25 серпня 1920 року завершилася Варшавська битва, в якій польські війська при підтримці українських загонів отримали перемогу над Червоною армією.

Варшавська битва (її ще називають «Диво на Віслі») тривала 13-25 серпня 1920-го і стала вирішальною битвою Радянсько-польської війни 1919-1921 років. Завдяки перемозі Польська республіка змогла відстояти свою незалежність. А союзником поляків у цій битві виступили військові з’єднання Армії Української Народної Республіки.

21 квітня 1920-го уряди УНР та Польщі уклали угоду про створення єдиного антибільшовицького фронту. Перші успіхи (звільнення Житомира, Бердичева, Козятина, зайняття 7 травня Києва) через стратегічні прорахунки змінилися серією поразок і в серпні радянські війська Михайла Тухачевського наблизилися впритул до Варшави. Однак у критичній ситуації польське військо раптовим потужним фланговим ударом завдало самовпевненим червоноармійцям нищівної поразки.

У боротьбі з Червоною армією важливу роль зіграли українці. Зокрема морська піхота контр-адмірала Михайла Білинського і 6-а дивізія УНР генерала Марка Безручка під Замостям 12 днів витримували атаки 1-ї кінної армії Семена Будьонного, що рухалась у тил контратакуючим дивізіям поляків і цілком могла різко змінити ситуацію на фронті.

Під Варшавою зазнав краху більшовицький похід на Берлін та Париж, а з ним – і мрії про світову революцію. Втрати Червоної армії у Варшавській битві оцінюють у 25 тисяч убитими і 60 тисяч полоненими. Польща втратила 4,5 тисячі солдат.

У подальшому поляки уклали 9 листопада 1920-го перемир’я з більшовиками, залишивши своїх союзників напризволяще. 35-тисячне українське військо було роззброєно та інтерновано до польських таборів.


Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті