Столична “порохова діжка”, хранителька всіх нечистот - Бортницька станція аерації не в змозі більше утримувати безперервний потік відходів життєдіяльності киян: днями вона “вибухнула”.
Земляну греблю на муловому полі №1 прорвало і на довколишні поля вилилося більше 1000 кубометрів осаду. Столичні чиновники швидко “зам’яли” ситуацію, мовляв, локальний прорив оперативно ліквідований і загрози водам Дніпра витік не становить. Про те, що це була найбільша аварія з дня введення станції в експлуатацію (1965 рік!) влада промовчала. УНІАН відвідав БСА, щоб дізнатися про наслідки прориву і сьогоднішню ситуацію на станції.
Їдемо на місце аварії. Про наслідки прориву тут нагадує хіба що свіжонакидана глина, яскраво виділяючись на тлі порослої травою греблі, та невисохлі калюжі осаду неподалік.
- Зазвичай перед проривом починаються дрібні протоки, сочилася вода, а тут не було нічого, - розповідає про аварію начальник Бортницької станції аерації Володимир Бражник. - О 7 ранку рвонуло, одразу помітили, підігнали КАМАЗи 15-тонні, екскаватор, бульдозер. Добре, що кар`єр поряд з полями, де землю можна було брати. Почали насипати пісок у мішки і ними закривати витік, але був такий потік, що їх просто відкидало.

На 10 годину ранку прорив вдалося зупинити. Але назовні встигло вилитися 1000 кубометрів осаду.

Ні на які сільгоспполя вони не потрапили, - запевняє Бражник, обурюючись у відповідь на прочитану в пресі інформацію. - Це охоронна зона станції, там просто росте трава. Ніякої шкоди ні сільському господарству, ні населенню завдано не було.
- А якби осад до Дніпра потрапив? Деякі експерти кажуть, що це була б екологічна катастрофа, - запитую у Володимира Сергійовича.

- Греблі поля розташовані за 25-30 км від Дніпра. Потрапити до Дніпра відходи ніяк не можуть. Хіба що прокласти трубопроводи просто з полів до Дніпра.

Але все це не означає, що Володимир Сергійович применшує наслідки прориву.

- Такої великої аварії у нас ще не було з початку експлуатації станції в 1965 році. За два останні роки було 29 дрібних протічок. Але така велика – вперше. Це свідчить про те, що до того насичена земля під греблями цими осадами, що вона може рвонути у будь-який момент. Це бомба сповільненої дії, причому дуже велика – близько 2,5 мільйонів кубів. І немає ніякої гарантії, що завтра не прорве в новому місці.

Мулові поля, а у володінні БСА їх три, зовні не виглядають небезпечними. Відстійники з буйною рослинністю, серед якої видно чагарники диких конопель. Але це тільки видиме затишшя. Щодоби сюди закачується 12 тисяч кубометрів опадів, рівень нечистот безперервно збільшується, і земляні греблі просто не витримують таких об`ємів продуктів життєдіяльності киян. Плановий об`єм трьох полів - трохи більше 3 мільйонів кубів, а на сьогодні закачано вже більше 9 мільйонів. Кудись же треба подіти всі нечистоти столиці, а БСА - єдина система очисних споруд стічних каналізаційних вод Києва.

- На другому муловому полі, яке теж наповнене вщерть, а греблі подекуди підсипані в ручному режимі, у будь-який момент може статися прорив, і тоді вже всі осади підуть в зону с. Ревне Бориспільського району, - розповідає Бражник. - До аеропорту, звісно, може і не дійти, але там вже 100 метрів до сільгоспугідь. А якщо весь вміст поля виллється, то літати буде погано - слизько дуже на злітній смузі.

В ідеалі, осади на мулових полях повинні осідати, підсихати і за 1,5-2 місяці вивозитися, а на їх місце заливатися нові відходи. За радянських часів так і було - ними удобрювали поля. Але в 1980 році Бориспільська СЕС виявила в осаді важкі метали і вивіз заборонили. Відтоді поля працюють як накопичувачі. Хоча експерти кажуть, що для лісового господарства таке добриво не зашкодить. Натомість за словами Бражника, лісники їх брати відмовляються, мовляв, наші дуби і ялини не потребують добрив. А ось італійці висушують осад і пускають на цементні заводи, виготовляють цемент.

І МінЖКГ і столична влада в курсі, що всі три блоки очищення стічних вод і допоміжних цехів станції відпрацювали свій амортизаційний ресурс в середньому на 90% і потребують реконструкції та модернізації. Розмови про реконструкцію БСА ведуться з 2000 року. Але майже десяток років так і залишаються розмовами.
У 2007 році був розроблений проект підсипки гребель для полів №1 і №2. (На полі №3 зберігаються радіоактивні осади, які були закачані після Чорнобильської катастрофи і законсервовані, більше воно не використовується). Проект коштував 29,9 мільйонів гривень. Почали з поля №1. Але гроші, спочатку виділені на проект, швидко закінчилися, оскільки в процесі довелося збільшувати спочатку заплановану основу греблі до 9 метрів і висоти до 6 метрів. Один бік поля №1 залишився непідсипаний - там проходить єдина дорога, якою щодоби завозять зміни робітників на станцію, інакше туди не дістатися. От саме на цьому відрізку дороги і стався останній прорив. Для будівництва нової дороги необхідно 8-10 мільйонів гривень. А вартість всього проекту зміцнення греблі тепер уже обійдеться в 140 мільйонів гривень.

- Якщо навіть греблі зміцнити, то ми зможемо качати туди осад ще два-три роки. Їх рівень підніметься на 2-3 метри, і якщо вже звідти “рвоне”, тоді вже ніякими мішками не допоможеш, - упевнений Володимир Сергійович.

Вирішенням проблеми може бути тільки створення заводу для спалюванню осадів. Але донині немає навіть його проекту. А загальна орієнтовна сума реконструкції БСА - 420 мільйонів євро. Поки що про таку реконструкцію керівництву станції можна тільки мріяти. Фінансування останнім часом тільки скорочується.

- Київводоканал грошей взагалі не одержує. Замовником всіх робіт на БСА виступає Головне управління комунального господарства Києва. Гроші одержує управління, вони знаходять замовника, вони його фінансують, нашу справу тільки надати об`єкт, ми навіть не можемо виконувати ніяких контролюючих функцій, - пояснює Бражник.

Кілька років тому данці погодилися за свої гроші надати для станції нове устаткування. Сказано – зроблено. Міській владі потрібно було тільки встановити його. 20 мільйонів на установку витратили, а в експлуатацію так і не запустили через будівельні недоробки.
А ще на підприємстві кадровий голод: немає механіків, електриків, інженерів, технологів, метрологів. А 85% начальників цехів – пенсіонери. І зміна їм не передбачається. Молоді люди відмовляються йти на станцію через низькі зарплати. “Навіть якщо буде проект, хто ж його впроваджуватиме?” – риторично запитує Бражник.

- У нас зараз скрізь ведуться політичні ігри, - обурюється начальник БСА. - Вводять нові тарифи, прем`єр-міністр закликає народ не платити по них. А за рахунок чого ми тоді подаватимемо воду? Ціну на газ підняли, на реагенти зросла в 5-6 разів, запчастини подорожчали, устаткування подорожчало, а вода, виходить, просто так собі йде. Чомусь Донецьк платить близько 4,5 гривень, Полтава платить, Луганськ платить, а киянам - 3,02 гривень - затяжко. А зарплата в два три рази вища, ніж у регіонах.

Ганна Ященко
Фото Олександра Синиці / УНІАН і прес-служби Київводоканалу
Джерело: УНІАН