Білоруський національний рух під час Другої світової війни 1939-1945 років
Як відомо, Друга світова війна 1939-1945 рр., що розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у XX столітті.
Трагедією і білоруського, і українського народів була відсутність власної державної незалежності. Обидва тоталітарні режими змагалися між собою за право володіння цими країнами, використовували білорусів та українців для досягнення власних національних інтересів — імперіалістичних планів.
У вересні 1939 р. за результатами спільної агресії та загарбання Польщі нацистською Німеччиною та СРСР західнобілоруські землі захопив і анексував комуністичний тоталітарний режим. Почалася форсована «радянізація» цієї території, невід’ємної складовою якої були масові терор і репресії. У Західній Білорусі до 22 червня 1941 р. було ув'язнено, вбито або депортовано у східну частину СРСР понад 100 000 осіб.
Після нападу нацистської Німеччини на СРСР під час відступу з території Білорусі НКВС стратила понад 1000 в'язнів, зокрема, у Червні, Глибокому і Вілейці.
На захопленій Третім Райхом території Білорусі під окупацією опинилося 9,2 мільйона осіб, а також 900 тис. радянських військовополонених. Вся територія БРСР розподілялася між Адміністрацією тилу групи армій Центр, райхкомісаріатом України, Східною Пруссією та Генеральним округом Литвою. Інша територія Білорусі склала Генеральний округ Білорусь (ГАБ). Німецька адміністрація проводила політику терору, геноциду, грабунку. Її наслідком стала загибель від 2,5 до 3 і більше мільйонів жителів Білорусі, тобто не менш ніж кожен третій.
Політика нацистського окупаційного режиму викликала спротив. У Білорусі діяв радянський партизанський рух, організований та керований владою СРСР. Одночасно діяв і антирадянський рух опору, який намагався боротися з німецькими і радянськими силами. В цій течії виокремилися власне білоруський рух, а також український (ОУН та УПА) і польський (Армія Крайова тощо), які діяли у прикордонних районах Білорусі поряд з Україною і Польщею.
Білоруський національний рух під час нацистської окупації, на відміну від українського, що спирався на власні сили і діяв наперекір всім поневолювачам, через нестачу власних сил здебільшого в різних формах намагався використати нових загарбників і співпрацював із ними. Частина нацистського керівництва теж намагалася їх використати у власних інтересах.
З 1 вересня 1941 року ГАБ очолив Вільгельм Кубе. Він прагнув знайти численних прихильників серед білорусів. 22 жовтня 1941 р. за його наказом була створена організація — Білоруська Народна Самодопомога (БНС), що сформувала свій територіальний апарат у вигляді обласних, районних і сільських відділів. Було дано згоду на її просвітницьку й культурну діяльність. Також БНС займалася і соціальними питаннями, але з часом стала перетворюватися у політичний рух. В липні 1942 р. В.Кубе дозволив створення Головної Ради БНС на чолі з Єрмоченком. Таким чином, був створений апарат, який готовий був прийняти владу з рук німецької адміністрації. В цей час з ініціативи Кубе БНС стала формувати Білоруський корпус самооборони (БКС). Планувалося створити в кожному районі одиниці БКС від роти до батальйону (3 дивізії). Були відкриті курси для перепідготовки білоруських офіцерів. До 1943 р. сформовано 20 батальйонів, але німці їх фактично не озброїли. Ці підрозділи виявилися небоєздатними і восени 1943 р. розформовані німцями. 22 червня 1943 р. створена організація «Союз білоруської молоді» (СБМ). Її метою було проголошено виховання «послідовних будівничих нової Білорусі та підготовка їх до виконання майбутніх національних завдань». При створенні СБМ В.Кубе заявив: «З Адольфом Гітлером до самовизначення білоруського народу!». При штабі організації діяла робоча група по вербуванню і відправленню молоді в Німеччину. У 1944 р. СБМ нараховувала 12635 чоловік.
Керівництво СРСР було вкрай занепокоєно діяльність цього нацистського діяча. 22 вересня 1943 р. В.Кубе вбито комуністичними підпільниками.
ГАБ очолив генерал СС Курт Готберг. 21 грудня 1943 р. створено Білоруську Центральну Раду (БЦР) як допоміжний і дорадчий орган німецького управління в Білорусі. Її президентом став керівник управління Мінського округу Р.Острозький. За задумом німецької влади, БЦР повинна була «об’єднати в собі найбільш гідних, заслужених і ділових представників білоруського народу». Діяльність Ради не була ефективною, оскільки Рада не мала реальної політичної влади, а її члени дотримувалися різних поглядів щодо майбутнього Білорусі. Через що в очах населення вона не могла мати авторитету.
23 лютого 1944 р. К.Готберг наказав почати організацію Білоруської Крайової оборони (БКА) для боротьби проти більшовизму. Було оголошено про мобілізацію чоловічого населення 1908-1924 років народження. За неявку – смертна кара. В кінці квітня 1944 р. сформовано 45 батальйонів. Головнокомандуючим БКА став майор Франц Кушаль. Але було масове дезертирство, дезертири йшли до партизанів. Наприкінці окупації БКА використовувалася для боротьби з партизанами, охорони різних об’єктів і місцевих господарських робіт.
Найважливішими напрямами діяльності БЦР на завершальному етапі війни стали реорганізація частин БКА і поповнення білоруських військових формувань за рахунок вербування нових солдатів, організація антирадянського партизанського руху на території Білорусі.
Співпрацюючи з німцями, керівництво БЦР відстоювало перед ними і свої політичні цілі, головними з яких можна назвати наступні:
1) звільнення білоруського народу від влади більшовиків (а, з часом, і німців);
2) створення білоруських національних збройних сил;
3) створення білоруської суверенної держави.
Підтвердити ці цілі, а також отримати для них підтримку білоруської громадськості, повинен був Другий Загальнобілоруський конгрес. Фактично, його скликання було найголовнішим досягненням БЦР. Останнім заходом БЦР на території Білорусі стало проведення 27 червня 1944 р. (за тиждень до вигнання нацистських окупантів радянськими військами з Мінська) Другого Загальнобілоруського конгресу.
Делегатами Другого Загальнобілоруського конгресу стали представники білоруської громадськості, працівники білоруської адміністрації, шкільні вчителі, інтелігенти, а також учасники білоруських добровольчих формувань. Природно, що всі ці кандидатури проходили суворий відбір відповідних німецьких адміністративних та поліцейських органів. Президентом конгресу обрано вченого і громадського діяча Є.Кіпеля. Його заступниками стали І.Косяк, представник президента БЦР в Глубоцькому окрузі, та В.Рогуля, колишній сенатор польського парламенту.
Делегати конгресу проголосили БЦР єдиним законним урядом Білорусі та розробили плани антирадянських диверсійних й партизанських операцій у випадку повного відступу німецьких військ з її території. Через годину після прийняття резолюції конгрес оголошено закритим.
Через три дні, 30 червня 1944 р., БЦР, делегати конгресу та інші білоруські діячі, що співпрацювали з нацистами, були змушені терміново евакуюватися з Мінська, так як Червона армія стояла вже на підступах до міста.
Білоруський історик Зенон Позняк дав наступну оцінку цим подіям: «Незламність Білорусі і білоруської національної ідеї засвідчила Друга світова війна. З 1941 по 1944 роки центральна Білорусь (на якій діяла німецька цивільна адміністрація на чолі з В.Кубі) пережила потужний національний підйом. Це абсолютно спантеличило більшовиків і розлютило Москву. З поверненням совєтів в Білорусь сотні тисяч свідомих білорусів емігрували на Захід».
Після вигнання нацистів з Білорусі та відновлення Радянським Союзом своєї влади на її території національно-визвольна боротьба продовжилася. Так, десять років вела боротьбу партизанська організація білоруських націоналістів Білоруська визвольна армія (Чорний кіт). Її було створено в 1944 році для боротьби з СРСР. Керівник — Михайло Вітушко.
БВА була створена на основі возз'єднання в одну організацію Білоруської незалежницької партії і Білоруської самооборони, а також низки інших маленьких підпільних організацій.
Організація мала філії майже у всіх областях і містах Білорусі й навіть в Прибалтиці та нараховувала близько 40 000 чоловік. Тільки менш ніж половина з них жили в лісах, решта була на легальному становищі й включалася в боротьбу в разі потреби. Найбільша активність руху припала на 1945 р., коли партизанський рух був відповідальний за акти саботажу, диверсій проти комуністичного тоталітарного режиму та нападів на тюрми та каральні органи в Білорусі. Михайло Вітушко також був редактором підпільного часопису БНП «За Волю», видавав численні листівки, пропагандистські плакати, газети.
БВА тісно співпрацювала з УПА та Армією Людовою. Діяла до 1955 року, але фіксувалися партизанські дії її членів і пізніше.
Таким чином, під час Другої світової війни білоруський національний рух підтвердив свою відданість до свободи та відновлення власної незалежної держави.
Трагедією і білоруського, і українського народів була відсутність власної державної незалежності. Обидва тоталітарні режими змагалися між собою за право володіння цими країнами, використовували білорусів та українців для досягнення власних національних інтересів — імперіалістичних планів.
У вересні 1939 р. за результатами спільної агресії та загарбання Польщі нацистською Німеччиною та СРСР західнобілоруські землі захопив і анексував комуністичний тоталітарний режим. Почалася форсована «радянізація» цієї території, невід’ємної складовою якої були масові терор і репресії. У Західній Білорусі до 22 червня 1941 р. було ув'язнено, вбито або депортовано у східну частину СРСР понад 100 000 осіб.
Після нападу нацистської Німеччини на СРСР під час відступу з території Білорусі НКВС стратила понад 1000 в'язнів, зокрема, у Червні, Глибокому і Вілейці.
На захопленій Третім Райхом території Білорусі під окупацією опинилося 9,2 мільйона осіб, а також 900 тис. радянських військовополонених. Вся територія БРСР розподілялася між Адміністрацією тилу групи армій Центр, райхкомісаріатом України, Східною Пруссією та Генеральним округом Литвою. Інша територія Білорусі склала Генеральний округ Білорусь (ГАБ). Німецька адміністрація проводила політику терору, геноциду, грабунку. Її наслідком стала загибель від 2,5 до 3 і більше мільйонів жителів Білорусі, тобто не менш ніж кожен третій.
Політика нацистського окупаційного режиму викликала спротив. У Білорусі діяв радянський партизанський рух, організований та керований владою СРСР. Одночасно діяв і антирадянський рух опору, який намагався боротися з німецькими і радянськими силами. В цій течії виокремилися власне білоруський рух, а також український (ОУН та УПА) і польський (Армія Крайова тощо), які діяли у прикордонних районах Білорусі поряд з Україною і Польщею.
Білоруський національний рух під час нацистської окупації, на відміну від українського, що спирався на власні сили і діяв наперекір всім поневолювачам, через нестачу власних сил здебільшого в різних формах намагався використати нових загарбників і співпрацював із ними. Частина нацистського керівництва теж намагалася їх використати у власних інтересах.
З 1 вересня 1941 року ГАБ очолив Вільгельм Кубе. Він прагнув знайти численних прихильників серед білорусів. 22 жовтня 1941 р. за його наказом була створена організація — Білоруська Народна Самодопомога (БНС), що сформувала свій територіальний апарат у вигляді обласних, районних і сільських відділів. Було дано згоду на її просвітницьку й культурну діяльність. Також БНС займалася і соціальними питаннями, але з часом стала перетворюватися у політичний рух. В липні 1942 р. В.Кубе дозволив створення Головної Ради БНС на чолі з Єрмоченком. Таким чином, був створений апарат, який готовий був прийняти владу з рук німецької адміністрації. В цей час з ініціативи Кубе БНС стала формувати Білоруський корпус самооборони (БКС). Планувалося створити в кожному районі одиниці БКС від роти до батальйону (3 дивізії). Були відкриті курси для перепідготовки білоруських офіцерів. До 1943 р. сформовано 20 батальйонів, але німці їх фактично не озброїли. Ці підрозділи виявилися небоєздатними і восени 1943 р. розформовані німцями. 22 червня 1943 р. створена організація «Союз білоруської молоді» (СБМ). Її метою було проголошено виховання «послідовних будівничих нової Білорусі та підготовка їх до виконання майбутніх національних завдань». При створенні СБМ В.Кубе заявив: «З Адольфом Гітлером до самовизначення білоруського народу!». При штабі організації діяла робоча група по вербуванню і відправленню молоді в Німеччину. У 1944 р. СБМ нараховувала 12635 чоловік.
Керівництво СРСР було вкрай занепокоєно діяльність цього нацистського діяча. 22 вересня 1943 р. В.Кубе вбито комуністичними підпільниками.
ГАБ очолив генерал СС Курт Готберг. 21 грудня 1943 р. створено Білоруську Центральну Раду (БЦР) як допоміжний і дорадчий орган німецького управління в Білорусі. Її президентом став керівник управління Мінського округу Р.Острозький. За задумом німецької влади, БЦР повинна була «об’єднати в собі найбільш гідних, заслужених і ділових представників білоруського народу». Діяльність Ради не була ефективною, оскільки Рада не мала реальної політичної влади, а її члени дотримувалися різних поглядів щодо майбутнього Білорусі. Через що в очах населення вона не могла мати авторитету.
23 лютого 1944 р. К.Готберг наказав почати організацію Білоруської Крайової оборони (БКА) для боротьби проти більшовизму. Було оголошено про мобілізацію чоловічого населення 1908-1924 років народження. За неявку – смертна кара. В кінці квітня 1944 р. сформовано 45 батальйонів. Головнокомандуючим БКА став майор Франц Кушаль. Але було масове дезертирство, дезертири йшли до партизанів. Наприкінці окупації БКА використовувалася для боротьби з партизанами, охорони різних об’єктів і місцевих господарських робіт.
Найважливішими напрямами діяльності БЦР на завершальному етапі війни стали реорганізація частин БКА і поповнення білоруських військових формувань за рахунок вербування нових солдатів, організація антирадянського партизанського руху на території Білорусі.
Співпрацюючи з німцями, керівництво БЦР відстоювало перед ними і свої політичні цілі, головними з яких можна назвати наступні:
1) звільнення білоруського народу від влади більшовиків (а, з часом, і німців);
2) створення білоруських національних збройних сил;
3) створення білоруської суверенної держави.
Підтвердити ці цілі, а також отримати для них підтримку білоруської громадськості, повинен був Другий Загальнобілоруський конгрес. Фактично, його скликання було найголовнішим досягненням БЦР. Останнім заходом БЦР на території Білорусі стало проведення 27 червня 1944 р. (за тиждень до вигнання нацистських окупантів радянськими військами з Мінська) Другого Загальнобілоруського конгресу.
Делегатами Другого Загальнобілоруського конгресу стали представники білоруської громадськості, працівники білоруської адміністрації, шкільні вчителі, інтелігенти, а також учасники білоруських добровольчих формувань. Природно, що всі ці кандидатури проходили суворий відбір відповідних німецьких адміністративних та поліцейських органів. Президентом конгресу обрано вченого і громадського діяча Є.Кіпеля. Його заступниками стали І.Косяк, представник президента БЦР в Глубоцькому окрузі, та В.Рогуля, колишній сенатор польського парламенту.
Делегати конгресу проголосили БЦР єдиним законним урядом Білорусі та розробили плани антирадянських диверсійних й партизанських операцій у випадку повного відступу німецьких військ з її території. Через годину після прийняття резолюції конгрес оголошено закритим.
Через три дні, 30 червня 1944 р., БЦР, делегати конгресу та інші білоруські діячі, що співпрацювали з нацистами, були змушені терміново евакуюватися з Мінська, так як Червона армія стояла вже на підступах до міста.
Білоруський історик Зенон Позняк дав наступну оцінку цим подіям: «Незламність Білорусі і білоруської національної ідеї засвідчила Друга світова війна. З 1941 по 1944 роки центральна Білорусь (на якій діяла німецька цивільна адміністрація на чолі з В.Кубі) пережила потужний національний підйом. Це абсолютно спантеличило більшовиків і розлютило Москву. З поверненням совєтів в Білорусь сотні тисяч свідомих білорусів емігрували на Захід».
Після вигнання нацистів з Білорусі та відновлення Радянським Союзом своєї влади на її території національно-визвольна боротьба продовжилася. Так, десять років вела боротьбу партизанська організація білоруських націоналістів Білоруська визвольна армія (Чорний кіт). Її було створено в 1944 році для боротьби з СРСР. Керівник — Михайло Вітушко.
БВА була створена на основі возз'єднання в одну організацію Білоруської незалежницької партії і Білоруської самооборони, а також низки інших маленьких підпільних організацій.
Організація мала філії майже у всіх областях і містах Білорусі й навіть в Прибалтиці та нараховувала близько 40 000 чоловік. Тільки менш ніж половина з них жили в лісах, решта була на легальному становищі й включалася в боротьбу в разі потреби. Найбільша активність руху припала на 1945 р., коли партизанський рух був відповідальний за акти саботажу, диверсій проти комуністичного тоталітарного режиму та нападів на тюрми та каральні органи в Білорусі. Михайло Вітушко також був редактором підпільного часопису БНП «За Волю», видавав численні листівки, пропагандистські плакати, газети.
БВА тісно співпрацювала з УПА та Армією Людовою. Діяла до 1955 року, але фіксувалися партизанські дії її членів і пізніше.
Таким чином, під час Другої світової війни білоруський національний рух підтвердив свою відданість до свободи та відновлення власної незалежної держави.
Теґі:
