Перша половина тижня в Німеччині видалася "нумерологічно-дипломатичною". З понеділка на вівторок у передмісті Берліна з'ясовувала відносини "нормандська четвірка", а у вівторок-середу на півночі, в Любеку, засідала "велика сімка". Усе на рівні глав МЗС. Скрізь обговорювали ситуацію в Україні.

Ми не обмовилися, сказавши про "з'ясування відносин". Такий висновок напрошується після визнання одного з учасників переговорів і їх хазяїна, міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмайєра в ході зустрічі з німецькою молоддю в Любеку. "Я до опівночі сидів учора зі своїми українськими, російськими і французькими колегами, і якби ви при цьому були присутні, то зрозуміли б, що дипломатична мова - це усе що завгодно, окрім дипломатії. Коли йдеться про такі фундаментальні розбіжності, люди відразу переходять до справи. Це коштує нервів, це коштує часу. Мене це іноді дратує, але альтернативи цьому немає", - розговорився перед учнями міністр. Зустріч у рамках G7 явно не залишила у нього такого обтяжливого осаду (може тому що проходила не в понеділок і не 13-го числа?).
Якими саме виразами і якою мовою дипломати номер один України, Росії, Німеччини і Франції вирішували питання про те, як же все-таки змусити працювати буксуючі Мінські угоди, залишиться за дверима милої вілли МЗС ФРН "Борзіг" на березі Тегельського озера. Нам залишається задовольнитися підсумками.

А їх не так багато, попри те, що четвірка засідала мало не 5 годин і розійшлася після опівночі. На світло з`явилася спільна заява, єдиними конкретними фразами в якій, по суті, стали заклики почати відведення від лінії зіткнення танків і артилерії калібром менш як 100 мм. Це те, чого не було в мінських домовленостях.

Але дивуватися тут нічому. Як сказав все той же Штайнмайєр, в таких "мегаконфліктах" як український вперед доводиться просуватися по сантиметру, а то і по міліметру. Дійсно, за вісім тижнів з "всеношної" Мінська-2 говорити доводиться тільки про "деяку розрядку ситуації", та й та загострилася на Великдень. "Ситуація залишається украй крихкою", - як люблять говорити німецькі політики.

Ще у Берліні люблять нагадувати про те, що неодмінно потрібно провести вибори в окупованих регіонах до кінця року. Хоча як їх проводити в такій обстановці, залишається цілковитою загадкою. Закликають прискорити створення робочих груп - з гуманітарної допомоги, поліпшення соціально-економічної ситуації на Донбасі, обміну військовополоненими і, власне, підготовки до проведення виборів, вважаючи, що це спрацює, і докоряючи Києву в саботажі формування таких груп. Адже в їх рамках, як не крути, а доведеться вступати в контакт з представниками "республік", на що українська влада не згодна. Втім, після зустрічі український міністр Павло Клімкін повідомив, що українська сторона назве своїх представників в групах в найближчі години. Пункт про групи також знайшов відображення в підсумковій заяві.
Що взагалі не увійшло до цього документа, так це навіть згадка про миротворців. Те, що ця тема не набула в Берліні жодного розвитку, випливає також із зауваження Павла Клімкіна в тому дусі, що "дискусія буде продовжена". Адже напередодні переговорів Київ неодноразово підкреслював на вищому рівні, що саме миротворча тема стане чи основною на цій зустрічі. Не секрет, що ця київська ініціатива знаходить слабкий відгук на Заході. Як серед політиків, так і в експертному середовищі. Ну, не вірять тут у те, що такий сценарій реалізовується. Принаймні, на етапі, коли конфлікт, хоча й затих трохи, але не вийшов до кінця з гарячої фази. Позиція Москви у даному питанні добре відома.

Зате у чотирьох з 5 пунктів заяви згадується, у доброзичливих висловлюваннях і по кілька разів, моніторингова місія ОБСЄ. На неї й покладаються основні завдання - стежити за всім і вся, незважаючи на те, що насправді це не відбувається. Для того, щоб місії краще працювалося, пообіцяли їй всіляку підтримку і сприяння.

Не увійшло до тексту заяви "занепокоєння" російської сторони "тривалою економічною блокадою Києвом Донбасу, коли не виплачуються ні соціальна допомога, ні пенсії", хоча Сергій Лавров анонсував такий пункт. Мляво відреагувала європейська половина "четвірки" і на заклики російської сторони прокоментувати останні закони Верховної Ради щодо статусу бійців УПА.

Тобто, як зазначив Штайнмайєр (він взагалі дав найбільше оцінок зустрічі), "відбулася інтенсивна і частково суперечлива розмова, яка часом переходила у суперечку та виявила відмінності в думках Києва і Москви". Ще він сказав, що "немає нічого простого в українській кризі". Клімкін охарактеризував переговори як "традиційно складні", а Лавров - як "тривалі, але корисні". Фабіус нічого не сказав, він взагалі залишив віллу "Борзіг" за годину до закінчення гарячої дискусії.
Зустріч G7, навпаки, хоча й була розтягнута на 2 дні, була невимушеною, якоюсь радісною навіть, всі явно були задоволені собою і один одним, нагадуючи про те, що "голос G7 чути у всьому світі". Зібралися однодумці, які пливуть до цілі в одному човні. У прямому розумінні цього слова - учасників переговорів доставляли до місця роботи катером, де вони невимушено та зі сміхом щось обговорювали.

При цьому порядок денний самої зустрічі був неабияким: проблеми Ірану, Лівії, Сирії, Ємену, "Боко Харам", "Ісламської держави", Еболи, кліматичних змін і безпеки на морі... Українська криза, звичайно. Причому, ситуація в Україні обговорювалася першим номером в основний день зустрічі, коли до групи співтоваришів всього на 3 години зміг приєднатися держсекретар США Джон Керрі. Обговорення звелося до того, що "Велика сімка" висловила повну підтримку зусиллям "нормандської четвірки" і закликам суворо дотримуватися букви мінських домовленостей.

Утім, для Києва важливіші не нинішні заяви G7, а конкретні дії Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Канади і США в тому, що стосується підтримки економічних та інших реформ (включаючи оборонну) в країні. Тут швидше слід чекати якихось рішень від саміту "Сімки", що відбудеться на початку червня також у Німеччині.

...Німецького лідера Ангелу Меркель пообіцяли висунути на Нобелівську премію миру за її зусилля, докладені до досягнення Мінських домовленостей. Отже вона має шанси стати ще одним федеральним канцлером ФРН (після Віллі Брандта), удостоєним цієї премії. До речі, відома фраза Брандта (до речі, уродженця Любека), про те, що "мир - це ще не все, але без миру все стає нічим", нині актуальна як ніколи.

Ольга Танасійчук, Берлін, Укрінформ