25 років тому чернігівці обрали міську раду першого демократичного скликання
25 років тому, 4 березня 1990 року, одночасно з виборами до Верховної ради УРСР, відбулися перші демократичні вибори до місцевих рад за принципово іншим законом.
Так порівняно з попереднім ХХ-м скликанням у Чернігівській міській раді народних депутатів, кількість депутатів було скорочено з 350 до 150, а термін обрання продовжено з 2-3 до 5 років.
Кандидатів висували не тільки трудові колективи підприємств і установ, а навіть їх підрозділи чисельністю не менше 20 працівників та громадські організації за місцем їх реєстрації.
Крім того, громадяни мали право бути обрані депутатами одночасно двох Рад, в т. ч. Верховної ради УРСР.
Членів виборчих комісій підбирали парткоми підприємств та установ, а списки виборців складали виконкоми місцевих рад.
Виборці голосували шляхом закреслення в бюлетені зайвих прізвищ кандидатів, яких вони не підтримували. Законом не було передбачено захисту бюлетенів від підробки, а при отриманні бюлетеня виборець не розписувався у списку виборців.
Обраним депутатом вважався кандидат за якого проголосувало більше 50% виборців, що взяли участь у голосуванні, за умови, що більше 50% зареєстрованих виборців візьмуть участь у голосуванні. Якщо ніхто з кандидатів у депутати у 1-му турі не отримував переваги у 50% +1 голос, від тих хто взяв участь у голосуванні, то відбувалося повторне голосування (2-й тур), в якому змагалися два кандидати, які отримали найбільшу підтримку виборців.
У зв’язку з тим, що висування кандидатів у депутати закінчилося 2 січня 1990 року ще до «ковбасної революції» під контролем парткомів, кількість кандидатів у виборчих округах у м. Чернігові коливалася від 1 до 6, тобто у середньому балотувалося лише по 2,6 кандидата.
Налаштовані по-бойовому революційними подіями «ковбасної» революції чернігівці, 4 березня 1990 року обрали лише 44 депутата з 150. У 16 округах, де балотувалося по одному кандидату у депутати, не було обрано депутатів у 4-х округах, а в округах, де мандат виборювали лише по двоє кандидатів, не обрано депутатів у 38 округах з 64.
Ще 64 депутата до Чернігівської міськради було обрано у повторному голосуванні 18 березня 1990 року, який відбувся одночасно з повторним голосуванням до Верховної ради УРСР.
Отже, після двох турів виборів до Чернігівської міськради було обрано лише 108 депутатів з 150. Серед них керівники підприємств, установ – 17 осіб, в т.ч. директори шкіл, керівники навчальних закладів – 5 осіб, головні лікарі – 4 особи; керівники партійних органів – 7 осіб, правоохоронних органів – 4 особи, військових частин – 4 особи; інженери – 16 осіб, робітники – 15 осіб; жінки – 8 осіб, молодь до 30 років – 8 осіб, члени КПРС – 76 осіб, члени ВЛКСМ – 3 особи. При цьому 92 депутати були обрані вперше. Найбільше серед обраних було працівників в/о «Чернігівський радіоприладний завод» – 23 особи, в/о «Химволокно» – 7 осіб, Завод автозапчастин (ЗАЗ) – 3 особи, КСК – 2 особи.
Вже на першому засіданні першої сесії Чернігівської міської ради народних депутатів 21-го скликання, яка відбувалася, на відміну від звичних до того одноденних сесій, протягом 4, 5, 6, 12 квітня та 10, 11 травня 1990 року, більшість, контрольована міськкомом компартії, намагалася обрати керівництво ради і міськвиконкому. Тож коли з’ясувалось, що рішення приймаються чомусь більшістю лише у 55 голосів, а не більшістю від загального складу ради у 76 голосів десять народних депутатів, які не погодилися з цим, залишили сесійну залу і відмовились реєструватись до обрання повного складу міськради.
У кінці сесії, 11 травня 1990 року, коли цих депутатів-бунтівників підтримали інші народні депутати, було утворено демократичну депутатську групу «Чернігів», яка у 1990-1994 роках була однією з найвпливовіших і найбільш дійових гілок національно-демократичного руху на Чернігівщині. До цієї депутатської групи увійшли 41 народний депутат, що представляли 19 підприємств і організацій міста (найбільше з в/о «ЧРПЗ» – 19). Серед них: інженерно-технічних працівників – 12 осіб, робітників – 11 осіб, керівників – 1 особа, вчителів – 5 осіб, наукових працівників – 2 особи, військовослужбовців – 2 особи і навіть один працівник міліції. Щодо партійного складу: члени КПРС – 17, ВЛКСМ – 2, рухівців – четверо.
Членів демократичної депутатської групи «Чернігів» (голова Ю. Філіппов, секретар – С. Соломаха) об’єднувало бажання позбавити монопольної влади компартію шляхом департизації державних установ, переходу на багатопартійність, передачі важелів влади і контролю над виконавчою владою до демократично обраних Рад.
Підсумки голосування 4 та 18 березня 1990 року по обранню депутатів районних у місті Рад були ще більш невтішними: до Деснянської районної ради обрано лише 50 депутатів з 100, а Новозаводської – 46 з 90.
Саме тому повторні вибори 19 квітня 1990 року відбувалися вже за іншим сценарієм. У 42 округах було висунуто від 3 до 12 кандидатів, тобто в середньому по 5,86 кандидата на один мандат (у 17 виборчих округах Деснянського району по 7,06 кандидата, а у 25 виборчих округах Новозаводського району – 5,04).
Однак до мандатної комісії Чернігівської міськради надійшла скарга на дії лише однієї дільничної виборчої комісії № 62, що знаходилася у школі № 30.
Підставою для не затвердження міськрадою депутатських повноважень директора цієї школи В.І. Колесника і визнання виборів недійсними було встановлення факту фальсифікації у цьому виборчому окрузі, відповідно до заяв виборців, які не брали участь у голосуванні 19 квітня 1990 року, але у списку виборців були позначені як такі, що начебто взяли участь у голосуванні.
Повторні вибори у цьому окрузі відбулися восени того ж року. За активної підтримки демократичної депутатської групи «Чернігів» було депутатом було обрано редактора багатотиражної газети «Приборостроитель», депутата обласної ради Ж.І. Лозанюк.
У підсумку на повторних виборах 19 квітня 1990 року до Чернігівської міської ради було обрано 19 депутатів з 42, при повторному голосуванні 27 квітня – 17, а на других повторних виборах 14 червня – ще 5 депутатів. Серед них були керівники підприємств, установ – 9, в т. ч. директори шкіл – 2, органів партійної і виконавчої влади – 5, правоохоронних органів – 5, інженери – 5, робітники – 3.
Варто відзначити, що на перших демократичних виборах звичні для представників партійно-радянської та господарської номенклатури депутатські мандати Чернігівської міськради не отримали: М.П. Бутко, О.П. Васюта, О.І. Глиняний, В.О. Гурський, С.В. Доманов, В.П. Дьяконов, В.П. Косарев, М.І. Літвінов, Г.В. Маньковський, М.Б. Мовша, М.Є. Нак, В.М. Огей, В.В. Пушкарьов, А.М. Роговий, М.О. Сенькович, М.І. Стрілець, Є.О. Федоренко, А.Г. Ясько.
До речі, повторні вибори 19, 27 квітня і 14 червня 1990 року відбулися у робочі дні (четвер, п’ятниця), що сприяло блокуванню обрання депутатами Чернігівської міськради представників національно-демократичних сил.
Наприклад, у виборчому окрузі № 30 разом зі співголовою Чернігівської крайової організації Народного Руху за перебудову В. Ю. Сараною, балотувалося сім працівників підприємств міста, з них чотири представника ремонтно-механічного заводу «Жовтневий молот» (де і була розташована виборча дільниця), а також завідуючий відділенням міської лікарні та протоієрей, священик Свято-Троїцького собору.
Якщо у І-у турі В.Ю. Сарана отримав більшість у 38,1% голосів, а його найближчий конкурент – 15,5%, то повторне голосування 27 квітня було визнано таким, що не відбулося через участь у ньому менше 50% виборців.
Отже, перші демократичні вибори до місцевих Рад на Чернігівщині були не такими вже чесними і демократичними, а компартноменклатура, оговтавшись після поразок 4 та 18 березня 1990 року, взяла реванш на повторних виборах у м. Чернігові, застосувавши як технології контролю за висуванням кандидатів у депутати, розтягування голосів виборців за допомогою «технічних» кандидатів, так і фальсифікацій щодо участі виборців у голосуванні.
