21 липня народилася Олена Теліга - письменниця, громадський та політичний діяч
1906, 21 липня – у селі Іллінському під Москвою в українсько-білоруській родині народилася Олена Іванівна Теліга, письменниця, громадський та політичний діяч.
З 1918-го мешкала в Києві. Після поразки Визвольних змагань 1917-1921 років родина змушена була полишити Україну (батько Іван Шовгенів, відомий інженер-гідротехнік, працював міністром уряду УНР).
Вихована на російській культурі, Олена відчула себе українкою лише в еміграції, в Чехії: «Це було на великому балю в залях Народного дому на Виноградах, що його улаштовував якийсь добродійний комітет російських монархістів під патронатом відомого Карла Крамажа. Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачій язик», «мордописня»… Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: «Ви хами! Та собача мова – моя мова!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!». Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла! І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою».
Олена Теліга стала писати вірші і публіцистичні статті рідною мовою, друкувалася в періодичних виданнях.
Наприкінці 1939-го вступила до ОУН, працювала в культурно-освітній реферантурі. Зокрема, готувала тексти листівок та відозв, що відправлялися в радянську Україну. 22 жовтня 1941-го повернулася до Києва, міста своєї юності. Очолила Спілку українських письменників, видавала літературно-мистецький тижневик «Литаври», співпрацювала з «Українським словом».
Арештована гестапо і розстріляна разом із чоловіком Михайлом 22 лютого 1942-го в Бабиному Яру. Перед арештом сказала своїм соратникам, які попереджали про небезпеку: «Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов’язок до кінця, і скажіть про це іншим».
Збірки її поезій побачили світ вже після смерті авторки.
З 1918-го мешкала в Києві. Після поразки Визвольних змагань 1917-1921 років родина змушена була полишити Україну (батько Іван Шовгенів, відомий інженер-гідротехнік, працював міністром уряду УНР).
Вихована на російській культурі, Олена відчула себе українкою лише в еміграції, в Чехії: «Це було на великому балю в залях Народного дому на Виноградах, що його улаштовував якийсь добродійний комітет російських монархістів під патронатом відомого Карла Крамажа. Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачій язик», «мордописня»… Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: «Ви хами! Та собача мова – моя мова!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!». Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла! І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою».
Олена Теліга стала писати вірші і публіцистичні статті рідною мовою, друкувалася в періодичних виданнях.
Наприкінці 1939-го вступила до ОУН, працювала в культурно-освітній реферантурі. Зокрема, готувала тексти листівок та відозв, що відправлялися в радянську Україну. 22 жовтня 1941-го повернулася до Києва, міста своєї юності. Очолила Спілку українських письменників, видавала літературно-мистецький тижневик «Литаври», співпрацювала з «Українським словом».
Арештована гестапо і розстріляна разом із чоловіком Михайлом 22 лютого 1942-го в Бабиному Яру. Перед арештом сказала своїм соратникам, які попереджали про небезпеку: «Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов’язок до кінця, і скажіть про це іншим».
Збірки її поезій побачили світ вже після смерті авторки.
підготував: Сергій Горобець
Теґі:
