23 липня за церковним календарем – Преподобного Антонія Печерського, начальника всіх руських ченців, засновника Києво-Печерської лаври та Антонієвих печер у Чернігові.
Народився Антипа, саме так звали Антонія у світському житті, у 983 році в літописному Любечі. Як згадується у Києво-Печерському патерику, він рано пізнав світло християнської віри і все своє життя прагнув жити за заповідями Божими. Ще в юнацькі роки в рідному Любечі він викопав свою першу печеру, бо не зміг жити серед суєти, як писав Нестор літописець.
Згодом він за допомогою Божого провидіння відправився у далекі мандри до Афону в Греції. «І відправився він на Святу гору, – розповідає літопис, – і побачив там монастирі, і обійшов їх, полюбив чернецтво, і прийшов в один монастир, і вмовляв ігумена, щоб постригли його у ченці. Той послухав, постриг його, дав йому ім‘я Антоній». Антоній довгий час жив у печері біля Єсфигменського монастиря. Традиції афонських печерних монастирів були закладені ще в перші століття християнства, вони відрізнялися особливою строгістю та аскетизмом. Згодом за наполяганням настоятеля монастиря Антоній повертається на Русь.
Після смерті Володимира Хрестителя між його синами розпочинається жорстока міжусобна війна. Не в змозі дивитися на ці криваві події Антоній знову повертається до Афону, де згодом приймає схиму.
У 1028 році він повертається до Києва, щоб нести світло православної віри на давньоруські землі. Антоній шукає місце де б оселитися. Він ходив по монастирях, яких було чимало в Києві, але жодний з них не відповідав уявленню Антонія про печерну обитель. Адже ктиторські монастирі прославляли засновника-князя, а не були «...поставлені сльозами, постом та молитвою...». Тому він оселився у дніпрових хащах у печері Іларіона під Берестовим і там прожив кілька років перебуваючи у пості «…вживаючи хліб сухий і той через день, та води випиваючи в міру і не даючи собі спокою ні вдень, ні вночі, перебуваючи у праці та молитвах». Для чого повинен був цей духовний подвиг? Можливо це була єдина доступна та зрозуміла для грубого язичницького осередку мова, адже потрібно було голосно кричати, щоб розбудити сплячого. Народ, який нещодавно прийняв християнську віру, наочно бачив на прикладі подвижників, що є сила духу, що плоть можна приборкати і підкорити заради високих цілей.
Слава про праведне життя розійшлося по Києву. Саме тоді до Антонія прийшов благочестивий Феодосій та ієромонах Никон. Навіть київський князь Ізяслав зі своєю дружиною узяв у Антонія благословення та звернувся до нього з проханням молитовного заступництва. Коли кількість ченців збільшувалась, були розбудовані печери та влаштовано церкву. Антоній призначив ігумена, а сам усамітнився. За Печерською горою викопав нову печеру, яка поклала початок Ближнім печерам.
Але буремні події 1068 року змінили життя Антонія. Після поразки київського князя Ізяслава на річці Альті спалахнуло повстання у Києві. Ізяслава обурені кияни вигнали за межі міста. Київським князем став полоцький князь Всеслав. Але Ізяслав при підтримці польського короля Болеслава Хороброго повертає свою владу. Розпочалася активна розправа з повсталими. За літописом Ізяслав «перебив киян, які звільнили з темниці Всеслава, числом 70 чоловік, а інших осліпив, а ще деяких без вини і суду посік і згубив».
Гнівається київський князь і на Антонія за те, що той вів справи монастирські із Всеславом та за постриг двох наближених до Ізяслава людей: Варлаама, сина великого боярина Іоанна та Єфрема, євнуха княжого. Антоній розуміє, що потрібно шукати захисту та підтримки, яку він знаходить в особі чернігівського князя Святослава Ярославича. Давній суперник київського князя запрошує Антонія у 1069 році до Чернігова. Вночі Антоній їде з Києва. Спочатку він прибуває до Єлецького монастиря, заснованого Святославом, але Антоній Печерський обирає більш усамітнене місце на Болдиних горах. На схилі гори він викопав печеру, яка поклала початок печерному Богородичному монастирю у Чернігові. Він наслідував традиції печерних афонських обителей, де мешкали ченці-відлюдники. У 1072 році Антоній повертається до Києва, де через рік він помирає і поховали його на території Ближніх печер Києво-Печерської лаври.
Монастир у Чернігові проіснував до 1239 року. За часи монголо-татарської навали він був зруйнований. Ченці, за переказами, були вбиті, а відроджено старовинний монастир вже в 1649 році на кошти сподвижника Богдана Хмельницького славетного чернігівського полковника Стефана Подобайла.
Ще на початку ХІХ ст. біля входу до печер ріс велетенський тройчастий старий дуб, якого за переказами, посадив сам Антоній, а монголи намагалися зрубати його, але не змогли.
В цьому році виповнюється 940 років з часу прибуття Антонія Печерського до Чернігова та заснування печерного монастиря. З нагоди цієї важливої дати зусиллями наукових співробітників Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» планується проведення наукової конференції, де будуть відображені славетні сторінки з історії стародавньої обителі.

Олена Ванжула.
Джерело: "Чернігів стародавній"