Кущу барбарису в саду дуже важко загубитися. Серед інших рослин його відразу виділяють червоні кисті плодів і пурпурна листя. А плоди барбарису можна назвати живими льодяниками - вони і кислі, і впоратися, і холодять.
У нашій країні ростуть понад 10 видів барбарису. Зазвичай це колючий чагарник висотою до 2,5-3 м з прямостоячими пагонами. Його коренева система глибоко проникає в грунт. Рослина дуже світлолюбна, стійко до нестачі води, володіє високою зимостійкістю.
Барбарис, як лікарська рослина, був відомий ще в далекій давнині. У Стародавньому Єгипті, коли там лютувала повально «жовта гарячка», супроводжується «гнилим поносом», широко використовували відвари з ягід барбарису.
У бібліотеці ассірійського царя Ашурбаніпала в написах на глиняних дощечках, зроблених 2650 років тому, ягоди барбарису згадуються як «очищають кров». У середні століття і плоди, і листя, і кора, і коріння барбарису вважалися ліками від багатьох хвороб.
У Росії барбарис вирощують здавна. У великому «государевому» саду, закладеному в Москві за царя Івана 3, поряд з яблунями, вишнями, смородиною, малиною і агрусом ріс і барбарис.
У дореволюційній Росії в аптеках продавалися барбарисових варення і сироп, які рекомендувалися при гарячка, проносах, цинзі, а також для втамування спраги і «нестерпного жару».
Наші бабусі вважали, що барбарисовий сік у домашньому господарстві міг цілком замінити лимонний. Його широко застосовували в якості приправи до багатьох страв і навіть такого святкового напою, як пунш. Але, незважаючи на всі свої достоїнства, ця найдавніша ягідна культура не часто зустрічається в наших садах.
Цвіте барбарис в травні-червні, плоди дозрівають у вересні-жовтні. Лікарські сировиною у барбарису є листя, які заготовляють під час цвітіння і після нього, коріння, заготовлені після збору плодів, самі плоди та кора рослини.
Всі заготовлюють частини рослини мають багатющий і унікальний хімічний склад. Плоди містять 5-7% цукрів (глюкози і фруктози), від 3 до 7% кислот (в основному яблучна, а також винна і лимонна), до 1,0% пектину, 0,5% дубильних та фарбувальних речовин, до 100 мг % і більше вітаміну С, до 500-700 мг% Р-активних сполук, до 10 мг% каротину.
Але головне їх багатство - від 10 до 25 мг% алкалоїдів, в основному берберина, сильнодіючого хімічної сполуки різнобічного дії. У 50 г плодів барбарису міститься добова лікувальна доза цих ліків, а профілактична доза міститься всього в 10-15 г плодів барбарису або в половині столової ложки плодів.
Найбільш багаті берберин коріння барбарису звичайного, де його вміст сягає 1%, а в корі коренів - навіть до 1,5%. А насіння барбарису містять багато жирного масла, чимось нагадує масло обліпихи.
Заготовлені для зберігання листя і квітки сушать ретельно в добре провітрюваних приміщеннях або в сушарках при температурі не вище 44-45 ° С.
Викопані корені барбарису ретельно обтрушують від землі. Мити їх у воді не можна, тому що берберин дуже добре в ній розчиняється і при промиванні втрачається. При збиранні коріння кора з них легко відшаровується, тому під них необхідно підстелити брезент. Сушать корені під навісом або в сушарках при температурі 45-50 ° С.
Ліки з барбарису широко використовується в офіційній закордонній медичній практиці. Італійські лікарі застосовують їх при деяких шлункових захворюваннях, проти пухлини селезінки у хворих на малярію. Індійські лікарі застосовують препарати барбарису для лікування шкірних хвороб, викликаних москітами. А коріння і кореневища є сировиною для отримання препаратів, що мають протипухлинну активність. Вченими Японії також підтверджена протипухлинна активність барбарису. В Англії та Китаї барбарис широко застосовують для зупинки внутрішніх кровотеч, а в США - для лікування хвороб печінки і жовчного міхура.
У російській офіційній медицині з кори барбарису звичайного отримують препарат берберин бісульфат, який застосовують при холециститі, жовчнокам'яній хворобі і хронічному гепатиті. При внутрішніх кровотечах застосовують 20%-ную настоянку з листя барбарису, а 5%-ву - при хворобах печінки. Вважається, що та ж сама настоянка барбарису покращує роботу серця, знижує артеріальний тиск, має заспокійливу дію.
У народній медицині ягоди, листя, кора і коріння барбарису використовують для зміцнення серцевого м'яза, при недостатній функції підшлункової залози, хворобах печінки, селезінки, сечового міхура, як кровоостанавливающе і протизапальний засіб. Плоди барбарису добре втамовують спрагу у гарячкових хворих, збуджують апетит, мають м'який послаблюючу дію, посилюють виділення шлункового соку, покращують травлення.
При захворюваннях печінки і жовчного міхура як протизапальний і жовчогінний засіб застосовують настій з листя барбарису. Для цього 1 ст. ложку подрібненого листя барбарису треба залити 1 склянкою крутого окропу, настояти в термосі 1-2 години. Приймати по 1 ст. ложці 4-5 разів на день протягом 3-4 тижнів.
Для приготування спиртової настоянки листя барбарису треба залити горілкою у співвідношенні 1:6, настояти в темному місці 10-12 днів, періодично збовтуючи, процідити. Приймати настоянку по 30 крапель 2-3 рази на день. Курс лікування 2-3 тижнів.
При хвороби печінки і відсутності апетиту застосовують настій кори барбарису на вині. Для цього 5 ст. ложок подрібненої кори треба залити 0,5 л сухого вина, настояти в темному місці 1 місяць, варити на водяній бані 30 хв., процідити. Приймати по 0,25 склянки 3 рази на день за 20 хв. до їди.
При захворюванні печінки і жовчовивідних шляхів застосовується також збір з рівних часток плодів барбарису, листя берези, трави полину, плодів ялівцю з травою деревію. Для приготування настою треба 1 ст. ложку подрібненого збору залити 1 склянкою крутого окропу, настояти в теплому місці 1 годину, процідити. Приймати настій по 0,75 склянки 3 рази на день ...

В.Г. Шафранський
Джерело: http://www.webfermerstvo.org.ua/