З попереднього складу міської ради ХХ-го скликання до нової міськради було обрано лише 18 депутатів або 5 %. Більшість з них були представниками партійної та господарської номенклатури. Зокрема, Тканко В.М. – секретар Деснянського райкому КПУ, Косих В.А. – голова міського Комітету народного контролю, Скрипка Б.М. – перший заступник прокурора області, Борисенко В.П. – редактор газети «Деснянська правда»; керівники підприємств: Лисенко А.О. (в/о «Химволокно»), Лядовський О.О. (Річковий порт), Демшевський В.Ф.(трест «Чернігівоблбуд»), Мельничук В.В. (в/о пивобезалкогольної промисловості), Масалико В.І. (завод «Агрореммаш»), а також головний лікарі міської лікарні Виноградов В.Г., ректор педінституту Явоненко О.Ф. та начальник відділу кадрів в/о «ЧРПЗ» Павленко В.П.
Перші більш-менш демократичні вибори у 1990 році до місцевих рад засвідчили, що мажоритарна виборча система з 50 відсотковими бар’єрами явки виборців і обрання депутатів затягує у часі вибори та створює умови для фальсифікації виборів.
Вже на ІІІ-й сесії Чернігівської міськради у жовтні 1990 року, після тривалого протистояння щодо визнання легітимності обрання на першому засіданні І-ї сесії голови Ради А.О. Лисенка і відставкою у через відмову вести діалог з бунтівними депутатами голови міськвиконкому М.І. Літвінова, Чернігівська міськрада самочинно почала реформування «радянської» влади: у супереч законодавству на посади голів Ради і її міськвиконкому було обрано одну особу, на яку фактично було покладено функції міського голови.
Отже, перший крок на шляху до формування місцевого самоврядування на Чернігівщині було зроблено.
Головне, що після цих виборів місцева компартійна номенклатура напередодні незалежності України втратила контроль над Чернігівською міською радою, яка разом з рухівцями очолила у 1990-1991 рр. боротьбу на Чернігівщині за демократизацію і незалежність України.
25 років потому хіба що тільки відлік скликань місцевих рад від виборів 4 березня 1990 року нагадує пересічним чернігівцям про ті буремні події - першу успішну спробу реформувати комуністичну тоталітарну систему влади мирним шляхом.
Підготовлено за матеріалами довідника «Чернігівщина: 20 років незалежності України», Чернігів, 2011
Так порівняно з попереднім ХХ-м скликанням у Чернігівській міській раді народних депутатів, кількість депутатів було скорочено з 350 до 150, а термін обрання продовжено з 2-3 до 5 років.
Кандидатів висували не тільки трудові колективи підприємств і установ, а навіть їх підрозділи чисельністю не менше 20 працівників та громадські організації за місцем їх реєстрації.
Крім того, громадяни мали право бути обрані депутатами одночасно двох Рад, в т. ч. Верховної ради УРСР.
Членів виборчих комісій підбирали парткоми підприємств та установ, а списки виборців складали виконкоми місцевих рад.
Виборці голосували шляхом закреслення в бюлетені зайвих прізвищ кандидатів, яких вони не підтримували. Законом не було передбачено захисту бюлетенів від підробки, а при отриманні бюлетеня виборець не розписувався у списку виборців.
Обраним депутатом вважався кандидат за якого проголосувало більше 50% виборців, що взяли участь у голосуванні, за умови, що більше 50% зареєстрованих виборців візьмуть участь у голосуванні. Якщо ніхто з кандидатів у депутати у 1-му турі не отримував переваги у 50% +1 голос, від тих хто взяв участь у голосуванні, то відбувалося повторне голосування (2-й тур), в якому змагалися два кандидати, які отримали найбільшу підтримку виборців.
У зв’язку з тим, що висування кандидатів у депутати закінчилося 2 січня 1990 року ще до «ковбасної революції» під контролем парткомів, кількість кандидатів у виборчих округах у м. Чернігові коливалася від 1 до 6, тобто у середньому балотувалося лише по 2,6 кандидата.
Налаштовані по-бойовому революційними подіями «ковбасної» революції чернігівці, 4 березня 1990 року обрали лише 44 депутата з 150. У 16 округах, де балотувалося по одному кандидату у депутати, не було обрано депутатів у 4-х округах, а в округах, де мандат виборювали лише по двоє кандидатів, не обрано депутатів у 38 округах з 64.
