8 вересня 1619-го постановка драми Якуба Гаватовича «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя», що фактично є датою започаткування українського театру.

Перші театральні вистави з’явилися в Україні на початку ХVІІ ст., мали релігійно-повчальний характер і відбувалися в духовних школах. Як правило, вони супроводжувалися інтермедіями, що розігрувалися в антрактах між діями для розваги глядачів. «Весь драматичний і літературний інтерес тих шкільних творів виявлявся не в самих актах, а в антрактах, в інтермедіях, котрими переплітано важкі і холодні декламації головної драми», – писав Іван Франко.
Найдавнішими українськими інтермедіями, що дійшли до нас, є дві інтермедії Якуба Гаватовича «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон», написані в 1619-му.

Якуб Гаватович (1598-1679) – польський, український письменник вірменського походження, церковний та культурно-освітній діяч – походив із бідної львівської міщанської родини. Навчався в Ягеллонському університеті в Кракові. Вчителював у маєтку Кам’янка-Струмилова (нині м. Кам’янка-Бузька).
Згодом прийняв чернецтво під іменем Гават. Був ксьондзом у Бережанах і містечку Вижняни на Львівщині.
Автор польськомовних проповідницьких та віршованих творів «Казання» (1629), «Школа терпіння» (1640), «Зеркало духовної любові» (1645). Брав участь у переговорах із Богданом Хмельницьким під час облоги Львова козаками у 1655-му. А під час облоги міста турками у 1672-му не тільки вів переговори, але й пожертвував на викуп від ворогів бочку срібла з власних запасів.
Помер 17 червня 1679-го у Львові.

Якуб Гаватович – автор перших українських інтермедій «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон», які були поставлені 8 вересня 1619-го на ярмарку в Кам’янці-Струмиловій у день пошанування Іоанна Хрестителя, після другого та третього актів віршованої «Трагедії або образу смерті пресвятого Іоанна Хрестителя».
Обидві інтермедії надруковані як додаток до «Трагедії…», набрані латинським шрифтом, але написані давньоукраїнськими словами. У них були представлені народні типажі простакуватої і хитрої людини, відтворено багато деталей тодішнього українського побуту.
На думку Михайла Павлика, сам Гаватович «мабуть грав головні ролі (Івана Хрестителя та селян-махлярів)», інші ролі виконували його учні.

«В першій інтермедії жертвою спритного бідняка Климка є недалекий багач Стецько. Він хвалиться своїм багатством і обіцяє облагодіяти свого співбесідника, коли той, ставши наймитом, справді виявиться таким здібним звіроловом, яким себе рекомендує. Климко не тільки дістає обманом гроші у багача Стецька, продавши йому в мішку кота замість лисиці, але й підмовляє його розбити власні горшки. Климко вкрив ці горшки одежею і травою, сказавши Стецькові, що там лежить його ворог. Коли Стецько побив горшки, Климко знущається з нього і йде далі, шукаючи, кого б ще обдурити», – переказує зміст Микола Гудзій.

І далі: «У другій інтермедії до драми Гаватовича єдиний пиріг, знайдений двома голодними селянами, до яких в дорозі пристав третій, повинен дістатися за умовою тому, хто, заснувши, побачить кращий сон. Один селянин бачить себе в раю, де його вдосталь нагодували. Другий бачить себе в пеклі, де він мучиться серед інших грішників і звідки уже не повернеться на землю. А третій, почувши про сни перших двох селян, говорить, що ангел підняв його за чуба на небо, потім підвів до пекла, і обидва його супутники звеліли йому з’їсти пирога, бо їжа їм більше не потрібна. Обидва обдурені і розгнівані селяни проганяють свого випадкового супутника».

Сюжети обох інтермедій вважаються доволі поширеними, однак вони відзначаються українською національною своєрідністю і самостійністю в зображенні дійових осіб та їх поведінки, в побудові сюжету і деталях.
Водночас питання авторства інтермедій залишається відкритим. Вірогідно, Якуб Гаватович записав їх уже готовими з мандрівного драматичного репертуару.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті