1938, 23 травня – від руки співробітника радянських спецслужб у Роттердамі (Нідерланди) загинув Євген Михайлович Коновалець, полковник армії УНР, голова Організації українських націоналістів (ОУН). Один із найвідоміших борців за незалежність України в ХХ ст.

У 1918-1919-му командував дивізією, корпусом і групою січових стрільців під час боїв з більшовиками та денікінцями. Підрозділ став свого роду гвардією УНР, вкривши себе славою в боях за українську державність.

Проявив себе як справжній державний діяч, позбавлений політичної кон’юнктури, відмовившись наприкінці 1918-го стати шостим членом Директорії УНР, а пізніше – її диктатором.

Після поразки Визвольних змагань не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя: «Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».

Засновник Української військової організації (1920). Один із ідеологів українського націоналізму. В 1929-му став першим головою ОУН – потужної національно-визвольної сили, яка консолідувала найкращі патріотично-революційні кадри і ставила за мету відродження державної незалежності України.

Його спроби підняти українське питання в Лізі Націй, зокрема про Голодомор 1932-1933 років, неабияк стурбували Москву. Наказ про ліквідацію виходив безпосередньо від Йосипа Сталіна. Фатальну бомбу замаскували під коробку цукерок, які так полюбляв легендарний командир.

Спроби ліквідувати Євгена Коновальця робилися ще в 1920-х роках. Але саме в 1933-му розпочалася реалізація ретельно спланованої операції по знищенню Провідника, коли в ОУН проникнув агент ОГПУ Василь Хом’як. За його поручительством до організації у 1935-му прийняли «розчарованого в більшовизмі комсомольця Павла Грищенка» (Павла Судоплатова). Останній зарекомендував себе важливою фігурою для розбудови підпільної мережі в радянській Україні, мав зустрічі з Євгеном Коновальцем. У 1936-му повернувся до СРСР, але час від часу виїздив за кордон нібито як радист торгового корабля «Шипка». Під час таких візитів тричі бачився з полковником.

Останній раз вони зустрілися 23 травня 1938-го в ресторані «Атланта» в Роттердамі. Їх розмова тривала 8 хвилин. Судоплатов поклав на стіл коробку шоколадних цукерок (вибуховий механізм вже був активований і мав спрацювати за півгодини), послався на неприємності на судні, мав поспішати, тож домовилися побачитися о 17:00 наступного дня. А за три хвилини після закінчення зустрічі, о 12:16, коли Євген Коновалець вийшов на вулицю і направлявся до готелю, стався потужний вибух бомби.

На допиті кельнер ресторану свідчив, що коробка, передана вбивцею, була подібна до коробки для взуття. Інший очевидець трагедії розповідав, що вибух розірвав тіло на шматки (ліве стегно і праву ногу), ще й поранивши двох перехожих.

Загибель Євгена Коновальця пришвидшила розкол в ОУН. Та все ж пророчими стали його слова: «Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців».

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті