Успіння Пресвятої Владичиці Богородиці є дванадесятим святом, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.
За переказами, Божа Мати часто молилася на Єлеонській горі – місці знесення сина. Одного разу вона побачила архангела Гаврила, який повідомив її, що через три дні закінчиться її земне життя. Христос чекає на неї у своєму царстві небесному, де вона буде з ним довічно. На підтвердження своїх слів він вручив Богоматері гілку райського фінікового дерева – символ нетління та благодаті. Вона просила не сумувати, а радіти з приводу її Успіння, тому що перед лицем сина обіцяла не залишати світ і після смерті. Богородиця заповідала, щоб її тіло поховали біля підніжжя Єлеонської гори, де покояться її рідні. Перед кончиною Божа Матір виявила бажання побачити всіх апостолів, і Бог здійснив чудо: над домом нависло багато хмар, на яких із різних країн зібралися апостоли. Вони були самі здивовані тим, що сталося. Богородиця благословила кожного з учнів Христа й таємниче повідомила, що вони не побачать її після Успіння з волі Господа.
У призначений архангелом день перед Богоматір’ю та апостолами з’явився Христос із великою кількістю небесних сил і пророків, які писали про неї.
У Гефсиманії тіло Божої Матері поховали в печері, вхід до якої був завалений величезним каменем. Апостоли біля гробниці пробули три дні. На третій день прийшов апостол Хома, який не зміг бути на погребанні і не одержав благословення Богоматері. Він був дуже засмучений з цього приводу. Співчуваючи Хомі, апостоли вирішили відкрити гробницю. Але, відваливши камінь в печеру, вони побачили, що гробниця порожня, у ній були лише погребальні покривала. Того ж дня увечері, під час обряду переломлення хліба в пам’ять про померлу, апостоли побачили Богородицю, яка їм сказала: «Радійте! Я з вами назавжди»...

Успенський собор в місті Чернігові
В Україні свято Успіння Пресвятої Богородиці отримало особливе вшанування. Так, головні монастирі-лаври України – православні Києво-Печерська, Почаївська, Святогірська та греко-католицька Унівська – присвячені цьому святу. У Чернігові в середині XII століття споруджено мурований храм на честь Успіння Божої Матері. Це була грандіозна на той час архітектурна споруда.
Успенський собор належить до типу шестистовпних хрестовокупольних храмів з трьома вівтарними апсидами на сході. Не дивлячись на те, що сучасний вигляд собору – результат перебудов XVII ст., він добре зберіг первісні форми. При відбудові собору в 1668-1670 рр. відновлено три первісні бані та поставлено нову баню над середньою апсидою, їх увінчали багатоярусними верхами.
Споруда мурована з цегли-плінфи, будівельна техніка типова для чернігівської архітектури ХІІ ст.: порядове мурування, розчин вапняно-цем’янковий із домішкою товченої кераміки. Для мурування декоративних елементів, колон, апсид застосовано спеціально виготовлену лекальну (фігурну) плінфу. Фасади первісно були вкриті тонким шаром тиньку, розчленованого на квадри.
Серед древніх пам’яток Чернігова Успенський собор по збереженності і архітектурно-будівельних якостях займає одне з перших місць. Головна його художня особливість – це геометрична правильність архітектурних мас споруди. В храмі вражає особлива суворість, величність, ясність, яка створюється тільки композицією простих мас. Фасади суворі, стримані, прикрашені напівколонами з простими капітелями.
Успенський собор належить до унікальних пам’яток архітектури ХІІ ст., так бездоганно виконані всі його конструкції і архітектурно-художні деталі: чітка розбивка плану, старанність зведення конструкцій, висока майстерність кладки тощо.
1698 р. із півдня до собору прибудовано теплий храм апостола Якова. Ця низенька двоверхова прибудова, зведена як усипальниця полковника Якова Лизогуба – героя Азовського походу, своєю присадкуватістю підкреслила монументальність собору.
Архітектурно-планувальне рішення інтер’єру собору дуже своєрідне: нартекс зроблений у вигляді ізольованого простору, який зв'язаний з нефом отвором по вісі центрального нефу, а в південній частині нартексу знаходиться хрещальня, що виступає всередину храму апсидою.
У давньоруські часи собор мав в інтер’єрі фресковий розпис, який майже весь загинув. Лише кілька фрагментів композицій збереглося до нашого часу: «Страшний суд», «Три отроки в печі огненній», «Хрещення», постаті невідомих святих. Не збереглися також кольорові вітражі вікон та багатобарвна керамічна підлога.

Перша Пречиста
У народі це свято називають «Перша Пречиста». Протягом осіннього періоду є три «Пречисті»: «Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя – снігом покриває».
Отож, на «Першу Пречисту» відбувається озимий посів. Після цього свята колись у селі дівчата звільнялись від тяжкої роботи. Звідси й приповідка: «Прийшла Перша Пречиста – стає дівка речиста», багато говорить, бо немає вже що робити.
В Україні о цій порі розпочинається збір врожаю в садах. На деревах залишаються лише «зимові» сорти яблук та груш. Після Першої Пречистої також розпочиналася заготівля калини. Як ми знаємо, калина здавна символізує Україну, є її свого роду національною емблемою. У день Першої Пречистої селяни приносили в церкву на літургію колосся нового врожаю, щоб «Успіння-матінка» благословила їхній труд та зберегла зібраний врожай від пожежі та дощу.
У день Першої Пречистої селяни приносили в церкву на літургію колосся нового врожаю, щоб «Успіння-матінка» благословила їхній труд та зберегла зібраний врожай від пожежі та дощу.
До свята Успіння Пресвятої Богородиці тривав двотижневий Спасівський піст – Спасівка. Але, незважаючи на це, святкували пишно, не працювали. Готували багато смачних пісних страв із квасолею, горохом, грибами, рибою. На цю пору достигали всіляка городина, садовина, і вже викопували картоплю. Тому нестачі харчів не відчувалося. Тушкували й запікали кабачки та баклажани, фаршировані морквою, морквою з грибами (уже рясно виростали свіжі гриби), цибулею з грибами. Готували печену картоплю, начинену грибами й іншими пісними продуктами. Робили начинений солодкий перець, буряки, овочеву печеню. На Богородичні свята обов’язково вживали рибу: її варили в юшці, запікали, смажили, тушкували печеню або душенину з рибою. Готували салати із свіжих овочів.

Джерело: Чернігів стародавній