Портал "Європейська Україна" продовжує проект "Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині". Пропонуємо вам прочитати статтю - «Бандгрупа» Олійника.
Неспокійним видався січень 1933-го у селах Чернігівської приміської смуги, які зараз у складі Чернігівського району Чернігівської області.
2 січня у Количівці невідомий вистрілив із нагана у вікно будинку активіста-бідняка, члена сільської ради Лук’яна Лук’яновича Шуби. Не влучив. Міліція затримала середняка-одноосібника Миколу Дмитровича Чміля, який ворогував із Шубою.

Того ж дня в Довжику згоріла клуня рахівника сільради Коготя.
У ніч на 4 січня в Козерогах невідомі на підводі збили замок на сараї і вкрали корову в Іллі Павловича Семенця, потім таким же чином забрали кабана у Трохима Павловича Семенця. На шум збіглися люди, тож зловмисники покинули корову, здійснили декілька пострілів і зникли.
У селі Хмільниця на вулиці знайдена підвода Мирона Бруса, на якій лежав труп власника.
О 9-й годині вечора 5 січня на шляху біля села Янівка (сучасна Іванівка) вантажний автомобіль наскочив на Семена Степановича Пузирного, мешканця сусіднього Олишівського району (існував до 1962 року), якому завдано тяжких тілесних ушкоджень.

Увечері 7 січня в Лукашівці голова сільради Олійник намагався витурлити із сільради п’яних колгоспників Н. П. Коробку та М. С. Аникитенка, при цьому «необережно поводився з револьвером» і примудрився поранити самого себе. А потім намагався довести, що стріляли в нього колгоспники.
В ніч на 10 січня в Кувечичах загорівся колгоспний сарай, пожежа знищила також два сусідніх двори колгоспників.
Посеред дня 15 січня в сільбуді (тобто клубі) Халявина п’яні колгоспники Олексій Костянтинович Топчина (26 років, колишній середняк), його брат Григорій та «7% розкуркулений» Петро Никифорович Корж через якісь особисті рахунки напали на колгоспника-активіста Буштрука і завдали останньому ножових поранень, від яких Буштрук помер. Зловмисники намагалися сховатися в лісі, але були затримані.

Але найбільше потішило міліцію «затримання бандгрупи Олійника в селі Вербичі» (нині Ріпкинського району Чернігівської області).
Сталося це достатньо випадково. Хоча й ніхто не вводив комендантську годину, однак місцеві активісти затримали на вулиці підозрілого і забажали супроводити його в сільраду «для перевірки особистості». Невідомий намагався чинити опір, а тут ще в селі перебував дільничний інспектор міліції, який швидко прибув на місце подій. Затриманим виявися Михайло Дмитрович Пінчук із села.

Від Пінчука стало відомо, що на квартирі у Михайла Дмитровича Солов’я перебувають ще двоє невідомих. Їх також затримали (називатися вони відмовилися), заодно дізналися, що кінь, на якому прибули затримані, стоїть у дворі Афанасія Івановича Литвина. Коли активісти навідалися до Литвина, у дворі стикнулися з невідомим, а ще один виявився в будинку – лежав на ліжку, самого ж господаря не було видно. Як тільки активісти зайшли в хату, слідом за ними увійшов невідомий з вулиці, напився води, і вихопив револьвер. Активісти вибігли на вулицю, підняли крик. Невідомі стали тікати, а до активістів приєдналися дільничний інспектор Коробот, уповноважений райвиконкому, інші товариші, які й почали переслідування. Втікачі відстрілювалися, тоді один із них раптом розвернувся і став наступати на переслідувачів. До нього направився Порфирій Михайлович Хвост, один із активістів, якого було вбито пострілом із гвинтівки. Тим часом міліціонер Коробот наблизився до зловмисників, одного вбив (того, що вистрілив у Хвоста), інший зміг втекти.

Пізніше впізнали вбитого, ним виявився 33-річний житель села Трудове (колишня Білоцерківка) Ріпкинського району Пилип Семенович Олійник. На його рахунку вбивство голови сільради Трудового Кузьми Адрущенка в 1922 році (нібито через те, що Адрущенко переслідував Олійника як дезертира з Червоної армії), активіста Тимофія Адрущенка в 1926 році (через рік Олійника засудили до розстрілу, вирок замінили на 10 років ув’язнення в концтаборі, звідки втік в 1929-му), а також вбивство голови комітету незаможних селян села Трудового Давиденка (спільно з родичем, «куркулем» Кресем, якого затримали). Ще однією жертвою став житель села Табаївка Євтушенко, який знав про минуле Олійника і збирався повідомити про це карально-репресивні органи.

Інші затримані у Вербичах виявилися спільниками Олійника:
1) Дмитро Лукич Євтушенко, 45 років, «куркуль» із хутора Протопопівка (нині не існує, знаходився північніше села Рогощі), в якого Олійник мешкав цілий рік у спеціальній схованці;
2) Михайло Дмитрович Пінчук, 35 років, середняк із села Рогощі, був затриманий за підпал і втік з-під варти;
3) Никифор Іванович Чернов, 25 років, середняк із Сибережі (нині Ріпкинського району), судимий за крадіжки.
Встановили і особу останнього зловмисника, що втік під час перестрілки: Ілля Степанович Марченко, також із Сибережі.
Як з’ясувалося, у Вербичі до Литвина група заявилася, уникаючи виявлення в Протопопівці, куди прибули представники влади «у питанні виконання хлібозаготівель». Також були затримані 6 жителів Вербичів, як посібники бандитів.

Подібних «бандгруп» каральні органи у ті часи «розкривали» чимало. Хоча цілком очевидно, що вся «група» всього-то й являла собою, по суті, одного Пилипа Олійника, який мав свої, особливі рахунки з місцевим комуністичним активом. На жаль, причину конфлікту зведення не пояснюють, як і те, в чому полягало «переслідування» Олійника з боку голови сільради Адрущенка, його першої жертви. Прикметно інше: в умовах повного панування радянського активу, коли той мав повну і необмежену владу, Олійник цілий рік переховувався у Євтушенка і ніхто його не видав. Що наштовхує на думку, що в очах простого люду Олійник аж ніяк не виглядав закінченим кримінальником і йому, як здається, співчували. У Вербичах поряд із Олійником спостерігаємо осіб, які теж мали проблеми з радянською владою. Однак у секретному міліційному зведенні ми не знайдемо згадок про інші злочини «бандгрупи», воно лише перелічує вчинки кожного «бандита» окремо.

Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті