9 травня 1890 народився Президент Української головної визвольної ради Кирило Осьмак
1890, 9 травня – в містечку Шишаки на Полтавщині народився Кирило Іванович Осьмак, президент Української головної визвольної ради. Закінчив Московський сільськогосподарський інститут (1916).
У березні 1917-го увійшов до першого складу Центральної Ради., пізніше працював у Генеральному секретаріаті земельних справ. Симпатизував Українській партії соціалістів-революціонерів, хоча сам залишався безпартійним.
За радянської влади відійшов від політики, працював у Центральному сільськогосподарському кооперативному союзі, Інституті української наукової мови Всеукраїнської академії наук.
Заарештований 5 березня 1928-го у Харкові і, як «соціально небезпечний елемент», висланий за межі України на три роки. Мешкав у Курську, в березні 1930-го заарештований по справі Спілки визволення України, відбув 3 роки в концтаборі на Півночі.
Надалі працював директором радгоспу під Москвою та агрономом на Рязанщині. Втретє ув’язнений у 1938-му. Звільнений у 1940-му, повернувся до Києва. За часів війни очолював земельний відділ Української національної ради, допомагав підпільникам. У липні 1944-го обраний головою президії та президентом Української головної визвольної ради – підпільного парламенту воюючої України.
Заарештований НКВД 12 вересня 1944-го. Перебував у Дрогобицькій та Лук’янівській в’язницях, із 1948-го – у Володимирському централі.
Довгий час видавав себе за іншу людину. Його особу встановили лише в 1947-му. Попри тиск і погрози, не дозволив використати себе для гучних пропагандистських акцій. «Він залишається дотепер переконаним націоналістом, прибічником цілком самостійної, незалежної України, проти будь-якого єднання з Росією, вважаючи, що Росія пригнічує Україну…, – повідомляв спецслужбам співкамерник Кирила. – Осьмак говорить, що життя віддав своєму українському народові, за щастя якого боровся – це було й залишається метою його життя».
Зрештою це визнали й оперативники, що «розробляли» ув’язненого: «…на зроблену йому пропозицію посприяти в боротьбі проти ОУН заявив, що він був і залишається ідейним українським націоналістом і радше готовий піти на смерть, ніж погодитись на участь в заходах, спрямованих проти ОУН та її діяльності».
Помер 16 травня 1960-го у Володимирському централі.
Незадовго до смерті у листі до дочки написав: «Люби свій край, люби Україну і в житті міцно тримайсь заповітів Великого Кобзаря».
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
У березні 1917-го увійшов до першого складу Центральної Ради., пізніше працював у Генеральному секретаріаті земельних справ. Симпатизував Українській партії соціалістів-революціонерів, хоча сам залишався безпартійним.
За радянської влади відійшов від політики, працював у Центральному сільськогосподарському кооперативному союзі, Інституті української наукової мови Всеукраїнської академії наук.
Заарештований 5 березня 1928-го у Харкові і, як «соціально небезпечний елемент», висланий за межі України на три роки. Мешкав у Курську, в березні 1930-го заарештований по справі Спілки визволення України, відбув 3 роки в концтаборі на Півночі.
Надалі працював директором радгоспу під Москвою та агрономом на Рязанщині. Втретє ув’язнений у 1938-му. Звільнений у 1940-му, повернувся до Києва. За часів війни очолював земельний відділ Української національної ради, допомагав підпільникам. У липні 1944-го обраний головою президії та президентом Української головної визвольної ради – підпільного парламенту воюючої України.
Заарештований НКВД 12 вересня 1944-го. Перебував у Дрогобицькій та Лук’янівській в’язницях, із 1948-го – у Володимирському централі.
Довгий час видавав себе за іншу людину. Його особу встановили лише в 1947-му. Попри тиск і погрози, не дозволив використати себе для гучних пропагандистських акцій. «Він залишається дотепер переконаним націоналістом, прибічником цілком самостійної, незалежної України, проти будь-якого єднання з Росією, вважаючи, що Росія пригнічує Україну…, – повідомляв спецслужбам співкамерник Кирила. – Осьмак говорить, що життя віддав своєму українському народові, за щастя якого боровся – це було й залишається метою його життя».
Зрештою це визнали й оперативники, що «розробляли» ув’язненого: «…на зроблену йому пропозицію посприяти в боротьбі проти ОУН заявив, що він був і залишається ідейним українським націоналістом і радше готовий піти на смерть, ніж погодитись на участь в заходах, спрямованих проти ОУН та її діяльності».
Помер 16 травня 1960-го у Володимирському централі.
Незадовго до смерті у листі до дочки написав: «Люби свій край, люби Україну і в житті міцно тримайсь заповітів Великого Кобзаря».
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
