Якщо на початку 2005 року здавалося, що реванш старої компартійної еліти, котра скомпрометувала себе в очах українського народу, і реставрація кучмізму в Україні – це справа цілком фантастична, то 2010 рік підтвердив, що за сюрреалістичної української політики це цілком можливо.
Не даремно екс-президент Леонід Кучма днями заявив: «Усе обнулилося. Я задоволений, що все повертається». Та й сам Віктор Янукович не приховує того, що цього моменту він чекав п’ять років. І якщо спробувати проаналізувати всі п’ять років діяльності Президента Віктора Ющенка, то можна зробити висновок: хоча самого Кучми при владі нібито й не було, але кучмізм ніколи нікуди не відходив.
Система реалізації влади по суті залишилася незмінною, а до ротації кадрів із кучминої політичної обойми лише додавалися кадри, котрі з якихось суб’єктивних причин подобалися самому Віктору Ющенку. Тобто принципи сервільності й особистої відданості головному носію реалізації влади діючого режиму залишилися фактично без істотних змін. Тому й таким провальним в усіх відношеннях виявилося саме президентство Ющенка.

Аватар Леоніда Кучми
Але, можливо, Леонід Кучма так неприховано радіє приходу до влади Віктора Януковича, коли в керівне крісло фактично повертається його аватар, що в очах екс-президента це геть перекреслює всі здобутки українського народу під час Помаранчевої революції. Можна сказати, що в 2004 році доля посміхнулася Україні, коли до влади прийшов патріот Віктор Ющенко. Але, як виявила дійсність, бути патріотом – цього замало. Адже потрібні ще знання та вміння працювати з людьми, котрі не зазирають тобі у рота, коли ти годинами розказуєш про трипільські горщики, з тими, хто готовий був підставити тобі плече, допомогти і, навіть, виконати за тебе твою роботу задля блага України, – але такі люди не були потрібні Президенту.
Найбільша біда самого Віктора Ющенка, що він і досі не зрозумів: доля висунула його на посаду, на якій він автоматично опинився в історичному просторі. І що всі його дії, за останні принаймні п’ять років, майбутні дослідники України будуть прискіпливо препарувати під мікроскопом історії. І запитання виникатимуть не дуже приємні для самого Ющенка – чому вийшло так, що український народ переміг під час Помаранчевою революції 2004 року, а Президент Віктор Ющенко розтринькав цю перемогу задля задоволення власних гіпертрофованих політичних амбіцій. Адже доля висвятила його на лідера великої європейської нації, а він фактично приватизував цю велику перемогу українського народу на свою власну користь.
Українці хотіли змін, а Ющенко і його команда запропонували їм недолугу імітацію діяльності, котра не принесла дієвих і видимих позитивних результатів. По суті це саме він своїми руками реанімував політично аватар Кучми Віктора Януковича, весь час намагаючись гласно і негласно залучати «донецьких» для своєї боротьби з Юлією Тимошенко. Віктор Ющенко, як і його команда, нічому не хотіли вчитися самі, але при цьому хотіли повсякчас учити інших. Та й освіта в Україні за Ющенка не дуже відрізнялася від часів Кучми. Адже виявлення власників фальшивих дипломів у ющенківській владі лише наочно підтверджує слова Вацлава Гавела, що корумпована освіта не може не породити корупцію пізніше, при працевлаштуванні.

Корумпована демократія
За часів президентства Ющенка в Україні цілком можна було говорити про небачений раніше ніде, крім «третього світу», вид демократії, котру можна визначити як «корумпована демократія». Адже не можна визнати того факту, що режим Ющенка мав багато рис, які притаманні демократичним устоям, але ніде в розвинутих країнах демократія не мала такого подвійного дна корумпованості. І саме небажання боротися з тотальною корупцією та непотизмом (бо ж, простіше, кумівством) в Україні не дозволило третьому Президенту перевести Україну на справді демократичні рейки. Адже не може бути одночасно ефективна держава і демократичною, і корумпованою.
Якщо в часи до більшовицького перевороту 1917 року в Україні успішно діяло «звичаєве право», котре надзвичайно знижувало рівень злочинності на її теренах, то тепер можна говорити, що на всіх рівнях в Україні присутня «звичаєва корупція», яка ввела прецеденти подвійної моралі ледь не до правил існування суспільства. Очевидно, що повністю викорінити корупцію надзвичайно важко. Але необхідність зменшення її до низького рівня є справою принциповою. Адже високий корупційний рівень не лише спотворює і погіршує стосунки між громадянами і державою, а й і між самими громадянами. Оскільки, якщо основним із постулатів демократії є принцип політичної рівності, то корупція в державному секторі саме ці нерівності збільшує.
Тобто, це лише ще раз підтверджує висновок, що і без прямої участі Леоніда Кучми кучмізм за часів президентства Віктора Ющенка з української політичної дійсності нікуди й не щезав. Лише набув інших, можливо, не таких явних форм і відтінків. Тепер же, після ймовірного реваншу висуванця Партії регіонів Віктора Януковича, прихований і напівзавуальований кучмізм знову виходить на політичну поверхню. Аватар Леоніда Кучми Віктор Янукович за прямої підтримки тих, хто складав кістяк кучмівського режиму, реалізуватиме політичний реванш.

Ковбаса в комплекті з тоталітаризмом
Великою мірою за Януковича проголосував «совок», котрий одночасно прагне змін, і водночас усе ще дуже ностальгує за дешевою ковбасою і горілкою радянських часів. Але все це в Україні вже було. Проте, чомусь ця частина електорату забула, що ця ковбаса подавалась у комплекті з тоталітаризмом і таборами для інакодумців. Та й дешеву ковбасу Янукович не зможе забезпечити своїм однодумцям, якби навіть і дуже захотів. Адже в його режиму просто не буде нафтодоларів генсека Леоніда Брежнєва.
Таким чином, об’єктивна неможливість для команди Віктора Януковича конвертувати у справи свої безмежні соціальні обіцянки виборцям, прогнозовано призведе до розчарування в ньому електорату, котрий поставив на нього. Щось схоже вже було: на політичного гуру Віктора Ющенка зразка 2004 українці перестали молитися в 2010 році. Втім, і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович – це «політичні діти» Леоніда Кучми. Тому кожен із них, від самого початку будучи інтегрованим у саму систему «розвиненого кучмізму», не може та й не здатен позбутися її політичних рудиментів.
На жаль, все те, що нині відбувається в Україні, не можна назвати демократією. Оскільки повторне винесення Януковича на гребні незадоволення президентством Віктора Ющенка на вершину влади за певних обставин може обернутися для українського народу не меншою трагедією, ніж вибір німців в 1933 році. Прихильність Ющенка в останній час до свого колишнього непримиримого опонента Януковича лише зайвий раз доводить, що він свого часу погано вчив історію. Адже і тоді, в далекому 1933-му, здавалося, що все це не всерйоз і ненадовго. Й тоді може трапитися так, що через декілька років українці будуть говорити про режим білоруського «бацьки» Олександра Лукашенка як про зразок демократії…

Віктор Каспрук
Джерело: "Радіо Свобода"