Ще 64 депутата до Чернігівської міськради було обрано у повторному голосуванні 18 березня 1990 року, який відбувся одночасно з повторним голосуванням до Верховної ради УРСР.
Отже, після двох турів виборів до Чернігівської міськради було обрано лише 108 депутатів з 150. Серед них керівники підприємств, установ – 17 осіб, в т.ч. директори шкіл, керівники навчальних закладів – 5 осіб, головні лікарі – 4 особи; керівники партійних органів – 7 осіб, правоохоронних органів – 4 особи, військових частин – 4 особи; інженери – 16 осіб, робітники – 15 осіб; жінки – 8 осіб, молодь до 30 років – 8 осіб, члени КПРС – 76 осіб, члени ВЛКСМ – 3 особи. При цьому 92 депутати були обрані вперше. Найбільше серед обраних було працівників в/о «Чернігівський радіоприладний завод» – 23 особи, в/о «Химволокно» – 7 осіб, Завод автозапчастин (ЗАЗ) – 3 особи, КСК – 2 особи.
Вже на першому засіданні першої сесії Чернігівської міської ради народних депутатів 21-го скликання, яка відбувалася, на відміну від звичних до того одноденних сесій, протягом 4, 5, 6, 12 квітня та 10, 11 травня 1990 року, більшість, контрольована міськкомом компартії, намагалася обрати керівництво ради і міськвиконкому. Тож коли з’ясувалось, що рішення приймаються чомусь більшістю лише у 55 голосів, а не більшістю від загального складу ради у 76 голосів десять народних депутатів, які не погодилися з цим, залишили сесійну залу і відмовились реєструватись до обрання повного складу міськради.
У кінці сесії, 11 травня 1990 року, коли цих депутатів-бунтівників підтримали інші народні депутати, було утворено демократичну депутатську групу «Чернігів», яка у 1990-1994 роках була однією з найвпливовіших і найбільш дійових гілок національно-демократичного руху на Чернігівщині. До цієї депутатської групи увійшли 41 народний депутат, що представляли 19 підприємств і організацій міста (найбільше з в/о «ЧРПЗ» – 19). Серед них: інженерно-технічних працівників – 12 осіб, робітників – 11 осіб, керівників – 1 особа, вчителів – 5 осіб, наукових працівників – 2 особи, військовослужбовців – 2 особи і навіть один працівник міліції. Щодо партійного складу: члени КПРС – 17, ВЛКСМ – 2, рухівців – четверо.
Членів демократичної депутатської групи «Чернігів» (голова Ю. Філіппов, секретар – С. Соломаха) об’єднувало бажання позбавити монопольної влади компартію шляхом департизації державних установ, переходу на багатопартійність, передачі важелів влади і контролю над виконавчою владою до демократично обраних Рад.
Підсумки голосування 4 та 18 березня 1990 року по обранню депутатів районних у місті Рад були ще більш невтішними: до Деснянської районної ради обрано лише 50 депутатів з 100, а Новозаводської – 46 з 90.
Саме тому повторні вибори 19 квітня 1990 року відбувалися вже за іншим сценарієм. У 42 округах було висунуто від 3 до 12 кандидатів, тобто в середньому по 5,86 кандидата на один мандат (у 17 виборчих округах Деснянського району по 7,06 кандидата, а у 25 виборчих округах Новозаводського району – 5,04).
Однак до мандатної комісії Чернігівської міськради надійшла скарга на дії лише однієї дільничної виборчої комісії № 62, що знаходилася у школі № 30.
Підставою для не затвердження міськрадою депутатських повноважень директора цієї школи В.І. Колесника і визнання виборів недійсними було встановлення факту фальсифікації у цьому виборчому окрузі, відповідно до заяв виборців, які не брали участь у голосуванні 19 квітня 1990 року, але у списку виборців були позначені як такі, що начебто взяли участь у голосуванні.
Повторні вибори у цьому окрузі відбулися восени того ж року. За активної підтримки демократичної депутатської групи «Чернігів» було депутатом було обрано редактора багатотиражної газети «Приборостроитель», депутата обласної ради Ж.І. Лозанюк.
У підсумку на повторних виборах 19 квітня 1990 року до Чернігівської міської ради було обрано 19 депутатів з 42, при повторному голосуванні 27 квітня – 17, а на других повторних виборах 14 червня – ще 5 депутатів. Серед них були керівники підприємств, установ – 9, в т. ч. директори шкіл – 2, органів партійної і виконавчої влади – 5, правоохоронних органів – 5, інженери – 5, робітники – 3.
