Дайджест думок цікавих людей
Георгій БОВТ, російський політолог
“Уже цілком можливо уявити собі в кошмарному сні, як радітиме натовп, коли у програмі “Час” повідомлятимуть про успіхи воєнних операцій “проти хохлів”. Згадайте минулий рік і операцію у Цхінвалі...
З Україною до того ж у більшості російських політиків – усе серйозно. Безкомпромісно... Не дарма ж говорив свого часу наш “великий друг” Бжезінський: без України Росія - ніщо. З цією ідеєю більшість нинішньої політичної еліти Росії згідна. І ця більшість... досі не змирилася ні з українською державністю, ні тим паче з втратою Росією Криму й Севастополя. Ця більшість... не готова терпіти переповзання України у сферу впливу Заходу. Адже Захід, як і... століття тому, сприймається Москвою насамперед як суперник, часом ворог, часом конкурент - але ніколи як друг і товариш по єдиній цивілізації. У нас немає жодної єдиної цивілізації - ані з Європою, ані з Америкою.
Нинішній український президент Віктор Ющенко... ненависний нинішньому російському правлячому класу. У цій неприязні... багато особистісного, суб’єктивного... Але боюся, в Україні сьогодні взагалі немає жодного діючого політика з хоча би мінімальними шансами на популярність і на прихід до влади в самій Україні, який би в цьому сенсі задовольнив Москву... Не є такою і Тимошенко, з якою у нас хоча б є традиція розмовляти у спокійному й діловому тоні, причому не безрезультатно для обох сторін”.

«Кущі, які бачили Гітлера»
Євген СВЕРСТЮК, філософ, головний редактор часопису “Наша віра”
“Наші горопашні агітатори совкової школи уявлення не мають про національні постаті, про національне обличчя краю, про його духовних будителів і про світила на зоряному небі краю. Для них досить згадати Лесю Українку, яка написала «Лісову пісню» нібито «в улюбленому селі Колодяжному» (насправді «Лісову пісню» Леся Українка написала у Грузії)... А вже про Олену Пчілку, про Уласа Самчука, про В’ячеслава Липинського, великого математика Кравчука - про те «нас у школі не вчили»...
Тисячі екскурсоводів в Україні... затьмарюють свідомість людей примітивною лжеінформацією і недолугими легендами про зустрічі цариці Катерини з коханцями, про висаджені царицею алеї, і навіть про кущі, які бачили Гітлера. З великим соромом пригадую екскурсію по Вінниччині, де неодмінно вам покажуть мумію доктора Пирогова, з якого нерозумні нащадки зробили експонат для огляду, зігнорувавши християнські принципи і педагогічне вчення цієї видатної людини. А потім повезуть вас на узлісся - подивитися на уламки бетону з бункера, де нібито перебував Гітлер. У Німеччині збереглося багато будинків, що пам’ятають Гітлера, але не збереглося людей, які хочуть його пригадувати...
От ми й дивуємося, чому нам соромно слухати засідання обраних нами депутатів Верховної Ради, і чому досі стоять начищені до блиску пам’ятники учителеві світового тероризму. Чому раби ХХІ століття будують пам’ятник засновниці кріпацького рабства, блудливій цариці... Чому рецидивіст балотується в президенти України - з великою підтримкою мас”...

«Ні НАТО, ні «контрактної армії-2010» немає… Що навзамін?»
Єгор СОБОЛЄВ, Ганна БАБИНЕЦЬ
(бюро журналістських розслідувань «Свідомо»)
«Яку армію ми будуємо після того, як попередній план не вдався? Він базувався на двох ідеях - приєднатися до НАТО і створити 143-тисячну контрактну армію до 2010 року. Перше повинно було забезпечити допомогу найбільш потужних збройних сил на планеті. Друге – ефективне проти стихійних лих, прикордонних конфліктів і відбиття першого удару. Ні НАТО, ні «контрактної армії - 2010» немає. Що навзамін? З минулого року відповіді на ці питання готує Генштаб. Але… його ідеї зводяться до збільшення чисельності солдатів. Як правильно зазначили… військові аналітики Валентин Бадрак і Сергій Згурець, концепція гарматного м’яса не найефективніша в третьому тисячолітті…
Тема оборони не може не бути пріоритетом для мислячих людей в Україні. Створення боєздатних збройних сил не лише знизить ризики зовнішньої агресії… Справжня армія - природний вихователь еліти - нашого найбільшого дефіциту. Важка праця в жодній країні не приносить надприбутків. Звичка приймати рішення і нести за них відповідальність. І готовність до самопожертви за свою країну».

Джерело: "Високий замок"