, будуть видруковані і в Чернігові.

Які вони, графи Галагани-Ламсдорфи?
Ясна річ, без фраків та кринолінів. І навіть — не від Кардена чи Армані. Вдягнені просто й зручно. Михайло у світлій сорочці і легкому взутті. Георгій у бежевому костюмі й легких шкіряних червоних франтуватих черевиках. А Рита з Лео—у футболках та джинсах. Ночували вони у готелі «Придеснянському» у двох звичайних номерах. Просто й скромно, як і личить аристократам. Обідали в «Колибі». Українська кухня сподобалася. Перекладала гостям на всі три мови (англійську, французьку й іспанську) відомий у Чернігові фахівець Клавдія Тищенко.
Найбільше від гостин вражень у одинадцятирічної Лео. Мама в неї іспанка, тому дівча все сприймає захоплено і не приховує цього. Георгій був мовчазний, можна сказати, шокований такою могутньою історією. В Іспанії він займається страхуванням. Жив, як кажуть, собі спокійно. І раптом — де не взялися Ґалаґани, Ламсдорфи, а потім і ностальгія за тим, що існувало глибоко в генах.

Михайло ж, котрий тут удруге, почувався легко й комфортно.
— Я довгий час займався туризмом, нині, як у вас кажуть, на пенсії (усміхається. — Авт.) — Михайло говорив чистісінькою російською. — Тому можу трохи допомогти Сокиринцям. У вас узагалі величезний туристичний потенціал. Ті ж самі Качанівка, Тростянець... Ми збираємося побувати й там. Але найдовше пробудемо в рідних Сокиринцях. Приїхали на тиждень. Нас ще запросили до Прилук, де в музеї теж зберігається історія нашого роду.
Рита у себе на батьківщині в Барселоні — фотожурналістка.
— Як почуваються в Іспанії видання в умовах тотального Інтернету? — спитала в неї.
— О, дуже складно. До кризи в мене була стабільна робота. Нині я вільна фотожурналістка. Оскільки вже маю ім'я, то почуваюся нормально. Іншим же журналістам скрутно.
Дізналися також, що Рита впорядкувала кілька книжок своїми ілюстраціями, також у неї були й персональні фотовиставки.

Ще один штрих. Гостини Галаганів на батьківщині відродили меценатство. Скажімо, Олександр Хлєбов, господар ПСП «Сокиринське», котрий також приїхав на зустріч, допомагає і місцевому ліцею, котрий розташувався в Сокиринському палаці, й музею. Нині тут вже оформляється третя кімната Галаганів. Копії відомих картин виготовляються за сучасними технологіями. Далі черга за парковою скульптурою. Можливо, знайдеться й меценат, аби відродити повну колекцію картин Ґалаґанів у Чернігівському художньому музеї?
Олександр Тимошенко, проректор Чернігівського педуніверситету, прийшов на зустріч з багажем своєї дисертації. У ній він досліджував історію родини Ґалаґанів, має безліч невідомих раніше фотоматеріалів. А ще розповів нащадкам невідомі сторінки життя їхніх пращурів.
То що, українці усіх країн, єднаймося?

Людмила Пархоменко.
Джерело: газета «Вісник Ч», №29 (1209).