Варто відзначити, що на перших демократичних виборах звичні для представників партійно-радянської та господарської номенклатури депутатські мандати Чернігівської міськради не отримали: М.П. Бутко, О.П. Васюта, О.І. Глиняний, В.О. Гурський, С.В. Доманов, В.П. Дьяконов, В.П. Косарев, М.І. Літвінов, Г.В. Маньковський, М.Б. Мовша, М.Є. Нак, В.М. Огей, В.В. Пушкарьов, А.М. Роговий, М.О. Сенькович, М.І. Стрілець, Є.О. Федоренко, А.Г. Ясько.
До речі, повторні вибори 19, 27 квітня і 14 червня 1990 року відбулися у робочі дні (четвер, п’ятниця), що сприяло блокуванню обрання депутатами Чернігівської міськради представників національно-демократичних сил.
Наприклад, у виборчому окрузі № 30 разом зі співголовою Чернігівської крайової організації Народного Руху за перебудову В. Ю. Сараною, балотувалося сім працівників підприємств міста, з них чотири представника ремонтно-механічного заводу «Жовтневий молот» (де і була розташована виборча дільниця), а також завідуючий відділенням міської лікарні та протоієрей, священик Свято-Троїцького собору.
Якщо у І-у турі В.Ю. Сарана отримав більшість у 38,1% голосів, а його найближчий конкурент – 15,5%, то повторне голосування 27 квітня було визнано таким, що не відбулося через участь у ньому менше 50% виборців.
Отже, перші демократичні вибори до місцевих Рад на Чернігівщині були не такими вже чесними і демократичними, а компартноменклатура, оговтавшись після поразок 4 та 18 березня 1990 року, взяла реванш на повторних виборах у м. Чернігові, застосувавши як технології контролю за висуванням кандидатів у депутати, розтягування голосів виборців за допомогою «технічних» кандидатів, так і фальсифікацій щодо участі виборців у голосуванні.
З попереднього складу міської ради ХХ-го скликання до нової міськради було обрано лише 18 депутатів або 5 %. Більшість з них були представниками партійної та господарської номенклатури. Зокрема, Тканко В.М. – секретар Деснянського райкому КПУ, Косих В.А. – голова міського Комітету народного контролю, Скрипка Б.М. – перший заступник прокурора області, Борисенко В.П. – редактор газети «Деснянська правда»; керівники підприємств: Лисенко А.О. (в/о «Химволокно»), Лядовський О.О. (Річковий порт), Демшевський В.Ф.(трест «Чернігівоблбуд»), Мельничук В.В. (в/о пивобезалкогольної промисловості), Масалико В.І. (завод «Агрореммаш»), а також головний лікарі міської лікарні Виноградов В.Г., ректор педінституту Явоненко О.Ф. та начальник відділу кадрів в/о «ЧРПЗ» Павленко В.П.
Перші більш-менш демократичні вибори у 1990 році до місцевих рад засвідчили, що мажоритарна виборча система з 50 відсотковими бар’єрами явки виборців і обрання депутатів затягує у часі вибори та створює умови для фальсифікації виборів.
Вже на ІІІ-й сесії Чернігівської міськради у жовтні 1990 року, після тривалого протистояння щодо визнання легітимності обрання на першому засіданні І-ї сесії голови Ради А.О. Лисенка і відставкою у через відмову вести діалог з бунтівними депутатами голови міськвиконкому М.І. Літвінова, Чернігівська міськрада самочинно почала реформування «радянської» влади: у супереч законодавству на посади голів Ради і її міськвиконкому було обрано одну особу, на яку фактично було покладено функції міського голови.
Отже, перший крок на шляху до формування місцевого самоврядування на Чернігівщині було зроблено.
Головне, що після цих виборів місцева компартійна номенклатура напередодні незалежності України втратила контроль над Чернігівською міською радою, яка разом з рухівцями очолила у 1990-1991 рр. боротьбу на Чернігівщині за демократизацію і незалежність України.
25 років потому хіба що тільки відлік скликань місцевих рад від виборів 4 березня 1990 року нагадує пересічним чернігівцям про ті буремні події - першу успішну спробу реформувати комуністичну тоталітарну систему влади мирним шляхом.
Сергій Соломаха
Підготовлено за матеріалами довідника «Чернігівщина: 20 років незалежності України», Чернігів, 2011
