24 серпня за годину до святкових феєрверків на вулиці Федорова у Львові перед будівельною загорожею, яка відокремлює Львів сучасний та історичний, відбулася акція запалювання свічок «Прощання зі Львовом», учасники якої протестували проти влади і забудовників середньовічного кварталу та споруд 15-17 століть.
Долю унікальних знахідок, які відкрилися на вул. Федорова у Львові внаслідок досліджень фахівців з археології та архітектури вирішує інвестор чергового готелю до «Євро 2012» за активної підтримки львівської влади. «Прикро, але знахідка, яку в цивілізованому світі вважали б скарбом нації, буде знищена, як така, що перешкоджає планам забудовника», – сказала громадська активістка Наталка Криничанка, яка спеціально до акції писала сповнений болю за втраченою історією вірш «Прощання зі Львовом».
Громада Львова, обурена таким перебігом подій, зібралась у день святкування Незалежності на символічний акт прощання зі Львовом. Горіли свічки, велись дискусії. До гурту приєднались мешканці вулиць Федорова, Сербської, Руської. Підходили туристи і бомжі. «У сам розпал акції у вузеньку вулицю заїхало п’ять автомашин, але, коли і це не допомогло – величний контейнер з вивозу сміття «розігнав» мирні збори», – резюмувала Наталка Криничанка.
На думку наукового співробітника Інституту українознавства НАН України, дослідника археології архітектури Юрія Лукомського, інвестори продемонстрували звичайнісіньку неповагу до нашої історичної і культурної спадщини. А мало б бути зовсім інакше: згідно з попередніми дослідженнями, архітектор, який проектує готель і розплановує підготовчі роботи, повинен знати, що є збережені підземні частини кам’яниць.

Нагадаємо, мова йде про нове будівництво у середньовічному єврейському кварталі Львові, який тепер має статус охоронної зони ЮНЕСКО, однак ані погодження із ЮНЕСКО ані громадського обговорення проекту інвестор та львівська влада не зробили.

Довідка ЗІКу. Пісня Наталки Криничанки, яка прозвучала на акції:

ПРОЩАННЯ ЗІ ЛЬВОВОМ
У Львові свято. Щастю меж нема,
Брехливих слів рясний врожай жнивуєм.
А Львів німий, історія німа.
Хтозна, чи ми її іще почуєм.
Нам добрий МЕР гундосить про прогрес,
І нагла впевненість звучить в облуднім слові.
А львівський лев закляк, мов битий пес.
Собачко, цить. Прощаємось зі Львовом.
Слабенький вогник вітром розгора,
Пліч-о-пліч небайдужі стали колом.
Ще наша пам’ять в свічці не вмира.
Пробач, історіє. Прощаємось зі Львовом.
Навіщо та історія, плебей.
Жри ковбасу, вона давно без сої.
Комусь там боляче – в бетон, і все о’кей.
Розкопки, пам’ять – не для вас, ізгої.
А Львову боляче, за них, та перш – за нас,
Що знову мовчимо покірним стадом.
Дарма кричали Леся нам й Тарас:
Отямтеся, бо доля брикне задом.
А Львів мовчить, бо він не для львів’ян,
Для зони він, що раптом зветься панством.
Зника полуда слів, мов той туман.
Король хто був, той стане свинопасом.
І доти харч носитиме свині,
Допоки не згада, хто був господар.
Не кине прутика, не скаже твердо «НІ!»
Всім тим, хто місто – з молотка на продаж.
Всім, хто забув – хто в місті Лева жив,
Той славу міста пильнував як жінку,
Той пам’яттю всіх предків дорожив,
Ні краплі гордості не продавав чужинцю.
Кому той камінь львівський не болить,
Хто все забув – не має плем’я-роду.
Яка різниця, скільки Львову років...
Своя сорочка, тіло не грішить.
Слова байдужі кине на-гора:
Та в мене свято, чи мені то треба?
А львівська пам’ять в свічці догора.
Прощай, історіє. Зустрінемось на небі.

За матеріалами: Західна інформаційна компанія