У наукових колах Миколу Скліфосовського по праву називають найвидатнішим військово-польовим хірургом після М. Пирогова та найбільш популярним лікарем після С. Боткіна. Він був видатним лікарем, ученим, громадським діячем.

Народився він 6 квітня 1836 року неподалік від міста Дубосари Тираспольського повіту Херсонської губернії, гімназію закінчив у Одесі. Лікарем Скліфосовський вирішив стати ще в дитячі роки, тому після закінчення гімназії він вступив на медичний факультет Московського університету. Там і визначилася його медична спеціальність — хірургія.

Повернувшись після закінчення університету на батьківщину, Скліфосовський кілька років пропрацював земським лікарем, а потім був переведений в Одеську міську лікарню, де незабаром став завідувати хірургічним відділенням. Весь вільний час Микола Васильович удосконалював свої хірургічні навички, а вже через три роки захистив докторську дисертацію. Але й тоді він вважав, що ще не володіє достатніми знаннями та досвідом.

З 1866 року — перебуває в закордонному відрядженні, стажувався в Англії, Франції, Німеччині. Як військово-польовий хірург брав участь в австро-пруській та франко-пруській війнах. Учасник російсько-турецької війни 1877–1878, де працював разом з хірургом Миколою Пироговим.

Що варто знати про Скліфософського
-Як військово-польовий хірург та медичний консультант М. Скліфосовський був учасником 4-х воєн, за що був нагороджений численними орденами й медалями.

- Він одним з перших у тодішній Російській імперії став запроваджувати в хірургічній практиці методи асептики й антисептики, успішно виконуючи операції, які до нього майже не проводилися.

- Загалом видатний учений написав понад 100 праць з найактуальніших проблем хірургії. Його роботи присвячені військово-польовій хірургії, травматології, хірургічному лікуванню органів черевної порожнини та ін.

- Повністю присвятивши себе медицині, М. В. Скліфосовський не тільки займався клінічною діяльністю, а й очолював провідні хірургічні кафедри Київського, Петербурзького, Московського університетів.

- Сприяв жіночій медичній освіті, організації медичного факультету при університеті в Одесі.

- Організував навчальний заклад нового типу — інститут удосконалення лікарів.

- Ним було відкрито перший рентгенівський кабінет у тодішній Російській імперії.

- Він був одним із організаторів 50-річного ювілею свого знаменитого вчителя М. І. Пирогова та ініціатором запровадження періодичних Пироговських з’їздів лікарів.

- Він був ініціатором та організатором XII Міжнародного з'їзду хірургів, що пройшов у Москві в 1897 році. На ньому були присутні найбільші вчені з багатьох країн світу і в тому числі видатний німецький фізіолог Рудольф Вірхов. Відвідавши клініку Скліфосовського, він сказав в інтерв'ю: «Ви стоїте на чолі установи, якій заздрять інші народи Європи!»
Власним коштом видавав кілька медичних журналів.

У зв'язку з важкою хворобою — мозковим інсультом — 1900 року повернувся на Батьківщину, оселився у своєму маєтку «Відрада» поблизу с. Яківці (нині — частина Полтави). Скліфосовський висадив там сад, який на міжнародній виставці плодівництва в Петербурзі в 1894 році назвали «Полтавською Швейцарією».
Він першим у Полтаві почав вирощувати хміль, купив в Баварії міні-броварню. Селян Микола Васильович лікував безкоштовно. На свої кошти побудував шпиталь для інвалідів російсько-турецької війни, в будівлі якого нині знаходиться Музей Полтавської битви.
Помер у віці 68 років (30 листопада 1904 року) у своєму маєтку в Яківцях на Полтавщині. Був похований на церковній площі біля могили сина неподалік від місця знаменитої Полтавської битви. На могилі, яка охороняється державою, встановлено плиту з чорного лабрадориту. На ній викарбувано прізвище, ім’я та по батькові, роки життя та слова російською мовою: «Світячи іншим – згораю сам».

Трагічна доля його родини
Перша дружина М. Скліфосовського Ліза померла в 24 роки від тифу. Після цього Микола Васильович одружився на гувернантці Софії, з якою прожив до самої своєї смерті.

Долі дітей і другої дружини Миколи Скліфосовського виявилися трагічними:

-син Борис помер у дитинстві,
-син Костянтин помер у 16 років через туберкульоз нирок,
-син Володимир покінчив життя самогубством теж у 16 років,
-син Микола загинув на Російсько-японській війні,
-син Олександр пропав безвісти у Громадянську війну,
-донька Софія, як припускають, втопилася в річці,
-доньку Тамару, яка доглядала хвору матір Софію Олександрівну, зґвалтували і повісили униз головою на дубі червоні, коли увірвались у маєток Скліфосовського. Саму Софію Олександрівну, дружину медика, зарубали лопатами, не зважаючи навіть на те, що у Софії Олександрівни була папір, підписаний Леніним, про те, що на сім'ю Скліфосовського репресії не поширюються.
Діти Тамари Надія і Ольга виїхали з батьком за кордон. Ольга оселилася в Швейцарії, приїжджала до Полтави.



Шкода, що здебільшого знають про Миколу Васильовича з комічної фрази "Короче, Склифосовский!" з "Кавказької полонянки". Але лікаря це не стосується. Навпаки – він був досить мовчазним, операції проводив мовчки і від асистентів вимагав тиші.