23 грудня. Цей день в історії: український ідеолог Петро Федун
23 грудня 1951-го загинув Петро Миколайович Федун («Полтава»), головний ідеолог збройного підпілля ОУН-УПА, заступник голови Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
Народився 24 лютого 1919-го в селі Шнирів на Львівщині. Закінчив Бродівську гімназію, навчався на медичному факультету Львівського університету. В середині 1930-х активно включився в підпільну роботу ОУН.
У роки Другої світової війни, після анексії Галичини, був мобілізований до Червоної армії, потрапив у німецький полон. У подальшому – крайовий провідник юнацтва ОУН на західноукраїнських землях (1942-1943), комендант Школи кадрів юнацтва ОУН у Карпатах (1944), референт політвиховного відділу Головного Військового Штабу (1946-1949), керівник Бюро інформації УГВР (1949-1951). Запам’ятався насамперед блискучими агітаційно-публіцистичними працями, які підписував «Петро Полтава». Проявив себе неабияким теоретиком визвольного руху. Серед його найбільш поширених творів – «Хто такі бандерівці та за що вони борються» (1948), «Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу» (1947), «Чому СРСР повинен бути перебудований на принципах незалежних національних держав» (1950).
Ірина Савицька-Козак згадує про епізод, коли захопили і роззброїли групу вояків Червоної армії, що заблукали в Карпатах: «По деякому часі, коли вони зорієнтувалися, що їм від нас не грозить смерть, зав’язалась довга розмова. Тоді-то П. Полтава показався мені блискучим пропагандистом. Тон, спосіб вислову, усмішка Полтави проломили недовір’я і зрозумілу здержливість большевицьких вояків, українців… Ми розмовляли цілу ніч, а над ранком розпрощалися як добрі знайомі. Полтава настоював на тому, щоб віддати їм зброю, що і виконано… Бо це був для них найпереконливіший доказ на те, що ми згори не трактуємо їх, українців в Червоній армії, за ворогів. Полтава прагнув, щоб ця перша їхня зустріч з повстанцями залишила в них непомильне враження».
Займався організацією підпільних типографій. Редагував періодичні видання «Ідея і чин» (1946-1947), «Самостійність» (1946-1948), «Дискусійна трибуна» (1948-1950). Висунув фундаментальну тезу націоналізму як систему вільних національних держав на своїх етнічних територіях.
«Український народ прагне до повалення більшовизму не в ім’я повороту до старого, не в ім’я повороту до капіталізму, а в ім’я побудови на руїнах большевизму нового ладу – такого ладу, що був би справедливіший та кращий як за большевизм, так і за капіталізм», – писав Петро Федун незадовго до смерті.
Вже з 1944-го перебував у полі зору органів МДБ, які влаштували на нього справжнє полювання. Багато років, часто змінюючи бункери і криївки, Петро Федун уникав облав. Та врешті-решт чекісти виявили його бункер. Повстанці відмовилися здаватися, відстрілювалися, знищили документи і покінчили з собою.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Фото 2
Петро Миколайович Федун («Полтава») (1919-1951). Фото: slavaukraini.org.
Народився 24 лютого 1919-го в селі Шнирів на Львівщині. Закінчив Бродівську гімназію, навчався на медичному факультету Львівського університету. В середині 1930-х активно включився в підпільну роботу ОУН.
У роки Другої світової війни, після анексії Галичини, був мобілізований до Червоної армії, потрапив у німецький полон. У подальшому – крайовий провідник юнацтва ОУН на західноукраїнських землях (1942-1943), комендант Школи кадрів юнацтва ОУН у Карпатах (1944), референт політвиховного відділу Головного Військового Штабу (1946-1949), керівник Бюро інформації УГВР (1949-1951). Запам’ятався насамперед блискучими агітаційно-публіцистичними працями, які підписував «Петро Полтава». Проявив себе неабияким теоретиком визвольного руху. Серед його найбільш поширених творів – «Хто такі бандерівці та за що вони борються» (1948), «Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу» (1947), «Чому СРСР повинен бути перебудований на принципах незалежних національних держав» (1950).
Ірина Савицька-Козак згадує про епізод, коли захопили і роззброїли групу вояків Червоної армії, що заблукали в Карпатах: «По деякому часі, коли вони зорієнтувалися, що їм від нас не грозить смерть, зав’язалась довга розмова. Тоді-то П. Полтава показався мені блискучим пропагандистом. Тон, спосіб вислову, усмішка Полтави проломили недовір’я і зрозумілу здержливість большевицьких вояків, українців… Ми розмовляли цілу ніч, а над ранком розпрощалися як добрі знайомі. Полтава настоював на тому, щоб віддати їм зброю, що і виконано… Бо це був для них найпереконливіший доказ на те, що ми згори не трактуємо їх, українців в Червоній армії, за ворогів. Полтава прагнув, щоб ця перша їхня зустріч з повстанцями залишила в них непомильне враження».
Займався організацією підпільних типографій. Редагував періодичні видання «Ідея і чин» (1946-1947), «Самостійність» (1946-1948), «Дискусійна трибуна» (1948-1950). Висунув фундаментальну тезу націоналізму як систему вільних національних держав на своїх етнічних територіях.
«Український народ прагне до повалення більшовизму не в ім’я повороту до старого, не в ім’я повороту до капіталізму, а в ім’я побудови на руїнах большевизму нового ладу – такого ладу, що був би справедливіший та кращий як за большевизм, так і за капіталізм», – писав Петро Федун незадовго до смерті.
Вже з 1944-го перебував у полі зору органів МДБ, які влаштували на нього справжнє полювання. Багато років, часто змінюючи бункери і криївки, Петро Федун уникав облав. Та врешті-решт чекісти виявили його бункер. Повстанці відмовилися здаватися, відстрілювалися, знищили документи і покінчили з собою.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Фото 2
Петро Миколайович Федун («Полтава») (1919-1951). Фото: slavaukraini.org.
Теґі:
